Розділ 49. Останній лист Павла

(Підставою цього розділу є Друге Послання до Тимофія)

І з судової зали кесаря Павло повернувся до своєї в'язниці, розуміючи, що домігся лише короткої відстрочки. Він знав: його вороги не заспокояться, доки не побачать його мертвим. Але йому також було відомо, що істина на деякий час узяла гору. Звіщати про розп'ятого і воскреслого Спасителя перед величезним натовпом — це була перемога. Того дня розпочалася справа, яка буде зміцнюватися і розвиватися, котрій ані Нерон, ані всі вороги Христа не здатні були перешкодити.

День у день сидячи у своїй похмурій камері, знаючи, що за одним словом або рухом голови Нерона його життя може обірватися, Павло думав про Тимофія і вирішив послати за ним. Тимофієві було доручено піклуватися про церкву в Ефесі, тому він не супроводжував Павла в його останній подорожі до Рима. Павла й Тимофія зв'язувала надзвичайно глибока і міцна любов. Від часу свого навернення Тимофій розділяв з Павлом його працю і страждання; їхня дружба ставала дедалі міцнішою, глибшою, священною, доки Тимофій не став для старого, виснаженого важкою працею апостола всім, чим може бути син для улюбленого шанованого батька. Тож не дивно, що у своїй самотності Павло прагнув бачити його.

За найбільш сприятливих обставин необхідно було кілька місяців, щоб Тимофій міг прибути з Малої Азії до Рима. Павло знав, що його життя висить на волоску, й тому побоювався, що Тимофій може запізнитися. Він мав важливі поради й повчання для молодого чоловіка, котрому була довірена така велика відповідальність. Благаючи його негайно прийти, апостол продиктував передсмертний заповіт, який, можливо, йому вже не доведеться виголосити особисто. Душа Павла була переповнена любов'ю й турботою щодо свого сина у благовіствуванні та церкві, довіреній його опіці; він бажав закарбувати у свідомості Тимофія важливість вірності його священному обов'язкові.

Павло почав свого листа привітанням: “До Тимофія, улюбленого сина: благодать, милість і мир, від Бога Отця та Ісуса Христа, Господа нашого. Дякую Богові, Якому від предків служу з чистим сумлінням, що постійно пам'ятаю про тебе в моїх молитвах день і ніч”.

Апостол нагадав Тимофієві про необхідність бути твердим у вірі. “Я тому пригадую тобі це, — писав він, — щоб ти підігрівав Божий дар, що є в тобі через покладання моїх рук. Адже Бог не дав нам духа страху, але духа сили, любові й розсудливості. Тому не соромся свідчити про нашого Господа, ні мене — Його в'язня; але злигодні за Євангеліє перенось силою Бога”. Павло благав Тимофія пам'ятати, що він був покликаний “святим покликанням” звіщати силу Того, Котрий “життя і нетління освітив Євангелієм, для якого, — стверджував він, — я поставлений проповідником, апостолом і вчителем язичників. Через це я і страждаю, але не соромлюся, бо знаю, Кому я повірив, і переконаний, що Він має силу зберегти довірене мені до того дня”.

За все своє довге служіння Павло ніколи не похитнувся у вірності Спасителеві. Де б він не перебував: перед розгніваними фарисеями чи римськими властями; перед розлюченим натовпом у Лістрі чи грішниками, ув'язненими в македонському підземеллі; поруч з охопленими жахом моряками на потопаючому судні чи стоячи сам на сам перед Нероном, — апостол ніколи не соромився справи, котру захищав. Єдиною великою метою його християнського життя було служіння Тому, Ім'я Котрого колись викликало в нього презирство; жодна опозиція, жодне переслідування не могли відвернути його від цієї мети. Його віра, загартована зусиллями та очищена жертовністю, підтримувала й укріпляла його.

“Отож, мій сину, — продовжував Павло, — міцній у благодаті, що в Ісусі Христі. І що ти почув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть спроможні й інших навчити. Ти ж перенось злигодні, як добрий воїн Ісуса Христа”.

Правдивий Божий служитель не уникатиме труднощів чи відповідальності. Із невичерпного Джерела, призначеного для щирих шукачів Божественної допомоги, він черпає силу, котра робить його здатним перемагати спокуси та виконувати доручені Богом обов'язки. Отримана благодать допомагає все більше пізнавати Бога і Його Сина. Його душа палко бажає здійснювати приємне для Господа служіння. Прямуючи християнським шляхом, він “міцніє у благодаті, що в Ісусі Христі”. Ця благодать допомагає йому бути вірним свідком почутого. Він не зневажає і не ігнорує отримане від Бога знання, натомість передає його вірним людям, які, у свою чергу, навчають інших.

У своєму останньому листі до Тимофія Павло поставив перед молодим працівником високий ідеал, указуючи на обов'язки, покладені на нього як служителя Христа. “Постарайся представити себе гідним перед Богом, — писав апостол, — бездоганним працівником, що наставляє на принципи істини... Уникай молодечих пожадань, настирливо шукай праведності, віри, любові, миру з тими, що кличуть до Господа від чистого серця. А нерозумні й необґрунтовані суперечки обминай, знаючи, що вони породжують сварки. Адже Господній раб не повинен сваритися, але має бути до всіх привітний, здатний навчати, терпеливий, такий, що з лагідністю наставляє противників, чи не дасть їм Бог покаяння, щоб пізнали істину”.

