Якщо розглядати службу в "православному відомстві", то там безпосередньо були задіяни десятки тисяч людей. Станом на 1899 р. у чоловічих монастирях перебувало 16 158 осіб, у жіночих — 36 146 осіб. Усього в монастирях знаходилося 52 304 особи. У церквах протоієреїв 2 050 осіб, священиків — 43 090 осіб, дияконів — 14 413 осіб, причетників — 43 743 особи. Усього білого духовенства — 103 296 осіб. Таким чином, загалом у православній церкві на службі перебувало 155 600 людей. За православною церквою числилося 66 780 храмів, часовень, молитовних домів.
На початку ХХ ст. в українських землях Російської імперії було 9 єпархій — Волинська, Київська, Подільська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська. Ними керували єпархіальні архієреї за допомогою канцелярій — духовних консисторій.
Дев'ять єпархій поділялися на приблизно 500 благочинних округів і на понад 8200 парафій, різних за величиною.
Парафія мала храм з причтом (парафіяльним духовенством). Парафіяльне духовенство включало: священнослужителів (протоієреї, ієреї, диякони); церковнослужителів (дячки, паламарі тощо, які прислужували під час богослужіння і виконували різні роботи в храмі).
Напередодні 1917 р. в українських єпархіях нараховувалося понад 21 тис. представників білого парафіяльного духовенства.
Доход парафіяльного духовенства складався з плати за треби, прибутку від церковної землі, казенного утримання. Твердих розцінок на треби не існувало.
Церковна земля була основою матеріального добробуту парафіяльного духовенства, але не забезпечувала потрібний дохід. Обробляти її мали самі священики, або залучені ними парафіяни.
Три чверті парафіяльних священиків отримували фіксовану казенну плату. Оклад парафіяльного священика у 1916 р. (воєнний рік) у Подільській губернії становив: для протоієрея, настоятеля собору — 500 руб. на рік; для міського священика — 400 руб.; для сільського священика — 300 руб.; для диякона — 180 руб. на рік; для церковнослужителя — від 50 до 100 руб. на рік.
Середній загальний доход з урахуванням всіх трьох джерел у різних парафіях Подільської губернії становив: протоієрея, настоятеля собору — від 800 руб на рік; міського священика — від 600 руб.; сільського священика — від 400 руб.; диякона — від 400 руб.; церковнослужителів — до 300 руб. на рік.
У довоєнні часи священики найбільших сільських парафій мали більші доходи: парафіяльні священики — від 1200 до 2000 руб. на рік; диякони — від 700 до 1000 руб.; церковнослужителі — від 300 до 700 руб. на рік. У той же час ординарний професор духовної академії отримував 3000 руб. на рік, викладачі міських елементарних шкіл — близько 900 руб., лікарі — від 2400 руб., фабрично-заводські робітники — від 210 до 450 руб. на рік.
Поземельна власність монастирів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка та релігія» автора Тимчик О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Реформування церковної сфери у ХУШ-ХІХ ст.“ на сторінці 4. Приємного читання.
