Розділ 40

вісімнадцять років Майю послали до Нігерії, щоб при везти вміст клієнтського сейфу з банку в центрі Лагоса. Померлий британський Арлекін на ім’я Ґрінмен залишив там пакунок з діамантами, а Шипові були потрібні гроші.

В аеропорті Лагоса сталося знеструмлення, і жоден транспортер не працював. Почався дощ, а Майя ніяк не могла отримати свій багаж. Крізь отвори в покрівлі лилася брудна вода. Роздавши хабарів усім, хто носив уніформу, дівчина нарешті вийшла в зал, і її відразу оточив натовп нігерійців. Таксисти билися за її валізу, верескливо розмахуючи руками. Протискаючись до виходу, Майя відчула, що хтось намагається поцупити її гаманець. Восьмилітній крадій спробував перерізати ремінець сумочки, і їй довелося викрутити йому руку й забрати ножа.

У міжнародному аеропорті Боле в Ефіопії все було по-іншому. Майя та Ламброзо прибули туди приблизно за годину до світанку. У терміналі було чисто й тихо, а чиновники паспортного контролю ввесь час приказували «тенастелен», що амхарською мовою означає «будьте здорові».

— Ефіопія — консервативна країна, — пояснив Ламброзо. — Не підвищуйте голос і завжди будьте ввічливими. Ефіопці зазвичай кличуть одне одного на ім’я. Розмовляючи з чоловіками, слід для вияву поваги додавати «ато», що означає «пан». Через те що ви не одружені, вас називатимуть «вейзеріт Майя».

— А як представники цієї культури ставляться до жінок?

— Жінки мають право голосу, займаються бізнесом і навчаються в університеті Аддис-Абеби. Ви є паранджі, тобто, іноземка, а тому належите до особливої категорії.

Ламброзо глянув на Майїне подорожнє вбрання та схвально кивнув головою. На ній були просторі лляні брюки та біла сорочка з довгими рукавами.

— Ви вдягнені скромно, і це найголовніше. Тут уважається непристойним для жінки оголяти коліна та плечі.

Вони пройшли митний контроль і опинилися в залі для зустрічаючих, де на них уже чекав Петрос Семо. Це був невеличкий на зріст тендітний ефіоп з темно-карими очима. Ламброзо виглядав велетнем поруч зі своїм давнім знайомим. Вони цілу хвилину трясли один одному руки та про щось гомоніли івритом.

— Ласкаво просимо вас до нашої країни, — сказав Петрос, звертаючись до Майї. — Для подорожі до міста Аксум я орендував «лендровер».

— А ви говорили з представниками церкви? — спитав Ламброзо.

— Звісно, ато Симоне. Усі наші священики добре мене знають.

— А чи означає це, що я зможу побачити ковчег? — поцікавилася Майя.

— Цього я обіцяти не можу. Як кажуть у нас, егзіабер кале — на все Божа воля.

Вони вийшли з термінала й сіли в білий «лендровер», на якому й досі виднілась емблема норвезької організації, що надавала гуманітарну допомогу. Майя сіла поруч із Петросом попереду, а Ламброзо вмостився на задньому сидінні. Перед виїздом з Рима Майя надіслала поштою японський меч Ґабріела до Аддис-Абеби. Зброя й досі була в посилковому ящику, і Петрос подав його Майї з таким виглядом, наче то була бомба.

— Вибачте, що питаю, вейзеріт Майє, то є ваша зброя?

— Це меч-талісман, викуваний у тринадцятому столітті в Японії. Кажуть, що Мандрівник може брати з собою предмети-талісмани в інші світи. Стосовно ж інших людей я нічого не знаю.

— Мабуть, ви перший такелакай, який приїхав до Ефіопії за багато останніх років. Такелакай означає «захисник пророка». Колись в Ефіопії було багато таких людей, але їх вистежили та знищили під час політичних заворушень.

Щоб виїхати на дорогу, яка вела на північ, вони мусили перетнути Аддис-Абебу — столицю Ефіопії та її найбільше місто. Було ще дуже рано, але вулиці вже заполонили блакитно-білі мікроавтобуси-таксі, пікапи та запилені жовті автобуси системи громадського транспорту. У центрі міста вивищувалися багатоповерхові готелі й адміністративні будівлі, оточені тисячами одно- та двокімнатних будиночків із бляшаними дахами.