Розділ 41. “Ти майже переконав мене”

(Підставою цього розділу є Дії 25:13-27; 26)

Павло звернувся до кесаря, і Фесту нічого не залишалось робити, як відіслати його до Рима. Проте минув певний час, доки було знайдено відповідний корабель, оскільки разом з Павлом мали вирушити й інші в'язні, а розгляд їхніх справ зайняв чимало часу. Це дало Павлові можливість викласти підстави своєї віри начальникам у Кесарії, а також цареві Агрипі II, останньому з династії Іродів.

“Як минуло кілька днів, цар Агрипа й Верніка прибули до Кесарії поздоровити Феста. Через те, що перебували там чимало днів, Фест розповів цареві про Павла, кажучи: Є один чоловік, в'язень, залишений Феліксом, на якого, коли я був у Єрусалимі, первосвященики і юдейські старші подали скаргу, домагаючись його засудження”. Він змалював обставини, які примусили в'язня звернутися до кесаря, розповів про останній судовий розгляд справи, що проходив за його участю. Правитель зазначив, що юдеї не висунули проти Павла жодного з тих звинувачень, яких він очікував, а “мали ... суперечки про свої забобони і про Якогось померлого Ісуса, про Якого Павло запевняв, що Він живий”.

Коли Фест виклав цю історію, Агрипа зацікавився і сказав: “Хотів би я і сам того чоловіка послухати”. За його бажанням зустріч відбулася наступного дня. “А назавтра прийшли Агрипа й Верніка з великою пишнотою і ввійшли до судової зали разом із тисяцькими та знатними мужами міста. Коли наказав Фест, привели Павла”.

На честь гостей Фест постарався перетворити цю подію на імпозантне видовище. Багатий одяг прокуратора та його гостей, мечі воїнів та сяючі обладунки їхніх начальників додавали особливого блиску цій сцені.

І ось Павло, усе ще з кайданами на руках, постав перед зібраними. Який разючий контраст! Агрипа та Верніка володіли владою і становищем, тому користувалися прихильністю світу. Проте вони не володіли тими рисами характеру, котрі цінує Бог. Вони порушували Його Закон, мали розбещене серце і провадили розпусне життя. Їхня поведінка була огидною в очах Неба.

Літній в'язень, прикутий ланцюгом до воїна-охоронця, своїм зовнішнім виглядом аж ніяк не викликав світську шану. Однак у цьому мужі, позбавленому друзів, багатства і становища, ув'язненому через його віру в Сина Божого, було зацікавлене все Небо. Йому служили ангели. Якби явилася слава одного із цих сяючих вісників, царська гордість і пишність зблякли б; цар і придворні попадали б на землю, як римська сторожа біля гробу Христа.

Фест сам представив Павла зібраним: “Агрипо, царю, і всі мужі, що прийшли з нами! Ви бачите того, за якого настирливо просила мене вся юдейська громада і в Єрусалимі, й тут, викрикуючи, що не належить йому більше жити. Я ж, дізнавшись, що нічого вартого смерті він не зробив, і як сам він покликався на кесаря, вирішив послати його. Не маю нічого певного написати про нього володареві, тому привів я його до вас, особливо до тебе, Агрипо, царю, щоб як розпитаєш його, мав що написати. Бо здається мені недоречним посилати в'язня, не зазначивши звинувачення проти нього”.

Цар Агрипа дозволив Павлові говорити. Апостол не відчував збентеження від зовнішнього блиску і високого становища своїх слухачів, бо знав, яку малу вартість мають світське багатство і становище. Земна влада й пишність ні на мить не могли позбавити його мужності і самовладання.

“Царю Агрипо, вважаю себе щасливим, — сповістив він, — що сьогодні перед тобою можу дати відповідь на все те, в чому звинувачують мене юдеї; особливо тому, що ти обізнаний з усіма юдейськими звичаями та питаннями. Тому прошу тебе терпеливо вислухати мене”.

