У християнстві відносини оподаткування і збору податків регламентуються у Священних книгах наступним чином.
Так, у Євангелії від Матвія описано, як збирачі дидрахм (данини на Храм) звернулися до Апостола Петра із запитанням: чи не дасть Ісус дидрахму? У відповідь Ісус запитав Петра, з кого мають земні царі брати податі — зі своїх синів чи зі сторонніх? Петро відповів: "Зі сторонніх". Отже, сказав Ісус, сини вільні від податку. Але, щоб не їх, наказав Петру заплатити гроші, які Петро знайшов у роті виловленої риби [Мт. 17:24-27].
У Євангеліях від Матвія, Марка, Луки розповідається, як на питання фарисеїв та іродіан, чи слід давати подать кесареві, Ісус, вказуючи на зображення і напис на динарії, відповів "Віддавайте кесареве кесарю, а Божиє Богу" [Мт. 22:16-22; Лк. 20:22-25; Мр. 12:14-17].
Не дивлячись на це, Ісуса звинуватили у закликах до несплати податків кесареві [Лк. 23:2].
У посланні Апостола Павла до римлян зазначено, що, оскільки влада від Бога і начальники є Божими слугами, необхідно коритися їм не лише заради страху покарання, але й по совісті. Щоб вони могли виконувати свої обов'язки, слід сплачувати податки. "Через це ви й податки даєте, бо вони служителі Божі, саме тим завжди зайняті. Тож віддавайте належне усім: кому податок — податок, кому мито — мито, кому страх — страх, кому честь — честь" [Рим. 13:6-7].
Види податків в ісламі
Мусульмани сплачували десятину "ушр" — пільговий поземельний податок, який мав йти на загальні потреби ісламської общини. Пізніше ушр перетворився на податок на торгівців і його розмір становив 1/10 вартості їх майна. Мусульмани сплачували А ушра, іновірці, які мали покровительство мусульман (зіммі), сплачували ставки. Торговці-немусульмани, що приїздили торгувати з інших країн і не перебували під захистом мусульман, сплачували ушр у повному обсязі. Згодом він перетворився на звичайний державний податок; інколи цей термін використовують як синонім термінів "закят" і "садака".
Обов'язкова щорічна милостиня — закят,— набула в ісламі форми прямого податку на прибутки і майно.
Духовний змістом закяту є очищення матеріального майна, дарованого Аллахом; закят нагадує, що люди є лише хранителями того, що дав їм Аллах і що повернеться до Нього.
Відомий ісламський мислитель шейх Аль-Хасан аль-Банна високо оцінив порядок закяту, відзначивши, що у світі немає аналогічної системи, яка б оподатковувала не тільки прибуток, але й основний капітал.
Подання закяту має важливий позитивний ефект як для окремого мусульманина, так і для ісамського суспільства в цілому. Він допомагає людині звільнитися від користолюбства, прагнення до накопичення майна, жадоби. Закят сприяє очищенню душі, появі почуттів милосердя й доброти, турботи про ближнього. За допомогою нього кожний мусульманин може виявити вдячність Аллаху за свій достаток.
Сплата закяту також є підтвердженням віри мусульманина і переконанням його у справедливості волі Аллаха. Водночас закят дозволяє досягти відносної рівності в суспільстві й соціальної справедливості. Багата людина, що забезпечує бідних і немічних зі своїх статків, є корисним і шанованим членом суспільства. Кожен, хто зміг збагатитися, повинен пам'ятати, що у цьому йому допомагали люди, які його оточують (власне, все суспільство), і віддача закяту є проявом справедливості та вдячності суспільству.
Необхідність правильної організації виплати закяту спричинила потребу в розрахунках розміру виплат та їх економічному обґрунтуванні. Також слід було класифікувати все майно, з якого виплачується закят. Такі впорядкування й обчислення здійснювалися тривалий час (закят став обов'язковим на другий рік Хіджри).
Насамперед, визначалися платники закяту — ними є правоздатні та дієздатні мусульмани, які мають певний рівень добробуту.
Детально визначається власність, з якої сплачують закят — золото, срібло, паперові гроші, нерухомість, товар, худоба тощо.
При визначенні закяту використовуються такі економічні категорії, як власність, нерухомість, прибуток, гроші, оренда, товар, торгівля, вартість, позика, відсоток, податки.
Підрахування закяту для сучасних мусульман вимагає узгодження грошових одиниць і вагових мір раннього ісламу та сьогодення, а також узгодження окремих цін.
При визначенні розміру закяту користуються принципом економічної ефективності — оптимального співвідношення обсягу доходів людини, що подає милостиню, і розмірів відрахувань на утримання нужденних. Сплата закяту, за словами Хасана аль-Банни, дозволяє пробудити у людей найкращі та найдобріші почуття, тим самим очищуючи суспільство і зміцнюючи моральність.
Припис давати закят був посланий Аллахом на другий рік Хідж- ри у місяць рамазан. Мусульмани обої статі, які мають певний визначений достаток, раз на рік у певні терміни за місячним календарем (354 дні) мають виплачувати певну суму грошей (1/40 частину) або вказану шаріатом частину врожаю, яка називається "ушр", визначеній категорії нужденних мусульман із наміром виплати закяту (щоб вирізнити його з-поміж податків і милостині "садаки",
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка та релігія» автора Тимчик О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Відносини оподаткування у християнстві“ на сторінці 1. Приємного читання.
