Розділ 36. Віступництво в Галaтії

(Підставою цього розділу є Послання до галатів)

Під час свого перебування в Коринті Павло мав підстави для серйозного занепокоєння з приводу деяких заснованих ним церков. Через вплив фальшивих учителів, які з'явилися серед віруючих у Єрусалимі, розділення, єресі та сенсуалізм швидко поширювалися серед віруючих Галатії. Ці фальшиві вчителі примішували юдейські традиції до євангельських істин. Всупереч рішенням Єрусалимського собору вони нав'язували наверненим із язичників обрядовий закон.

Становище було критичним. Пороки, що з'явилися, могли швидко знищити галатійські церкви.

Павло був уражений у саме серце, його душа була стривожена таким відвертим відступництвом з боку тих, кого він вірно навчав принципів Євангелія. Він негайно написав заблудлим, викриваючи прийняті ними фальшиві теорії та з великою суворістю докоряючи відступників. Привітавши галатів словами: “Благодать і мир вам від Бога Отця нашого і від Господа Ісуса Христа”, він звернувся до них із таким різким докором: “Дивуюся, що ви так швидко залишаєте Того, Хто покликав вас благодаттю Христа, і переходите до іншої євангелії. Втім, вона не інша, але є деякі, що бентежать вас і хочуть змінити Євангелію Христа. Але якби й ми чи сам ангел з неба благовістили вам щось інше, ніж те, що ми вам благовістили, — хай буде відлучений!” Учення Павла узгоджувалися з Писанням, і Святий Дух засвідчив його працю, тому він застерігав братів не слухати вчення, яке суперечить викладеним ним істинам.

Апостол просив віруючих галатів уважно пороздумувати над своїми першими християнськими досвідами. “О нерозумні галати! — вигукує він, — Хто звів вас не коритися істині, адже перед вашими очима був зображений розп'ятий Ісус Христос? Лише про одне хочу від вас довідатися: ви одержали Духа через діла Закону чи від віри в те, що почули? Чи вже настільки ви нерозумні, що, почавши Духом, тепер закінчуєте тілом? Як багато ви натерпілися! І невже все даремно? О, коли б тільки даремно! Той, Хто вселяє у вас Духа і робить чудеса серед вас, чи здійснює Він це ділами Закону чи вірою в почуте?”

Так Павло поставив віруючих галатів перед судом їхнього сумління, намагаючись зупинити їх на їхньому шляху. Покладаючись на спасенну Божу силу і відмовляючись визнати науку вчителів-відступників, апостол прагнув показати наверненим, що вони серйозно помилялися. Лише повернувшись до колишньої євангельської віри, вони могли зруйнувати намір сатани. Павло твердо притримувався істини і праведності; його непохитна віра в проголошувану ним вістку допомогла багатьом ослаблим віруючим знову стати вірними Спасителеві.

Як відрізнялося Послання до Коринтян від напучувань, адресованих галатам! Перших він докоряв обережно і ніжно, тоді як до галатів був нещадним. Коринтян перемогла спокуса. Обмануті майстерними мудруваннями вчителів, які оману видавали за правду, вони заплуталися і розгубилися. Аби навчити їх відрізняти істину від фальші, необхідно було виявляти обережність і терпіння. Різкість та нерозважлива поквапність з боку Павла послабили б його вплив на багатьох, кому він прагнув допомогти.

У галатійських церквах євангельську вістку витіснила відкрита, незамаскована омана. Вони, фактично, проміняли Христа, правдиву основу віри, на застарілі обряди юдаїзму. Апостол розумів: для звільнення віруючих Галатії від небезпечного впливу потрібно вдатися до найрішучіших заходів і висловити найсуворіші застереження.

Кожний служитель Христа має засвоїти найважливіший урок: уміти пристосувати методи роботи до стану тих, кому . хоче допомогти. Ніжність і терпіння, рішучість і твердість однаково необхідні, але їх потрібно виявляти відповідно до ситуації. Розумно поводитися з різними категоріями людей за різних обставин та умов — це праця, котра вимагає мудрості та розсудливості, якими Божий Дух просвічує й освячує розум.