Павло розповів історію свого навернення від запеклого невір'я до віри в Ісуса-Назарянина як Викупителя світу. Він змалював небесне видіння, яке спочатку сповнило його невимовним жахом, але пізніше виявилося джерелом найбільшої потіхи — одкровенням Божественної слави. На славному престолі він побачив Того, Кого зневажав та ненавидів, і послідовників Котрого намагався знищити. Відтоді Павло став новою людиною, щирим, ревним віруючим в Ісуса. Таким зробила його перетворювальна Божа милість.

Ясно і переконливо Павло виклав перед Агрипою основні події, пов'язані з життям Христа на землі. Він свідчив, що Месія, про Котрого говориться в пророцтві, уже з'явився в особі Ісуса з Назарета. Він показав: Писання Старого Завіту говорили про те, що Месія має народитися серед людей, і в житті Ісуса докладно виконалися усі передречення Мойсея та пророків. Щоб викупити загиблий світ, Божий Син витерпів хрест, знехтував ганьбою і вознісся на Небо як Переможець над смертю й могилою.

— Чому, — міркував Павло, — воскресіння Христа з мертвих здається неймовірним? Колись так здавалося і йому, але як міг він не повірити в те, що сам бачив і чув? Біля воріт Дамаска він справді бачив розп'ятого й воскреслого Христа. Того, Хто ходив вулицями Єрусалима, помер на Голгофі, розірвав кайдани смерті і вознісся на Небо. Він бачив Його, говорив з ним, як і Кифа, Йоан чи будь-який інший учень. Голос наказав йому звіщати Євангеліє воскреслого Спасителя, і як він міг не послухатися? У Дамаску, Єрусалимі, по всій Юдеї й у віддалених місцях він свідчив про Розп'ятого Ісуса, закликаючи усіх людей “покаятися, навернутися до Бога і чинити діла, гідні покаяння”.

“Через це, — сказав апостол, — юдеї, схопивши мене в храмі, намагалися розірвати. Та одержавши допомогу від Бога, аж до цього дня стою, щоб свідчити малому й великому, не розповідаючи нічого, крім того, що говорили пророки і Мойсей, що має статися: що має постраждати Христос, що Він, перший воскреслий з мертвих, має проповідувати світло Своєму народові та язичникам”.

Усі зібрані немов зачаровані слухали розповідь Павла про його чудові досвіди. Апостол викладав свою улюблену тему. Жоден зі слухачів не сумнівався в його щирості. Однак у самому розпалі його переконливого красномовного виступу Фест перервав його вигуком: “Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість приводить тебе до божевілля!”

Апостол відповів: “Я не божевільний, високоповажний Фесте, а звіщаю правдиві й розумні слова. Адже цар, до якого я сміливо говорю, знає про це, бо я не вірю, щоб щось з цього було скрите від нього, адже це не відбулося десь у закутку! Чи віриш, о царю Агрипо, пророкам? Знаю, що віриш!”

Глибоко схвильований Агрипа на якусь мить забув про оточення та своє високе становище. Думаючи тільки про почуті істини, не бачачи перед собою нічого, окрім смиренного в'язня — Божого посланця, він мимоволі відповів: “Ще трохи — і мене переконаєш стати християнином!”

Апостол серйозно відповів: “Чи трохи, чи багато, але благав би я Бога, щоб не тільки ти, а й усі, що сьогодні мене чують, стали такими, як я”. І, піднісши свої закуті в кайдани руки, додав: “За винятком оцих кайданів”.

Фест, Агрипа й Верніка, фактично, самі мали носити кайдани, в які був закутий апостол. Усі вони були винні в тяжких злочинах. Того дня цим грішникам було запропоновано спасіння в ім'я Христа. Один із них, принаймні, був майже переконаний у необхідності прийняти запропоновані благодать і прощення. Але Агрипа відкинув даровану милість і відмовився прийняти хрест розп'ятого Викупителя.