Розділ 28. Дні праці і випробувань

(Підставою цього розділу є Дії 19:21-41; 20:1)

Понад три роки Ефес був центром діяльності Павла. Там утворилася швидко зростаюча церква, і з цього міста Євангеліє поширилося серед євреїв і язичників по всій Азії.

Тепер апостол виношував плани підготовки наступної місіонерської подорожі. Він “задумав, пройшовши через Македонію і Ахаю, попрямувати до Єрусалима, говорячи: Як побуваю там, то потрібно мені й Рим побачити!” Відповідно до цього плану, він “послав до Македонії двох із тих, що прислуговували йому, Тимофія й Ераста”. Але розуміючи, що Божа справа в Ефесі все ще вимагала його присутності, апостол вирішив залишитися до П'ятидесятниці. Однак незабаром трапилася подія, яка прискорила його відхід.

Раз на рік в Ефесі відбувалися особливі урочистості на честь богині Діани. Вони приваблювали безліч народу з усіх частин провінції. Ці урочистості проходили з надзвичайною пишністю.

Час проведення свят був важким випробуванням для новонавернених у віру. Група віруючих, які збиралися у школі Тирана, вносила дисонанс у святковий хор, тому на них посипалися насмішки, ганьба й образи. Праця Павла завдала язичеству відчутного удару, внаслідок чого помітно зменшилися як кількість відвідувачів народного свята, так і ентузіазм ідолопоклонників. Вплив його вчення вийшов далеко за межі кола навернених. Багато людей, хоч і не прийняли відкрито нове вчення, усе ж отримали достатньо світла, аби втратити довіру до своїх язичеських богів.

Проте була ще одна причина для незадоволення. Художники і ремісники Ефеса широко розгорнули прибуткову справу, пов'язану з виготовленням та продажем мініатюр місцевого храму та образків Діани. Коли зацікавлені в цьому підприємці виявили, що їхні прибутки зменшилися, вони однодушно вирішили: причиною таких небажаних для них змін було вчення Павла.

Дмитро, котрий виготовляв мініатюрні срібні храми, скликавши своїх товаришів по ремеслу, сказав: “Мужі, ви знаєте, що наш прибуток — від цієї роботи; і бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, а майже по всій Азії цей Павло переконав і відвернув багатьох людей, говорячи, що те, що зроблене руками, — то не боги. Є небезпека, що не тільки наше ремесло прийде в занепад, але й храм великої богині Артеміди вважатимуть за ніщо. І буде знищена велич тієї, якій поклоняється вся Азія та цілий світ!” Ці слова схвилювали народ. “Почувши це й переповнившись гнівом, вони кричали, вигукуючи: Велика Артеміда Ефеська!”

Чутки про цю промову швидко поширилися містом. “Тож у місті зчинилася колотнеча”. Почали шукати Павла, однак апостола ніде не могли знайти. Його брати, дізнавшись про небезпеку, швидко відвели його в інше місце. Для охорони апостола були послані Божі ангели; ще не прийшов час його мученицької смерті.

Не знайшовши об'єкта своєї люті, натовп, “схопивши Гая й Аристарха — македонців, супутників Павла, всі, як один, кинулися до амфітеатру”.

Павло переховувався неподалік і скоро дізнався, що його улюбленим братам загрожує небезпека. Забувши про власну безпеку, він зібрався негайно вирушити до театру і звернутися до заколотників. Але учні не пустили його. Гай та Аристарх не були тією жертвою, яку шукав народ, тому учні не боялися, що їм буде завдано серйозної шкоди. Але якби натовп побачив бліде виснажене лице апостола, це викликало б у них найнижчі пристрасті, так що врятувати життя апостола було б не під силу жодній людині.

Павло все ще горів бажанням захистити істину перед народом, та його, врешті-решт, зупинила вістка перестороги, отримана з театру. “Дехто з азійських начальників, які були його приятелями, послали до нього і благали, щоб не йшов він до амфітеатру”.