У Посланні до галатійських віруючих Павло коротко нагадав їм основні події, пов'язані з його наверненням та раннім християнським досвідом. Так він прагнув показати, що пізнав і засвоїв великі істини Євангелія завдяки особливому прояву Божественної сили. Отримавши вказівку від Самого Бога, Павло відчував спонукання серйозно й наполегливо попереджати і напучувати галатів. Він писав без вагань і сумніву, з повним переконанням та абсолютною впевненістю. Він чітко окреслив різницю між наукою, отриманою від людини, та вченням від Самого Христа.

Апостол переконував галатів залишити фальшивих порадників, які ввели їх в оману, і навернутися до віри, підтвердженої безпомилковими доказами Божественного схвалення. Люди, котрі намагалися відвести їх від віри в Євангеліє, були лицемірами з неосвяченим серцем і порочним життям. Їхня релігія складалася з низки обрядів, виконанням яких вони сподівалися заслужити прихильність Бога. Вони не бажали прийняти Євангеліє, яке вимагало послуху принципові: “Хто не народиться згори, той не може побачити Божого Царства!” (Івана 3:3). Вони розуміли, що заснована на такому вченні релігія вимагає надто великої жертви, тому вперто трималися своєї омани, ошукуючи себе й інших.

Підмінити святість серця і життя зовнішніми формами релігії — така ж приємна справа для невідродженого серця сьогодні, як і за часів цих юдейських учителів. Сьогодні, як і тоді, існують фальшиві духовні наставники, до вчення котрих охоче прислухається багато людей. Сатана докладає рішучих зусиль, щоб відвернути людей від надії на спасіння через віру в Христа та послух Божому Законові. У кожному поколінні ворог роду людського пристосовує свої спокуси до упереджень і уподобань тих, кого намагається звести. За часів апостолів він спонукував євреїв звеличувати обрядовий закон і відкидати Христа; у наш час заохочує багатьох християн під виглядом пошани до Христа зневажати моральний Закон і навчати, що його заповіді можна безкарно порушувати. Обов'язок кожного Божого слуги — безстрашно викриваючи помилки, Словом Істини твердо й рішуче протистати людям, які перекручують віру.

Намагаючись відновити довіру своїх братів з Галатії, Павло вміло відстоював своє право бути апостолом Христа. Він називав себе апостолом “не від людей, не через людину, але через Ісуса Христа і Бога Отця, що воскресив Його з мертвих”. Своє доручення він отримав не від людей, а від найвищого Небесного Авторитету. Його покликання було визнане Єрусалимським собором, з рішеннями котрого Павло рахувався, працюючи серед язичників.

Тим, які заперечували його апостольство, Павло доводив, що він “нічим не менший від архиапостолів” (2 Коринтянам 11:5). І це він робив не для власного піднесення, а для звеличення Божої благодаті. Люди, котрі намагалися принизити його покликання й роботу, боролися із Самим Христом, благодать і сила Котрого були явлені через Павла. Опір ворогів примусив апостола рішуче відстоювати свій статус і авторитет.

Павло благав віруючих, котрі у своєму житті пізнали Божу силу, навернутися до першої любові до євангельської істини. За допомогою незаперечних аргументів він доводив, що вони мають перевагу стати вільними в Христі. Завдяки Його спокутній благодаті всі, хто цілковито підкоряється Йому, зодягаються в одежу Його праведності. Він відстоював думку, що кожна душа, котра прагне спасіння, повинна володіти особистим духовним досвідом.

Щире благання апостола не було безплідним. Святий Дух діяв з могутньою Силою, і багато з тих, хто став на чужий шлях, навернулися до своєї колишньої віри в Євангеліє. Відтоді вони твердо стояли в дарованій Христом свободі. У їхньому житті виявилися плоди Духа — “любов, радість, мир, довготерпіння, ласкавість, доброта, віра, лагідність, стриманість”. Боже ім'я було прославлене, і багато мешканців того краю приєдналися до віруючих.