Розділ 1

айкл Корріґан сидів у глухій кімнаті дослідницького центру Вічнозеленого фонду на півночі Нью-Йорка та спостерігав, як молода француженка ходить по універмагу «Прентамп» у Парижі. Встановлені в цьому магазині камери стеження зводили всю гаму кольорів до чорного, білого та відтінків сірого, але йому було добре видно, що ця жінка — досить висока й приваблива брюнетка. Йому сподобалися її коротка спідниця, чорна шкіряна куртка та черевики — на високих підборах зі штрипками на кісточках ніг.

Спостережна кімната, у якій сидів Майкл, нагадувала приватний кінозал. Там був великий плаский відеоекран і вмонтовані в стіну гучномовці. Але в цьому «кінозалі» було лишень одне глядацьке місце: брунатне шкіряне крісло з комп’ютерним монітором та клавіатурою, що кріпилися на обертальному стальному штативі. Той, хто сидів у цьому кріслі, мав змогу набирати команди для системи на клавіатурі або насунути на голову навушники з мікрофоном і поговорити з персоналом нового комп’ютерного центру в Берліні. Коли Майкл уперше сів у це крісло, йому довелося навчатися користуванню програмами стеження й каналами несанкціонованого доступу до спостережних систем. Зате нині він міг уже сам виконувати прості операції стеження.

Молода брюнетка ввійшла до відділу косметики. Кілька днів тому Майкл сам побував з ознайомчою перевіркою в цьому універмазі й тому гадав, що його об’єкт зараз підніметься ескалатором до відділу моди. Хоча було заборонено встановлювати камери в кімнатах для перевдягання, в кінці великої зали все ж прилаштували кілька таємних камер. Завдяки цим пристроям час від часу можна було бачити, як з кімнат для перевдягання виходять жінки, щоб глянути на себе у велике дзеркало в повний зріст.

Присутність Майкла в спостережній кімнаті була ще одним доказом зростання його впливу в команді Братів. Він теж був Мандрівником — як його батько та молодший брат Ґабріел. Мандрівників завжди вважали провісниками містики, божевільними або визволителями. Вони мали здатність покидати свої тіла й посилати свою свідому енергію — Світло — до іншої реальності. А поверталися вони з видіннями та осяяннями, які змінювали світ.

Мандрівники завжди наштовхувалися на опір влади, але в сучасну добу група людей, що звалися Братами, навчилася розпізнавати Мандрівників ще до того, як вони могли стати справжньою загрозою усталеному суспільному ладу. Спонукані ідеями Джеремі Бентама, англійського філософа вісімнадцятого століття, Брати захотіли створити віртуальний Паноптикон: невидиму тюрму, до якої потрапить кожен індивід у розвинутому світі. Вони вважали, що позаяк люди знатимуть наперед, що за ними стежать, то автоматично коритимуться правилам.

Автономна камера спостереження стала справжнім символом сучасної доби. З комп’ютеризованих інформаційних систем утворилася Велика машина, котра могла поєднувати зображення та інформацію для стеження за великими масами людей. Упродовж тисячоліть можновладці прагнули забезпечити безперервність та ефективність контролю за своїми підданими. І ось, нарешті, їхня мрія про тотальний соціальний контроль перетворилася на реальну можливість.

Брати з’явилися в житті Майкла та Ґабріела, коли хлопці підростали на фермі в штаті Південна Дакота. Група найманців, намагаючись убити батька, напала на їхнє помешкання й підпалила всі споруди. Брати Корріґани вижили, але їхній батько зник. Багато років потому брати, яких матір виростила поза Мережею, опинилися в Лос-Анджелесі. Спочатку Натан Бун і його люди спіймали Майкла, а згодом — і Ґабріела. Перегодом їх відвезли до дослідницького центру Вічнозеленого фонду Науковці Братів створили потужний квантовий комп’ютер, що працював на субатомних частках, які давали змогу встановлювати зв’язок з іншими царствами, досліджувати котрі могли лише Мандрівники. Цей новітній квантовий комп’ютер мав відстежувати Мандрівників, коли вони перетинали чотири бар’єри, що відокремлювали інші світи, але молода жінка-Арлекін на ім’я Майя знищила комп’ютер і врятувала Ґабріела.

