Розділ 24

идячи біля невеличкого вікна на мансарді в ґуральні, Ґабріел дивився на маленький громадський парк посеред Боннінґтон-сквер. Була дев’ята вечора. Коли впала темрява, на вузенькі вулички Південного Лондона наповз із Темзи серпанок холодного туману. Ліхтарі навколо площі мерехтіли слабеньким світлом, наче жаринки, подолані невидимою й непоборною силою холоду. У парку не було нікого, але кожні кілька хвилин невеличкі групи дівчат і хлопців підходили до будинку та стукали у двері.

Ґабріел перебував у Лондоні вже третій день. Він зупинився в музичній крамниці Вінстона Абоси в районі Кемден-маркет. Коли він звернувся до Джаґґера та його друзів по допомогу, ті відгукнулися негайно. Звістка пішла по всіх усюдах, і незабаром до ґуральні почали прибувати Вільні Рисаки з усіх куточків країни.

Джаґґер двічі постукав у двері, а потім обережно просунув голову в кімнату. Вигляд у нього був збуджений і трохи знервований. Знизу до Ґабріела долетів гомін численних голосів.

— Людей зібралося багато, — сказав Джаґґер. — Приїжджають команди з Глазго та Ліверпуля. Навіть твій друг Каттер приїхав з Манчестера зі своїми друзями. Не знаю, хто їм сказав про зустріч.

— А місця на всіх вистачить?

— Бурулька взяла на себе обов’язки розпорядника — дає вказівки, куди сідати. Роналд і Себастіан тягнуть кабель через зал. В усьому домі встановлюють гучномовці.

— Дякую тобі, Джаґґере.

Вільний Рисак поправив на голові в’язану шапочку й ніяково посміхнувся.

— Послухай, чуваче. Ми ж друзі, еге ж? І можемо про все поговорити відверто?

— У чім проблема?

— Та у твоєму охоронцеві, в ірландці. У парадному вході юрмилися люди, тож Роналд обійшов будинок і переліз через стіну в садок. Ми завжди так чинимо, коли хочемо потрапити до будинку через кухню. Так от — не встиг він і пальцем поворухнути, як вона блискавично підскочила до нього й приставила до голови дванадцятизарядний автоматичний пістолет.

— Вона зробила йому зле?

— Та ні. Але він від страху ледь у штани не напудив. Їй-Богу. Може, поки ти говоритимеш, нехай вона побуде десь за будинком, га? Я не хочу, щоб вона когось тут сьогодні вбила.

— Не хвилюйся. Ми поїдемо звідси, щойно я закінчу промову.

— А що потім?

— Я звернуся по допомогу, а там побачимо. Хочу, щоб ти був посередником між мною та людьми, що зібралися внизу.

— Без проблем. Я з цим упораюся.

— Я зупинився в районі Кемден-маркет у нелегальному підпіллі — в катакомбах. Там є музична крамниця, якою керує чоловік на ім’я Вінстон. Він знає, де мене знайти.

— Гарний задум, приятелю, — серйозно кивнув Джаґґер. — Усі з нетерпінням чекають на твій виступ, але дай мені ще кілька хвилин. Треба декого розмістити.