Католицька соціально-економічна доктрина доповнювалася і зазнавала деяких змін завдяки рішенням Вселенських соборів і енциклікам пап Римських.
У ХІХ ст., із розвитком ринкової економіки і формуванням двох антагоністичних класів — буржуазії та пролетаріату,— католицька церква, з одного боку, закріплювала право приватної власності, а з іншого — спрямовувала діяльність на узгодження інтересів обох класів.
Римські папи у своїх енцикліках неодноразово зверталися до цих питань, а також до оцінки економічного ладу. Папа Лев ХІІІ розпочав свою енцикліку "Rerum Novarum" (1891 р.) положеннями, які визначили підхід Католицької церкви до аналізу соціально-економічних процесів. Лев ХІІІ зазначив, що дух революційних змін, що так довго збурював народи світу, вийшов за межі політики, і його вплив уже відчувається у спорідненій області практичної економіки. До соціальних конфліктів привели прогрес промисловості, розвиток нових галузей, зміни у стосунках між робітниками і господарями, величезні статки небагатьох і бідність мас і, зрештою, помітний занепад моралі. Становище є дуже серйозним, воно викликає остороги, вчені тлумачать про нього, ділові люди пропонують різні плани, народні зібрання, парламенти й уряди зайняті ним, отже — суспільна увага прикута до нього, і тому церква також висловлює свою думку з цього приводу.
Послання "Rerum Novarum" стало фундаментальною основою для подальших звернень Католицької церкви до віруючих і визначило розділи послань та їх структуру. Кожне наступне послання було історично і логічно пов'язане із загальним оцінюванням церквою процесів, що відбувалися, і визначало місце і роль церкви у них.
У посланні "Rerum Novarum" зазначалося, що між капіталістами і найманими робітниками не повинно бути протистояння, оскільки вони взаємопов'язані і не здатні існувати поодинці — адже капітал не може обійтися без праці, а праця — без капіталу. Задля мирного співіснування і захисту інтересів бідноти, кожен повинен пам'ятати про свої обов'язки, справедливість і Царство Небесне. Щоб союз між капіталістами і робітниками не регулювався тільки моральними настановами, слід організовувати християнські профспілки, союзи взаємодопомоги, які сприятимуть виробленню угод між обома класами. Охороняти і підтримувати діяльність цих організацій повинна держава, і вона ж повинна охороняти інститут приватної власності.
Ідеї Лева ХІІІ були підтверджені його наступниками у ХХ ст. Так, Папа Пій ХІ в енцикліці "Quadragesimo anno" ("Сороковий рік"), виданій 1931 р. і присвяченій сорокаріччю "Rerum Novarum", відзначав, що Церква своєчасно скористалася цією нагодою, щоб згадати переваги, які сучасні умови надають Католицькій церкві та суспільству в цілому, зрештою, після ретельного вивчення сучасної економічної системи, відкрити для себе коріння соціальної дезорганізації та показати у той же час єдиний спосіб збереження і відновлення шляхом здійснення християнської реформи.
Папа Іоанн ХХІІІ (1958-1963 рр..) в енцикліці "Mater at Magistra" ("Мати і Наставниця") у 1961 р. відзначив, що шляхи, накреслені в "Rerum Novarum", дозволяють церкві зберегти свій вплив у суспільній організації багатьох країн. Історія засвідчила, що практичні правила и попередження, викладені в попередніх енцикліках, зберегли авторитет досьогодні. Крім того, вони можуть визначити для нинішнього суспільства нові критерії, які допоможуть зрозуміти представлені нині соціальні питання і взяти на себе зобов'язання по їх вирішенню.
Ідеї "Rerum Novarum" продовжив Папа Павло VI (1963-1978 рр.). В енцикліці "Populorum progressio" 1967 р. він відзначив, що розвиток народів, особливо тих, хто прагне позбавитися голоду, зубожіння, епідемій, невігластва, хоче більше долучитися до надбань цивілізації, поліпшувати свої людські якості, зорієнтовані на наполегливість у здобутті повного розвитку, закладений у діяльності Церкви, яка, згідно Євангелію, робить все можливе, щоб охопити всі аспекти цієї серйозної проблеми.
В енцикліці "Octogesima adveniens" (видана 1971 р. до 80-річчя "Rerum Novarum") відзначалася роль Церкви, що в нових умовах спонукає нас продовжувати й розширювати вчення попередників задля задоволення потреб, що змінюються, у мінливому світі.
