Розділ 57. Об'явлення

За днів апостолів християни були сповнені горливості та ентузіазму. Вони так невтомно працювали для свого Господа, що за порівняно короткий час, незважаючи на лютий опір, Євангеліє Царства проповідувалося в усіх населених куточках Землі. Для підбадьорення віруючих усіх часів богонатхненне перо описує той запал, який виявляли тоді послідовники Ісуса. Про Ефеську церкву, котру Господь Ісус використав як символ християнської Церкви апостольських часів, вірний і правдивий Свідок сказав: “Я знаю твої діла, твою працю і твою терпеливість; і що не можеш терпіти злих, і що випробував тих, які називають себе апостолами, але ними не є, і виявив їхню неправдомовність, і маєш терпеливість, і постраждав за Моє ім'я, але не знемігся” (Об'явлення 2:2-3).

Спочатку Ефеська церква відзначалася дитячою простотою й запалом. Віруючі щиро намагалися слухатися кожного Божого слова, їхнє життя свідчило про щиру любов до Христа. Вони з радістю чинили Божу волю, бо Спаситель постійно перебував у їхніх серцях. Сповнені любов'ю до свого Викупителя, вони вважали за найвищу мету навертати душі до Нього. Вони й гадки не мали приховувати дорогоцінний скарб Христової благодаті. Вони розуміли важливість свого покликання і, проголошуючи звістку: “На землі мир в людях доброї волі!” — палали бажанням донести радісну новину про спасіння у найвіддаленіші куточки Землі. І світ пізнавав їх, що вони були з Ісусом. Грішні люди, розкаяні, прощені, очищені й освячені, прилучалися до тісного спілкування з Богом через Його Сина.

Члени Церкви були єдині в почуттях і діях. Любов до Христа, як золотий ланцюг, з'єднувала їх. Вони все глибше пізнавали Господа, їхнє життя свідчило про радість і мир у Христі. Вони відвідували сиріт і вдів у їхніх скорботах та берегли себе чистими від світу, розуміючи: якщо не чинитимуть цього, то виявляться недостойними свого визнання і зречуться свого Викупителя.

Робота звершувалася в кожному місті. Наверталися душі, котрі у свою чергу вважали своїм обов'язком розповісти іншим про отриманий ними безцінний скарб. Вони не заспокоювалися, доки світло, що осяяло їхній розум, не зливалося на інших. Тисячі невіруючих знайомилися з основами християнської надії. Гарячі, натхненні особисті заклики були звернені до грішників, покидьків і тих, хто, претендуючи на знання істини, більше любили задоволення, ніж Бога.

Проте з часом запал віруючих почав згасати, їхня любов до Бога й одне до одного почала холонути. У Церкву стала закрадатися байдужість. Деякі забули про те, в який чудовий спосіб вони прийняли правду. Один за одним старі прапороносці помирали на своєму посту. Деякі молоді працівники, котрі могли б понести тягар цих піонерів і таким чином приготуватися до мудрого керівництва, втомилися від часто повторюваних істин. Прагнучи чогось нового й надзвичайного, вони спробували видозмінити вчення і зробили його більш привабливим для більшості. Однак це суперечило фундаментальним принципам Євангелія. У своїй самовпевненості й духовній сліпоті ці люди не розуміли, що такі хитрування примусять багатьох засумніватися в досвідах минулого і призведуть до замішання й невір'я.

Коли почали нав'язуватися ці фальшиві вчення, виникли суперечки, і багато людей відвернули свій погляд від Ісуса — Проводиря і Вершителя віри. Час, який міг би бути використаний для проповіді Євангелія, витрачався на дискусії з приводу маловажливих пунктів вчення та приємні людські байки. Безліч людей, яких можна було б переконати й навернути за допомогою правильно викладених істин, залишилися без попередження. Побожність швидко зникала, і здавалося, що сатана ось-ось заволодіє тими, котрі вважали себе послідовниками Христа.

Саме в цей критичний час в історії Церкви Йоан був засуджений на вигнання. Ще ніколи Церква не мала такої потреби в його голосі, як зараз. Майже всі його брати по служінню померли мученицькою смертю. Останок віруючих зустрівся із шаленим опором. Усі видимі ознаки говорили про те, що наближається день, коли вороги Христової Церкви отримають перемогу.

Однак у цій темряві невидима рука Господа керувала подіями. Згідно з Божим Провидінням, Йоан опинився там, де Христос міг дати йому чудові одкровення про Себе й Божественну істину для просвічення церков.

Засланням Йоана вороги істини сподівалися примусити назавжди замовкнути голос вірного свідка Божого, але на Патмосі учень отримав вістку, яка зміцнюватиме Церкву аж до кінця часу. Хоч вороги Йоана не звільняються від відповідальності за свою несправедливість, однак вони стали знаряддям у руках Бога для виконання Небесного плану; сама спроба загасити світло істини викликала в багатьох сміливу віру.

Господь слави з'явився засланому апостолові саме в суботу. Йоан так само свято дотримувався суботи на Патмосі, як і тоді, коли проповідував народові в містах і селах Юдеї. Він вірив, що йому належать дорогоцінні обітниці стосовно цього дня. “Я був у дусі Господнього дня, — пише Йоан, — і почув за собою гучний, наче сурми, голос, який промовляв: Я є Альфа й Омега, перший і останній... І я оглянувся, щоб подивитися, чий це голос говорив зі мною; і обернувшись, я побачив сім золотих світильників, а серед світильників — подібного до Сина Людського” (Об'явлення 1:10-13).

