Розділ 21

одину по тому вони лежали на полу каплиці, вкрившись чорною вовняною шаллю. У приміщенні стояв холод, а вони були напівроздягнені. Сорочка Ґабріела висіла на стільцеві, і Майя відчувала своїми грудьми теплий дотик його тіла. Їй хотілося лишитися тут назавжди. Ґабріел обіймав її, і вперше у своєму житті вона мала відчуття, що хтось захищає її, а не вона когось. Майя почувалася жінкою, котра лежить поруч зі своїм коханцем, але її друге — арлекінське — «я» причаїлося неподалік, наче привид у темному будинку. Раптом вона рвучко відсунулася від Ґабріела й сіла.

— Ґабріеле, розплющ очі.

— Навіщо?

— Ти мусиш забиратися звідси.

Він сонно посміхнувся.

— А хіба щось трапилося?

— Одягайся й рушай до комори. Арлекінам не можна знатися з Мандрівниками.

— Може, слід поговорити з Благословенною Матір’ю про те, щоб ти перейшла до мене?

— І не думай! Їй не можна такого казати. І не поводься зі мною так, наче між нами щось було. Коли вона поруч, не торкайся мене. Не дивись мені в очі. Ми поговоримо про це пізніше, обіцяю. Але зараз ти мусиш одягнутися й піти.

— Не мели дурниць, Майє. Ти доросла людина. Благословенна Мати не може наказувати тобі, як жити.

— Ти навіть не здогадуєшся, яка вона небезпечна.

— Я знаю одне: вона ходить по острову, віддає накази й усіх кривдить.

— Зроби це заради мене. Я прошу тебе.

Ґабріел зітхнув, але підкорився. Неквапливо натягнув на себе сорочку, черевики та куртку.

— Ми зробимо це знову, — сказав він.

— Ні.

— Ми ж обоє прагнемо цього. І ти знаєш, що це так...

Поцілувавши її, Ґабріел вийшов з каплиці. Коли двері рипнули й зачинилися, Майя нарешті змогла розслабитися. Нехай він повернеться до комірчини, а вона трохи полежить і потім теж одягнеться. Загорнувшись у шаль, Майя знову лягла на підлогу. Скрутившись калачиком, вона намагалася зберегти тепло тіла Мандрівника, який хвилину тому притискався до неї, зберегти ту мить інтимності та піднесення. У її пам’яті зринув спогад про те, як вона загадала бажання на Кардовому мосту в Празі: Нехай хтось мене покохає, а я кохатиму його.

Майя якраз поринала в приємний сон, коли двері рипнули та хтось увійшов до каплиці. На мить їй стало затишна від думки, що то, мабуть, повернувся Ґабріел, щоб знову її побачити. Але то був не він. Хтось швидко й рішуче підступив до неї, ухопив за волосся та рвучко підняв. Потім боляче ляснув по щоці, знову підняв і ще раз ляснув.