Розділ 39

олліс поповз через горизонтальну руру до далекого острівця світла. Рура була вузькою, і руки його торкалися чогось схожого на суміш води й моторного мастила. Він швидко добрався до сталевої дренажної решітки, вставленої в раму у верхній частині рури. Світло, яке линуло з кімнати вгорі, ділилося решіткою на маленькі квадратики, і Голліс опинився якраз під ними.

Він перевернувся, нагнув голову так, що підборіддя торкнулося грудей, і вперся спиною в решітку. Сталевий чотирикутник був три дюйми завтовшки й дуже важкий, але Голліс мав сильні ноги, а решітка виявилася незакріпленою болтами. Голліс напружився й виштовхнув чотирикутник з рами. Потім він відсунув решітку на кілька дюймів праворуч, після чого посунув її рукою по підлозі.

Вилізши з рури, Голліс одразу ж вихопив пістолет. Він опинився в підземному коридорі з електрокабелями та водогінними рурами. Пересвідчившись, що небезпеки немає, Голліс поповз назад до Благословенної Матері та Вільних Рисаків.

— Ця рура йде до службової зони. Схоже, вхід безпечний. Там нікого немає.

Трістан полегшено зітхнув.

— Я ж казав? — звернувся він до Благословенної Матері. — Усе клас.

— Сумніваюся, — відповіла вона, подаючи Голлісові сумку з обладнанням.

— Нам можна йти?

— Дякую, — відповів Голліс. — І будьте обережні.

До Трістана повернулася його самовпевненість. Він вклонився від пояса, а Крьоте, посміхнувшись Голлісові, сказав:

— Вільні Рисаки із Шпандау бажають вам удачі!

Голліс потяг сумку по рурі, а Благословенна Мати поповзла слідом за кілька футів позаду. Коли вони вибрались у службовий коридор, ірландка прошепотіла Голлісу на вухо: «Говоріть якомога тихше. У них можуть тут бути голосові детектори».

Вони обережно рушили коридором і незабаром опинилися перед сталевими дверима із щілиною для картки-ключа. Арлекін поставила сумку на підлогу, розкрила її й дістала з неї автомат і щось схоже на кредитну картку з тонким електрошнуром. Вона приєднала шнур до свого переносного комп’ютера, набрала на клавіатурі команду та вставила картку в щілину у дверях.

На моніторі виникло шість блакитних квадратиків. Щоб з’ясувати тризначний номер у першому квадраті, знадобилася приблизно хвилина, але згодом процес пішов швидше. Чотири хвилини потому всі квадратики було заповнено, і замок, клацнувши, відімкнувся.

— Заходимо? — пошепки спитав Голліс.

— Ще рано. Нам не вдасться уникнути камер стеження, тому доведеться скористатися відбивачем. — І вона дістала з сумки щось подібне до маленької відеокамери. — Тримайте оце на плечі. Коли я відчиню двері, натисніть на срібну кнопку.

Поки Благословенна Мати перепаковувала сумку з устаткуванням, Голліс установив прилад на своєму правому плечі й націлив його вперед.

— Готові?

З автоматом у руках ірландка нечутно й легко розчинила двері. Голліс пройшов крізь них, побачив камеру стеження й натиснув на кнопку, наче знімаючи відеофільм. У коридор полетів інфрачервоний промінь. Потрапивши на відбивну поверхню лінзи камери стеження, він повернувся до свого джерела. Після визначення положення камери зелений лазерний промінь націлювався на її лінзу вже автоматично.