Щоразу, розмірковуючи над недавньою зміною свого статусу, Майкл мусив визнати, що напад Майї на дослідницький центр явив собою поворотну точку в його особистій трансформації. Він показав свою відданість — ні, не братові, а Братам. Коли розчистили уламки й установили новий периметр безпеки, Майкл повернувся до центру. Він і досі був в’язнем, але, зрештою, кожен у цьому світі невдовзі мав стати в’язнем однієї гігантської тюрми. Різниця полягала лише в мірі вашого усвідомлення цього. У світі мала скластися нова конфігурація влади, і Майкл Корріґан збирався стати на сторону переможця.

Лише кілька сеансів стеження — і нездоланна сила Великої машини звабила Майкла. Було в ній щось таке, що давало змогу відчути себе Богом, котрий споглядає світ з Небес. Ось молода жінка в чорній шкірянці зупинилася біля прилавку з косметикою й заговорила з продавцем. Майкл одягнув навушники й натиснув на кнопку. Новий комп’ютерний центр Братів у Берліні відразу ж вийшов на зв’язок.

— Це Майкл. Я хотів би поговорити з Ларсом.

— Будь ласка, зачекайте хвилинку, — відповів жіночий голос із німецьким акцентом. За кілька секунд на лінії з’явився Ларс. Його допомога завжди була доречною та вчасною, і він ніколи не ставив непотрібних запитань.

— Слухай, Ларсе, я в паризькому магазині «Прентамп», — сказав Майкл. — Об’єкт — біля косметичного прилавку. Чи можна ознайомитися з її особистими відомостями?

— Зараз подивлюся, — відповів Ларс.

У правому нижньому кутку екрана з’явилася невелика червона пляма. Це означало, що Ларс мав доступ до цього самого зображення. Часто ту саму систему спостереження використовували кілька операторів або який-небудь знудьгований охоронець, що сидів десь у кімнаті стеження. Охоронці — а вони мали бути першим рубежем оборони від терористів і кримінальників — часто займалися тим, що стежили за жінками в крамницях і спостерігали, як вони повертаються на автостоянку. Якщо ввімкнути аудіосистему, то можна почути, про що базікають між собою ці охоронці, коли якась симпатична жіночка в короткій спідниці сідає в спортивне авто.

— Ми можемо розкласти її обличчя на алгоритм і порівняти його з фотографіями в базі даних французької паспортної служби, — пояснив Ларс. — Але набагато легше просто скористатися номером її кредитної картки. Поглянь на свій монітор і клацни по відповідній телекомунікаційній опції. Набери на клавіатурі якомога більше інформації: місцезнаходження телефону, дата, час — теперішній, звісно ж. Програма «Хижак» перевірить її номер, тільки-но його буде передано.

Продавець провів картку жінки через сканер, і на екрані відразу ж висвітилися цифри.

— Ось так, — сказав Ларс голосом чаклуна, який щойно показав своєму учневі новий трюк. — Тепер клацаєш двічі...

— Я знаю, що робити. — Майкл перевів курсор на кнопку перехресного посилання — і майже відразу на моніторі почала з’являтися додаткова інформація. Молоду жінку звали Клариса Марі дю Портай. Двадцять три роки. Кредитні проблеми — відсутні. Ось номер її телефону. Ось її домашня адреса. Програма переклала англійською з французької список речей, які вона придбала через кредитну картку за останні три місяці.

— А тепер поглянь сюди, — сказав Ларс. У квадраті в правому верхньому кутку екрана з’явилося зернисте зображення з вуличної камери спостереження. — Бачиш отой будинок? У ньому вона мешкає. На третьому поверсі.