Апостол застерігав Тимофія від фальшивих учителів, які намагатимуться увійти в Церкву. “Знай же, — писав він, — що в останні дні настануть тяжкі часи. Бо люди будуть самолюбні, грошолюбні, чванливі, горді, наклепники, батькам неслухняні, невдячні, нечестиві... які мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Таких уникай”.

“А лихі люди і шахраї матимуть успіх у злому, — продовжував апостол, — обманюючи й самі будучи обмануті. Ти ж тримайся того, чого ти навчився і що тобі довірено, пам'ятаючи, від кого ти навчився. І ти змолоду знаєш Святе Писання, що може тебе зробити мудрим для спасіння... Усе Писання богонатхненне й корисне для навчання, для докору, для виправлення, для виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, на всяке добре діло готова”. Бог щедро забезпечив нас усім необхідним для успішної боротьби зі злом, яке панує у світі. Біблія — це арсенал, де ми можемо озброїтися для боротьби. Наші стегна мають бути підперезані істиною; праведність повинна бути нашою бронею. Нам необхідно узяти щит віри, одягнути шолом спасіння та озброїтися мечем Духа — Словом Божим, прокладаючи шлях через перешкоди й пута гріха.

Павло знав: Церкву очікують дуже небезпечні часи, тому ті, кому доручено опікуватися громадами, повинні старанно, серйозно працювати. Він писав до Тимофія: “Свідчу перед Богом та Ісусом Христом, Який має судити живих і мертвих під час Свого приходу й у Своєму Царстві. Проповідуй Слово, утверджуй за сприятливих і несприятливих обставин, докоряй, потішай, закликай — з усякою терпеливістю і повчанням”.

Це урочисте напутнє слово ревному вірному Тимофієві — переконливе свідчення щодо важливості та відповідальності роботи євангельського служителя. Звертаючись до Тимофія, перед судом Божим, Павло наказує йому проповідувати Слово, а не байки та людські звичаї; бути готовим принагідно свідчити про Бога всюди: перед великим зібранням і в приватному колі, дорогою, біля домашнього вогнища, друзям і ворогам, у безпеці і небезпеці, у труднощах, зазнаючи ганьби і втрат.

Побоюючись, що через свою лагідність і поступливість Тимофій ухилятиметься від виконання важливої частини своєї роботи, Павло навчав його бути вірним, викриваючи беззаконня, і навіть строго докоряти тим, які завинили в тяжких гріхах. Проте робити це він має “з усякою терпеливістю і повчанням”. Він повинен був виявляти терпіння і любов Христа, пояснюючи та зміцнюючи свої докори істинами Слова.

Ненавидіти й викривати гріх, водночас виявляючи жалість і ніжність до грішника, — важка справа. Чим серйознішими будуть наші зусилля досягти святості серця й життя, тим гострішим буде наше сприйняття гріха і рішучішим несхвалення будь-якого відхилення від правди. Ми маємо остерігатися надмірної суворості щодо грішника, однак не забувати про надзвичайну гріховність гріха. Необхідно виявляти христоподібне терпіння й любов до заблудного, проте не бути надто толерантними до його гріха, інакше він вважатиме, що не заслуговує докорів, і відкине їх як зайві та несправедливі.

Служителі Євангелія іноді спричиняють велику шкоду, дозволяючи своїй вибачливості щодо грішника перетворюватися на толерантність до гріхів і навіть на участь у них. Таким чином, вони починають вибачати і покривати те, що засуджує Бог; а згодом вони стають настільки засліпленими, що схвалюють тих, кого Бог звелів викривати. Хто притупив своє духовне сприйняття гріховною терпимістю до тих, кого засуджує Бог, ті незабаром учинять ще більший гріх, виявляючи суворість та різкість до тих, кого Бог схвалює.

Гордість людського розуму, зневага до впливу Святого Духа, неприязнь до істин Божого Слова призводять до того, що багато так званих християн, які вважають себе компетентними, щоб навчати інших, відвертаються від Божих вимог. Павло писав до Тимофія: “Бо настане час, коли не слухатимуть здорового вчення, а виберуть собі вчителів за своїми пожадливостями, щоб лестили слух, аби відвернути вуха від істини та схилитися до небилиць”.

Апостол говорить тут не про відвертих безбожників, але тих, які визнають себе християнами, проте, керуючись природними нахилами, стають рабами власного “я”. Вони хочуть слухати лише такі вчення, які не докоряють за гріх і не засуджують любов до задоволень. Їх ображають відверті слова вірних Божих слуг, тому вони обирають собі вчителів, які хвалили б їх та лестили їм. І серед так званих служителів зустрічаються такі, що проповідують думки людей замість Божого Слова. Невірні своєму обов'язкові, вони зводять тих, хто шукає в них духовного керівництва.