Перетвореною формою сплати податків у суспільстві є суспільно прийнята норма соціальної допомоги у вигляді благодійництва. Така форма заохочується всіма релігійними вченнями.
Хоч яким не було ставлення до господарської активності і збагачення у даосизмі, конфуціанстві та буддизмі, але кожна з цих релігій наголошує на благодійництві як одній з головних чеснот людини. "Досконало розумний нічого не нагромаджує, але живе скромно. Він все робить для індивідів і все віддає іншим" — зазначає давнє вчення даосизму97.
"Їжа, праця, заробляння грошей безглузді самі по собі. У той же час навіть невеликий прояв співчуття надає нашому життю сенс і призначення. ... Неправі ті, хто бачить сенс у більших витратах на їжу, одяг і прикраси лише тому, що у них більше грошей. Краще віддайте більше на лікування й освіту бідних людей. Це не примусовий соціалізм, а добровільне співчуття" — перегукуються з ним слова нашого сучасника Далай-Лами XIV.
В іудаїзмі питання благодійництва детально розглядаються у Талмуді. Воно здійснюється у двох формах — пожертва матеріальних засобів і надання нематеріальної допомоги.
Матеріальна допомога позначається словом "цдака", тобто "праведність", "справедливість". Допомога ближньому пояснюється як обов'язок, оскільки все, що людина має, належить Богу. Система збору і розподілу засобів на допомогу бідним була добре організована через офіційні благодійні фонди (куппа) і благодійні кухні (тамхуй).
Талмудичні законовчителі (Маймонід (Рамбам), Яаков бен Ашер, Іосеф Каро та інші) визначили, хто і яким чином повинен займатися благодійництвом, якими мають бути розміри допомоги. Відповідно до їх настанов, допомагати людям мусить навіть той, хто сам потребує допомоги. За відмову у наданні допомоги або надання її у меншому розмірі, ніж дозволяють кошти, можна притягати до суду.
Турбуючись про людську гідність бідняка, слід надавати грошову допомогу так, щоб доброчинець не знав отримувача коштів, а отримувач — благодійника. Найкращим способом цдаки є розгляд її як безвідсоткової позики: той, хто її дає, не сподівається на повернення боргу, а той, хто отримує, зберігає власну гідність.
Відрахування десятої долі свого майна на благодійність вважається "посередньою" доброчесністю, а двадцятої і менше — скупістю. Насправді, десята частина не належить людині, а лише потрапляє до її рук з волі Бога для того, щоб вона визначила вид благодійництва, на який слід спрямувати кошти. Якщо людина намагається залишити всі зароблені гроші собі, це означає намагання пограбувати бідних. Навіть біднота, звільнена від сплати десятини, все одно повинна здійснювати пожертву.
З іншого боку, не слід витрачати на благодійництво понад 1/5 свого майна, щоб не збідніти самому. За порядком, визначеним Маймонідом, у кожному місті євреї повинні призначати старост благодійництва ("габбаей цдака"), які збирали гроші напередодні кожної суботи і роздавати їх бідним. Як правило, зібрані гроші мали витрачатися за рекомендаціями тих, хто жертвував.
У середні віки формами надання соціальної допомоги у єврейських общинах були: гроші (основна форма допомоги); продукти харчування; одяг; допомога при похованні.
За настановами іудаїзму, милостиню треба подавати охоче. Як писав видатний релігійний вчений ХІІ ст. Маймонід (Рамбам) у фундаментальній праці "Мішне Тора", "той, хто подає милостиню неохоче і опустивши очі долу, не робить гідного діяння, навіть якщо дає тисячу золотих монет. Бо давати він повинен з доброзичливістю, радістю і співчуттям до важкого становища нужденного".
Якщо голодує велика кількість людей, то доцільним вважається не просто забезпечити їх їжею, а розробити програму допомоги, у рамках якої надати населенню інвентар, сільськогосподарську техніку, насіння, хімічні добрива. Завдяки цьому голодуючі зможуть забезпечити собі прожиток і зберегти почуття гідності.
В іудейських сім'ях привчають до благодійництва з дитинства. Так, у багатьох домах є скарбничка ("пушкес") для різних благодійних цілей У неї складають, наприклад, отриману в магазині дрібну решту. Діти вкидають до пушкесу частину кишенькових грошей. У дитячих садках малеча часто сама робить пушкес і кожного дня кидає туди кілька монет.
Оскільки в іудаїзмі не схвалюється зневажання статку, у священних текстах засуджується бідність. У Талмуді й Мідрашах зазначається, що бідність гірша, ніж п'ятдесят кар. Але оскільки нужденні все ж таки існують, заможніші члени общини мають допомагати їм.
У Книзі Левіт з цього приводу сказано: "А коли ти будеш жати жниво своєї землі, не докінчуй жати до краю свого поля, а попадалих колосків твого жнива не будеш збирати; а виноградника свого не вибереш дорешти, а попадалих ягід виноградника свого не будеш збирати,— для вбогого та для приходька позостав їх" [19:9-19].
Нематеріальна допомога — присвячення нужденним свого часу і зусиль, позначається терміном "гмілут хасадим" — "добрі справи".
До них, зокрема, належать піклування про хворих, дітей з сімей, що мають труднощі. Таку допомогу можуть надавати як матеріально забезпечені люди, так і бідні.
Християнське розуміння благодійництва ґрунтується на приписах Старого Завіту, а також Євангелія, яке звертається до цього питання неодноразово.
Так, у Нагірній проповіді, записаній у Євангелії від Луки, Ісус каже: "І кожному, хто в тебе просить — подай, а від того, хто твоє забрає,— назад не жадай" [Лк. 6:30]. "Давайте — і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у по- долок дадуть" [Лк. 6:38].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка та релігія» автора Тимчик О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Благодійництво як перетворена форма сплати податків“ на сторінці 1. Приємного читання.