Цей улюблений учень зазнав великої ласки. Він бачив свого Господа в Гефсиманії, коли Його чоло було вкрите кривавим потом, а “вигляд Його не мав нічого людського в собі” (Ісаї 52:14). Він бачив Його в руках римських воїнів, одягнутим у стару багряницю і увінчаним терням. Він бачив Його на Голгофському хресті, коли Він був об'єктом жорстоких глузувань та образ. Тепер Йоанові ще раз було дозволено споглядати свого Господа. Але як змінився Його вигляд! Він уже не Страдник, зневажений і принижений людьми. Він зодягнутий в осяйні небесні шати. “Голова ж Його і волосся білі, мов біла вовна, мов сніг, а Його очі — як полум'я вогню, а Його ноги подібні до блискучої бронзи, наче в печі розпеченої” (Об'явлення 1:14, 15). Його голос подібний до музики багатьох вод. Його обличчя сяє, наче сонце. У Своїй руці Він тримає сім зірок, і з уст Його виходить гострий двосічний меч — символ влади Його Слова. Патмос осяяла слава воскреслого Господа.

“І коли я Його побачив, — пише Йоан, — то впав Йому до ніг, наче мертвий. А Він поклав Свою правицю на мене та й промовив: Не бійся!” (вірш 17).

Йоан був зміцнений, щоб залишитися живим у присутності свого прославленого Господа. І тоді перед його зачудованим поглядом відкрилася небесна слава. Йому було дозволено побачити Божий престол і, забувши про земну боротьбу, споглядати сонм зодягнутих у білий одяг викуплених. Він чув музику небесних ангелів і переможний спів тих, хто переміг кров'ю Агнця та словом свого свідчення. У дарованому йому одкровенні одна за одною відкривалися захоплюючі сцени з життя Божого народу та історії Церкви, провіщеної аж до кінця часу. В образах і символах Йоанові були показані події надзвичайної важливості, котрі він мав записати, аби Божий народ його часу та майбутніх віків зрозумів, які небезпеки й боротьба чекають на нього.

Це одкровення було дане для керівництва й розради Церкви впродовж християнської доби. Однак учителі релігії проголосили, що це запечатана книга, і її таємниці не можуть бути пояснені. Тому багато людей відвернулися від пророцтв, відмовляючись вивчати їхні таємниці. Та Бог не бажає, щоб Його народ мав подібне уявлення про цю книгу. Це “Об'явлення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати Своїм рабам те, що має незабаром статися”. “Блаженний той, хто читає, — проголошує Господь, — і ті, що слухають слова пророцтва та дотримуються написаного в ньому, бо час близький!” (вірші 1,3).

“Бо свідчу кожному, хто чує слова пророцтва, що в цій книзі: Коли хто додасть до них, то Бог накладе на нього кари, записані в цій книзі. А коли хто відійме від слів цього пророцтва, що в книзі, Бог забере його частку з дерева життя і з святого міста, про які записано в цій книзі. Каже Той, Хто свідчить це: Так, незабаром приходжу!” (Об'явлення 22:18-20).

В Об'явленні зображені глибини Божі. Уже сама назва цих Богонатхненних сторінок — “Об'явлення” — заперечує твердження про те, що ця книга запечатана. Це те, що об'явлене. Сам Господь об'явив Своєму слузі таємниці цієї книги і бажає, щоб вони були відкриті для всіх. Її істини призначені так само для людей останніх днів історії Землі, як і для сучасників Йоана. Деякі події, змальовані в цьому пророцтві мали місце в минулому, декотрі відбуваються зараз, інші пов'язані із завершенням великої боротьби між силами темряви і Князем Неба, а ще інші відбуватимуться на Новій Землі, де будуть тріумфувати й радіти викуплені.

Якщо ви не можете пояснити значення кожного символу в Об'явленні, то не думайте, що даремно досліджувати цю книгу і намагатися зрозуміти істину, котра в ній міститься. Той, Хто відкрив ці таємниці Йоанові, допоможе старанному шукачеві істини відчути небесне блаженство. Якщо серця людей відкриті для прийняття істини, вони зрозуміють її вчення. Їм буде дароване благословення, обіцяне тим, які “слухають слова пророцтва та дотримуються написаного в ньому”.

В Об'явленні об'єднуються і закінчуються усі книги Біблії. У ньому міститься доповнення до книги Даниїла. Одна є пророцтвом, друга — одкровенням. Книга, що була запечатана, — це не Об'явлення, а частина пророцтва Даниїла про останні дні. Ангел повелів: “А ти, Даниїле, заховай ті слова й запечатай книгу до часу кінця” (Даниїла 12:4).

Саме Христос звелів апостолові записати те, що йому було відкрите. “Те, що бачиш, запиши в книгу і пошли до семи церков: у Ефес, у Смирну, в Пергам, у Тиятири, в Сарди, у Філадельфію і в Лаодикію”. “Я ...живий. І був Я мертвий, і ось Я живий на віки віків. Отож, напиши, що ти побачив, і те, що є, і те, що має статися після цього. Таємниця семи зірок, які ти бачив у Моїй правиці, та семи золотих світильників така: сім зірок — це ангели семи церков, а сім світильників, які ти бачив, — це сім церков” (Об'явлення 1:11, 18-20).