В енцикліці Папи Іоанна-Павла ІІ "Centessimus annus" (видана 1991 р. на сторіччя "Rerum Novarum") відзначалося, що Церква повинна використовувати всі можливості Євангелія для здійснення своєї місії у сучасному світі. У галузі економіки Іоанн-Павло ІІ обґрунтував необхідність приватної власності тим, що без неї людина не може проявляти ініціативу, заробляти на життя і потрапляє у залежність від соціальної машини і від її керівництва. Соціалістичний лад порушував права людини на ініціативу, власність та економічну свободу. Водночас Папа критикував негативні сторони капіталістичного суспільства — індивідуалізм і споживацтво. Головним завданням держави він називав створення сприятливих умов для розвитку економічної свободи на основі міцної правової бази.
Таким чином, папські енцикліки представляють собою блок релігійних документів, які розглядають практично всі питання відносин між економікою і церквою і надають можливість аналізувати, яким чином відбувалося переосмислення ставлення до власності, праці, капіталу, соціального ладу упродовж певного історичного часу.
Виразно проявляється модифікація поглядів щодо відносин економіки та релігії та основних економічних відносин — праці,— у документах Другого Ватиканського собору (1962-1965 рр.), який поставив за мету встановити злагоду між Євангелієм і сучасним світом.
Детальний аналіз документів Другого Ватиканського собору і порівняння їх зі змістом християнських священних книг засвідчують шлях еволюції релігійної думки стосовно основних норм, понять, настанов та приписів, їх безумовну модифікацію й відображення реалій сучасного економічного життя у релігійних поглядах. Інакше кажучи, процес осучаснення — аджорнаменто — наближає тлумачення класичних постулатів, закладених у Священному Писанні, до розумінню їх науковою думкою сьогодення.
Так, у Розділі І "Про економічний розвиток" відзначалося, що останній має служити на користь людині. Сьогодні більше, ніж будь-коли раніше, намагаються збільшити виробництво сільськогосподарських і промислових благ, а також удосконалити сферу послуг, дбаючи про народонаселення, що збільшилося, і задовольняючи потреби, що зросли. Тому слід підтримувати технічний прогрес, дух винахідливості, прагнення відкривати і розширювати підприємства й удосконалювати методи виробництва, а також цінувати зусилля всіх учасників виробництва.
Але, як зауважено в матеріалах Собору, основною метою цього виробництва є не просте збільшення продукції, не прибуток, не панування, а служіння людині у всій його повноті. При цьому необхідно брати до уваги як матеріальні потреби, так і вимоги інтелектуального, морального, духовного та релігійного життя кожної людини будь-якої національності і місця проживання. Тому економічна діяльність повинна, відповідно до своїх власних методів і законів, здійснюватися в межах моральних норм, щоб виповнився Божий задум щодо людини.
У документах Собору підкреслено, що людина повинна утримувати економічний розвиток в своїх руках. Але він не може залишатися ані в руках окремих осіб або груп, що мають надмірну економічну могутність, ані одного лише політичного суспільства, ані окремих наймогутніших країн. Навпаки, необхідно, щоб якомога більша кількість людей, всі країни активно брали участь в управлінні, а також необхідною є координація їх зусиль із намаганнями громадських властей.
На Соборі зазначено, що економічне зростання не можна залишати на розсуд окремих осіб, жодної лише суспільної влади. Тому потрібно протидіяти як тим, хто чинить опір необхідним реформам, так і тим, хто поступається основними правами окремих людей та їх спільнот заради колективної організації виробництва.
На Соборі була розвинута ідея усунення разючих економічних і соціальних відмінностей. Відзначено, що для задоволення вимог справедливості і рівності слід домагатися, щоб при дотриманні прав особистостей були якнайшвидше ліквідовані значні нерівномірності в ступіні економічного розвитку, які існують донині і навіть посилюються, поєднуючись з індивідуальної та соціальної дискримінацією.
Так само в багатьох країнах необхідно, враховуючи особливі труднощі у сільському господарстві (як у створенні, так і в збуті продукції), допомагати селянам збільшувати виробництво і продаж, а також опановувати технічні досягнення та нововведення і отримувати справедливий прибуток. Зі свого боку, селяни, особливо молоді, мають прагнути до вдосконалення професійного досвіду, без якого прогрес сільського господарства є неможливим.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка та релігія» автора Тимчик О.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Католицька соціально-економічна доктрина ХІХ—ХХ ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
