Розділ 21. За межами Малої Азії

(Підставою цього розділу є Дії 16:7-40)

Настав час для проповіді Євангелія за межами Малої Азії. Павлові та його товаришам відкривалася дорога до Європи. У Троаді, на берегах Середземного моря, “вночі з'явилося Павлові видіння: якийсь чоловік, македонець, стояв і благав його, закликаючи: Прийди до Македонії, допоможи нам!”

Заклик був настійним, який не терпить зволікання. “Коли побачив він те видіння, — повідомляє Лука, котрий супроводжував Павла, Силу й Тимофія в подорожі до Європи, — ми відразу постаралися піти до Македонії, зрозумівши, що Бог покликав нас благовістити їм. Відпливши з Троади, прибули ми до Самотракії, а наступного дня — до Неаполя; звідти до Филип — міста-колонії, що є першою частиною Македонії. У тому місті ми перебували кілька днів”.

“А в суботу, — продовжує Лука, — вийшли за браму до річки, де за звичаєм було місце молитви, і посідавши, говорили до жінок, що зібралися. І слухала одна жінка, на ім'я Лідія, продавщиця кармазину з міста Тіятир, що шанувала Бога. Господь відкрив їй серце”. Лідія з радістю прийняла істину. Вона та її домашні навернулися й охрестилися. Вона просила апостолів залишитися в її домі.

Коли вісники хреста навчали людей, за ними ходила жінка, що мала віщунського духа. Вона кричала: “Ці люди — раби Бога Всевишнього, вони провіщають вам шлях спасіння! Вона робила це багато днів”.

Ця жінка була особливим знаряддям сатани; вона приносила своїм господарям великий прибуток через віщування. Своїм впливом вона сприяла зміцненню ідолопоклонства. Сатана бачив, що відбулося вторгнення в його царство, тому вдався до цього заходу. Так він вирішив протистати Божій роботі, сподіваючись змішати свої хитрі вигадки з істинами, котрих навчали вісники Євангелія. Реклама, яку створювала апостолам ця жінка, завдавала шкоди справі істини, відволікаючи людей від вчення апостолів і знеславляючи Євангеліє. Адже в багатьох складалося враження, що мужі, які промовляли в Дусі й силі Божій, були керовані тим самим духом, що й ця слуга сатани.

Деякий час апостоли мирилися з такою опозицією, та згодом Павло, натхненний Святим Духом, наказав злому духові вийти з жінки. Той факт, що вона відразу замовкла,свідчив, що апостоли були слугами Божими, і нечистий дух визнав це, підкорившись їхньому повелінню.

До жінки, звільненої від злого духа, повернувся здоровий розум, і вона вирішила стати послідовницею Христа. Тоді її господарі стривожилися за своє ремесло. Вони бачили, що прийшов кінець будь-якій надії на збагачення за рахунок її віщування. Якщо апостолам буде дозволено продовжувати проповідь Євангелія, незабаром вони втратять своє джерело прибутку.

Багато інших мешканців міста також були зацікавлені в тому, щоб заробляти гроші на сатанинському обмані; побоюючись впливу сили, яка могла покласти край їхній діяльності, вони піднесли свій голос проти Божих слуг. Привівши апостолів до начальників міста, вони висунули проти них таке звинувачення: “Ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто і навчають звичаїв, котрих нам, римлянам, не годиться ні переймати, ні виконувати!”

Оскаженілий натовп піднявся на апостолів. Настрій юрби поділяли й начальники, котрі здерли з апостолів верхній одяг і звеліли бити їх палицями. “Тож завдавши їм багато побоїв, посадили у в'язницю, давши вказівку в'язничному сторожеві пильно їх охороняти. Він, діставши таку вказівку, засадив їх до внутрішньої темниці і забив їхні ноги в колодки”.

Це завдало апостолам великих мук, однак вони не нарікали. Навпаки, у непроглядній темряві й самотності підземної в'язниці вони підбадьорювали один одного словами молитви й похвальним співом Богові за те, що удостоїлися зазнати ганьби задля Нього. їхні серця зігрівала глибока щира любов до справи свого Викупителя. Павло згадував про те, як переслідував учнів Христа, і радів, що в нього відкрилися очі і він бачить та відчуває серцем силу славних істин, які колись зневажав.

Інші в'язні здивовано прислухалися до звуків молитви й співу, що долинали із внутрішньої в'язниці. Вони звикли, що тишу ночі порушували зойки та стогін, лайка і прокльони. Але ще ніколи не чули, щоб у цьому похмурому підземеллі звучали слова молитви й хвали. Сторожа і в'язні чудувалися, запитуючи: що це за люди, котрі радіють, незважаючи на холод, голод і тортури?

