Розділ 27

воє найманців Табула піднялися схилом до гелікоптерів і повернулися з переносним електрогенератором. Його поставили біля комори й підключили до натрієвої лампи. Майкл глянув угору. Тисячі зірок на нічному небі скидалися на малесенькі крижинки. Стало дуже холодно, і видихувана волога скупчувалась у маленькі хмаринки пари.

Майкл був розчарований через те, що на острові не виявилося ні Ґабріела, ні батька. Але операція ще не зовсім провалилася. Може, їм пощастить знайти документи чи інформацію в комп’ютері, що виведе їх до важливішого об’єкта. Місіс Брюстер неодмінно дізнається, що він використав мутантів і наполіг на агресивній тактиці обшуку хатин. Брати поважали людей, здатних брати на себе відповідальність і вдаватися до рішучих дій.

Він сидів на камені, спостерігаючи, як Бун керує своїми підлеглими. Коли РЛС засвідчив, що особу в хатині нейтралізовано, найманець із сокирою почав ламати важкі дубові двері. Щойно зубчастий отвір став приблизно два квадратні фути завбільшки, Бун наказав підлеглому зупинитися. Через кілька секунд з отвору визирнув бабуїн — як допитливий собака. Бун вистрелив тварині в голову.

Два інші мутанти всередині хатини почали верещати. Вони були досить розумними, щоб відчувати небезпеку, і тому не стали наближатися до отвору. Чоловік із сокирою знову взявся до роботи. Через п’ятнадцять хвилин він повністю розбив двері. Найманці відсунули ящики й обережно ввійшли всередину, тримаючи обрізи напоготові. Потім почулося верещання й постріли.

Один з підлеглих Буна розпалив на кухні піч і налив кілька чашок чаю. Майкл обхопив чашку, щоб зігріти руки, і став чекати нових повідомлень. Десять хвилин потому в розбитих дверях показався Бун. Він посміхався, в його рухах відчувалася впевненість, наче він якимось чином відновив свою владу та вплив. Узявши чашку з чаєм, він підійшов до Майкла.

— Арлекін загинула? — спитався Майкл.

— Майї в приміщенні не було. Натомість там була дівчина з Лос-Анджелеса, яку звали Вікторія, дитя грішника Фрезера. — Бун захихотів. — Це ім’я завжди мене смішило.

— Крім неї в будинку хто-небудь був?

— О, там був іще дехто. Унизу, в келії. — Бун зробив невеличку паузу, насолоджуючись напруженим виразом, що з’явився на обличчі Майкла. — Ми щойно знайшли вашого батька. Тобто... тіло вашого батька.

Майкл узяв ліхтарик в одного з найманців і пішов слідом за Буном до комори. Підлога та стіни були заляпані кров’ю — ще не висохлою та яскраво-червоною. Під пластиковою накидкою лежали чотири мертві мутанти. Друга плівка вкривала Вікторію Фрезер, виднілися потерті підошви її черевиків.

Вони спустилися сходами в підвал із гравійною долівкою та пройшли до келії. На кам’яній плиті лежав Метью Корріґан, укритий до поясу білим мусліновим покривалом. Майкл подивився на тіло — і спогади дитинства з несподіваною силою насунули на нього. Він пригадав, як батько полов будяки за будинком, як він сидів за кермом пікапа, як гострив ножа на різдвяну індичку. Він пригадав також, як батько рубав дрова одного холодного зимового дня. До його довгого каштанового волосся прилипали сніжинки, а блискуче лезо сокири ритмічно злітало й опускалося. Ці дні дитинства назавжди лишилися в минулому. Пішли в забуття. Утім, спомини й досі зберігали здатність впливати на Майкла. І це його дратувало.

— Він не помер, — пояснив Бун. — Скориставшись стетоскопом зі своєї аптечки, я чув, як б’ється його серце. Так виглядають Мандрівники, коли долають бар’єри й виходять в інші світи.

Майкла обурювала самовпевнена посмішечка Буна, обурював його глузливий тон.

— От і добре, що ви його знайшли. А тепер вимітайтеся звідси.

— А чому це?

— Тому це! Якщо хочете зберегти свою роботу, я раджу вам з належною повагою ставитися до члена правління. Тож ідіть нагору й залиште мене самого.

Бун незадоволено стиснув губи, але промовчав і вийшов з льоху. Майкл чув, як найманці ходять по коморі й підсовують ящики до стіни. Тримаючи в руці ліхтарик, він глянув на Метью Корріґана. Коли він був малий і вони ще жили в Дакоті, дорослі завжди казали, що Ґабріел більше схожий на батька. І тепер, навіть попри довге сиве волосся та глибокі зморшки, Майкл пересвідчився, що це справді так. «Цікаво, чи правдива та чутка, яку виявили комп’ютери Табула? — подумав він. — Чи дійсно Ґабріел побував на цьому острові й бачив батькове тіло?»

— Ти мене чуєш? — спитав Майкл батька. — Ти... мене... чуєш?

Відповіді не було. Він притиснув руку до батькового горла. Якусь мить йому здалося, що він відчув легеньке биття пульсу. Якщо відкласти ліхтарик убік, то можна вхопитися за горло обіруч. Навіть коли Світло подорожує в іншому світі, тіло в цьому світі може померти. Ніхто не зможе завадити йому вбити Метью Корріґана. Ніхто не засудить його вчинку. Місіс Брюстер визнає це за ще один доказ його відданості їхній спільній справі.