Сум'яття в амфітеатрі зростало. “Отож, кожний кричав щось своє. А збори були бурхливі й багато хто не знав, чому зібралися”. Той факт, що Павло і декотрі його товариші були єврейського походження, спонукав юдеїв показати народові, що вони не були прихильниками Павла та його роботи. Тому вони висунули з-поміж себе представника, котрий мав висвітлити це питання перед народом. Ним був Олександр-мідник, один із ремісників, про котрого Павло пізніше згадував як про людину, що заподіяла йому багато зла (2 Тимофію 4:14). Олександр був мужем неабияких здібностей, він доклав усіх зусиль, аби спрямувати гнів народу винятково на Павла та його товаришів. Але натовп, зауваживши, що Олександр — єврей, відштовхнув його вбік і “всі зо дві години вигукували в один голос: Велика Артеміда Ефеська!”

Змучившись, вони, нарешті, замовкли; запанувала короткочасна тиша. Тоді увагою народу заволодів міський писар; з поваги до його посади народ був готовий вислухати його. Торкнувшись болючого для народу питання, він довів, що немає підстав для такого хвилювання. Він апелював до їхнього здорового глузду: “Мужі ефеські, чи є якась людина, яка не знає, що місто Ефес шанує велику Артеміду та її образ, що впав з неба? Отже, оскільки це незаперечне, треба вам угамуватися і не робити нічого необачного. А ви привели цих людей, що ані храму не обікрали, ані богині нашої не зневажають. Тому коли Дмитро й ті ремісники, що з ним, мають до когось справу, то є судді та проконсули, хай позивають один одного. А як чогось іншого домагаєтеся, то нехай вирішиться це на законних зборах. Бо нам загрожує небезпека бути за сьогоднішнє звинуваченими в заколоті; і нема жодної причини, котрою зможемо виправдати цей безпорядок! І сказавши це, розпустив збори”.

У своїй промові Дмитро сказав: “Ремесло наше прийде до занепаду”. Ці слова вказують на справжню причину заворушення в Ефесі та переслідування апостолів. Дмитро й інші ремісники розуміли, що поширення євангельського вчення загрожує їхньому ремеслу з виготовлення ідолів. Прибутки язичеських жерців і майстрових могли скоротитися, і саме тому вони збудили проти Павла жорстоке гоніння.

Висновок писаря та інших можновладців міста засвідчив народові, що Павло не винний у жодних незаконних діях. Це стало ще однією перемогою християнства над оманою й релігійними забобонами. Бог спонукав високу посадову особу виправдати Його апостола та приборкати розлючений натовп. Серце Павла сповнилося вдячністю Богові за те, що його життя було збережене, а християнство не зазнало ганьби під час заворушення в Ефесі.

“Як колотнеча вгамувалася, Павло скликав учнів, потішив і поцілував їх та й вибрався іти до Македонії”. У цій подорожі його супроводжували двоє вірних братів з Ефеса — Тихик і Трохим.

Праця Павла в Ефесі була закінчена. Його служіння там відзначалося невтомною працею, багатьма випробуваннями та сильними душевними переживаннями. Він навчав народ привселюдно і по домах, напучуючи та застерігаючи з багатьма сльозами. Йому постійно чинили опір євреї, які не пропускали можливості підбурити проти нього людей.

Долаючи опір, з невтомним завзяттям просуваючи справу Євангелія вперед та захищаючи інтереси ще юної у вірі Церкви, Павло ніс на собі важкий тягар відповідальності за всі церкви.

Чутки про відступництво деяких із заснованих ним церков викликали в нього глибокий сум. Він побоювався, що всі його зусилля можуть виявитися марними. Дізнавшись, якими методами декотрі намагалися звести нанівець його роботу, він проводив у молитвах і серйозних роздумах багато безсонних ночей. Коли в нього з'являлася можливість і цього вимагали обставини, він писав церквам: докоряв, радив, напучував і підбадьорював. У цих посланнях апостол не зупиняється докладно на власних випробуваннях, хоч іноді згадує про свою працю і страждання за справу Христа. Побої й ув'язнення, холод, голод і спрага, небезпеки на землі і морі, у місті й пустелі, від співвітчизників, язичників і лжебратів — усе це він зносив задля Євангелія. Він був “ганьблений”, “ображений”, став “покидьком усіх”, “був у труднощах”, “гнаний”, “тиснений звідусіль”, “у небезпеці кожної миті”, “увесь час живим відданий на смерть за Ісуса”.