Тим часом міські воєводи, повертаючись додому, поздоровляли себе, що їм вдалося придушити заколот за допомогою негайних рішучих мір. Але дорогою вони довідалися про деякі подробиці щодо характеру та діяльності мужів, яких засудили на бичування й ув'язнення. Вони зустріли жінку, яка звільнилася від сатанинського впливу, і були вражені змінами в її зовнішньому вигляді та поведінці. У минулому вона завдавала місту багато клопотів, а тепер була спокійна й мирна. Думка, що вони, найімовірніше, покарали з усією суворістю римського закону двох ні в чому не винних людей, викликала в них обурення на самих себе. Вони вирішили вранці наказати таємно відпустити апостолів та випровадити їх із міста, не давши юрбі можливості вчинити над ними насильство.

Якщо люди були жорстокими і мстивими, а то й по-злочинному недбалими у виконанні покладених на них серйозних обов'язків, то Бог не забув виявити милість до Своїх слуг. Усе Небо було зацікавлене долею людей, які постраждали за Христа, і послало ангелів до в'язниці. Від їхньої ходи здригалася земля. Двері в'язниці з важкими засувами широко відчинилися, ланцюги й кайдани поспадали з рук та ніг в'язнів, і яскраве світло осяяло в'язницю.

В'язничний сторож із подивом прислухався до молитов і співу ув'язнених апостолів. Коли їх привели, він бачив їхні розпухлі кровоточиві рани і власноручно забив їхні ноги в колодки. Він сподівався почути гіркі стогони й прокльони, натомість почув пісні радості й хвали. Під ці звуки сторож поринув у сон; його розбудив землетрус, від якого захиталися мури в'язниці.

Схопившись у тривозі, сторож із жахом побачив, що всі двері в'язниці відчинені. Від думки про те, що в'язні повтікали, йому стало моторошно. Він пригадав, з якою суворістю минулої ночі йому було доручено стерегти Павла й Силу, і був упевнений, що на нього чекала смертна кара за очевидну невірність. У розпачі сторож вирішив, що краще власноручно заподіяти собі смерть, аніж бути засудженим на ганебну страту. Витягнувши меча, він намірився вбити себе, як раптом почув підбадьорливі слова з уст Павла: “Не роби собі ніякого зла, бо всі ми тут!” Усі були на своїх місцях, стримувані силою Божою, яка діяла через одного з учнів. Суворість, з якою в'язничний сторож повівся з апостолами, не викликала в них бажання помститися. Павлові й Силі був притаманний дух Христа, а не дух помсти. У їхніх серцях, сповнених любов'ю Спасителя, не знайшлося місця для злоби проти гонителів.

В'язничний сторож кинув свого меча і наказавши запалити світло, побіг мерщій до внутрішньої в'язниці. Він бажав побачити, що це за люди, котрі відплатили йому добром за жорстоке з ними поводження. Добігши до місця, в якому знаходилися апостоли, він упав до їхніх ніг, прохаючи в них пробачення. Потім вивів їх у зовнішній двір і запитав: “Добродії, що потрібно мені робити, аби спастися?”

В'язничний сторож тремтів, коли бачив Божий гнів, явлений у землетрусі; гадаючи, що в'язні повтікали, він готовий був заподіяти собі смерть. Але тепер усе це здавалося йому незначним у порівнянні з дивним, досі невідомим страхом, який тривожив його душу. Він бажав володіти такими ж самими спокоєм і радістю, котрі виявляли апостоли під час страждань та наруги. Він бачив на їхніх обличчях небесне світло і розумів: Бог втрутився чудодійним чином задля їхнього порятунку. З особливою чіткістю сторож пригадав слова жінки, одержимої духом: “Ці люди — раби Бога Всевишнього, вони провіщають вам шлях спасіння!”

У глибокій покорі він попросив апостолів указати йому дорогу життя. “Віруй в Господа Ісуса [Христа] — і спасешся ти та твій дім!— відповіли вони. І говорили йому Господнє Слово й усім, що в його домі”. Тоді в'язничний сторож обмив рани апостолів і служив їм, а потім вони охрестили його та всю його родину. Освячуючий вплив поширився й на інших в'язнів, і їхні серця були відкриті для проголошених апостолами істин. Вони були переконані, що Бог, Якому служили ці мужі, чудодійним чином звільнив їх від кайданів.