Общинна форма діяльності є притаманною старообрядництву, яке окремі дослідники вважають подібним до протестантизму.
Дослідник церковного розколу, російський письменник П.І Мельников (Андрій Печерський) відзначав такі його риси, як нерухомість суспільного життя, заперечення всякого прогресу; нелюбов до всього нового, особливо до іноземного; глибока віра у святість і непомильність зовнішнього обряду, який має на собі печатку доніконовської старовини і старої народності.
Але стереотипне уявлення про старообрядців, що відрізняються лише обрядовістю і концентрують діяльність на відстоюванні хресного знамення трьома перстами, вшануванні ікон, написаних за традиційними зразками та боротьбі проти всіх іноземних нововведень, змінюється, якщо дослідити їх внесок у розвиток промисловості й торгівлі.
Так, Петро І надав пільги поморським розкольникам, які заснували в Олонецькій губернії гірничі заводи і відшукали золоті рудники. За часів правління Єкатерини ІІ, яка припинила переслідування старовірів, вони масово повернулися з-за кордону, вийшли з лісів і оселилися в містах, перетворившись на підприємливих і багатих торговців, фабрикантів, ремісників. У Москві та її околицях, Владимирській і Ярославській губерніях з'явилася велика кількість фабрик, що належала розкольникам. Їм також були відведені для поселення родючі землі у Сибіру, Самарській губернії, саратовському Заволжі, Новоросійському краї.
За указом 1764 р. старообрядцям було дозволено приписатися у купецький стан (до указу тим, хто належав до селянської громади, зробити це було практично неможливо). У кінці ХУІІІ — на поч. ХІХ ст. значна частина російських капіталів опинилася у старообрядців.
У сучасній російській історіографії є відомості про зосередження у руках старообрядців дореволюційної Росії 60% всього капіталу держави. Російський дослідник А. Стадников пише, що старообрядці Москви і Московської губернії володіли до середини ХІХ ст. не менш як 75% фабричного виробництва бавовняних тканин, 63% виробництва шерстяних тканин, 23% виробництва сукна.
В Україні старообрядці заселили Поділля, Волинь, Бессарабію, Валахію, з 70-х р. ХУІІІ ст. почали заселяти Київщину.
Старовіри, отримавши землі на умовах довічної оренди, використовували прогресивні методи ведення господарства. Так, зразковим було господарство старообрядців у слободі Красилівка, що відзначав відомий дослідник ХІХ ст. Л. Похилевич: "це невелике село, чудово улаштоване, населене виключно велико росіянами-старообрядцями в один час із замошенськими і чорнобильськими старообрядцями. ... деякі займаються хліборобством, дорого сплачуючи за незручну землю і перетворюючи її на гарну добривом і постійною працею. Але значна частина населення займається торгівлею і промисловістю. У Красилівці можна знайти: землекопів, колодязників, пічників, штукатурів, каменярів, теслярів та інших".
Після відміни кріпосного права поряд з орендними господарствами з'явилися великі латифундії старообрядців-промисловців, вихідців переважно з Стародубщини (Чернігівщини). 1886 р. було прийнято положення про порядок викупу орендованих земельних ділянок у поміщицьких володіннях. Одразу практично в усіх старообрядських слободах Київщини (таких, як Замош'є, Глінна, Покровська, Спаська, Красилівка) почався процес придбання землі під урядову позику.
У Києві 20% від усіх старообрядців становило купецтво. З оголошених на 1849 р. десяти капіталів першої гільдії п'ять належало старообрядцям. Підприємницькою діяльністю уславилися династії Дехтерьових, Попових, сім'ї Бугаєвих, Булишкіних, Самофалових, Істоміних, Кузнєцових, Борисових. У руках київських купців-старообрядців була зосереджена практично вся залізна і залізно-скобяна торгівля міста. Вони мали свої представництва у Вільно, Мінську, Тулі, Бердичеві, Одесі, Харкові та ін.
Старовіри розвивали чавунно-ливарне і мідне виробництво, яке було базою для розвитку харчової (особливо цукрової і винокурної) промисловості, цегляне виробництво тощо. Показовою, наприклад, була діяльність Родіона Дехтерьова, який у 1852 р. побудував передовий на ті часи завод мідних, залізних і чавунних виробів. Завод постачав фільтри та інше обладнання для цукрової промисловості, труби, ректифікатори, парові котли і машини — для винокурної промисловості Правобережної України Він вважався одним з найкращих у Південно-Західному краї та успішно конкурував з аналогічними зарубіжними підприємствами.
Вчений Д. Расков, зазначаючи, що виключна роль старообрядців у торгівлі хлібом, лісом, сіллю, у модернізації текстильної промисловості пояснюється або через внутрішні світоглядні установки, або через зовнішні соціальні умови чи становище "меншості" у суспільстві, розробляє саме перший напрямок.
Він виділив характерні для стилю господарювання риси старообрядців:
• 1. "Мирська аскеза" — сувора етика аскетичного християнства, що передбачає включення підприємницької діяльності у світ священного. До праці слід ставитися так же серйозно, як і до релігійних обрядів. Суворе підпорядкування життєвого устрою правилам християнського життя робило старообрядців більш раціональними. У споживацькій сфері аскетизм накладав жорсткі обмеження: відмову від розкошів і “радощів життя”, неприйняття чуттєвої культури.
• 2. Працелюбність. Більша дисциплінованість і відносна продуктивність надавали старообрядцям переваг при наймі на роботу.
• 3. Ощадливість. Відмова від марнотратства та обмеженість споживання сприяли швидкому нагромадженню капіталів, необхідних для інвестування у нові галузі і розвитку торгівлі.
• 4. Взаємна довіра і дух громади. Для старообрядців (як і для іудеїв) було характерним усвідомлення власної вибраності, що передбачало більший ступінь довіри до своїх одновірців.
• 5. Імперативи соціального служіння, а також спасіння й зміцнення громади. Орієнтуючись на Старий Завіт, старообрядці лояльно ставилися до торгівлі й підприємництва, але не розглядали багатство як самоціль, а лише як засіб для збереження і зміцнення громади. Це знаходило свій прояв у розподілі зароблених благ серед старообрядців.
Подібні риси, що сприяли успішній підприємницькій діяльності старообрядців (стриманість і аскетизм у домашньому житті; тверезість; єднання і взаємна підтримка, готовність прийти на допомогу одновірцям) виділяє й Б. Ананьїч.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка та релігія» автора Тимчик О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Старообрядці“ на сторінці 1. Приємного читання.
