Розділ 55. Перетворений благодаттю

Життя апостола Йоана — приклад правдивого освячення. За роки близького спілкування із Христом він часто отримував застереження від Спасителя і приймав ці докори. Коли Йоанові відкрився характер Божественного Вчителя, він побачив власні вади; це відкриття упокорило його. День у день апостол споглядав ніжність і милосердя Ісуса, чув Його повчання про покірливість і терпіння, що так суперечило неприборканій вдачі Йоана. День у день його серце горнулося до Христа, аж поки власне “я” не розчинилося в любові до Господа. Сила й ніжність, велич і лагідність, могутність і терпіння, побачені ним у щоденному житті Божого Сина, наповнювали його душу захопленням. Він підкорив свою образливу честолюбну вдачу перетворювальній силі Христа, і Божественна любов змінила його характер.

Життя іншого учня, Юди, разюче відрізнялося від життя Йоана, котрий пережив досвід освячення. Як і його товариш, Юда називався учнем Христа, однак мав тільки вигляд благочестя. Він не був байдужим до краси характеру Христа і часто, слухаючи Спасителя, відчував докори сумління, проте не бажав упокоритися серцем та визнати свої гріхи. Опираючись Божественній силі, він ганьбив Господа, Котрого на словах любив. Йоан щиро боровся зі своїми вадами, натомість Юда чинив опір сумлінню і поступався спокусі, усе більше закорінюючись у гріховних звичках. Втілення в життя істин, яких навчав Христос, суперечило його бажанням і намірам, він не міг примусити себе зректися власних поглядів задля небесної мудрості. Замість того щоб ходити у світлі, він обрав темряву. Він плекав гріховні бажання, зажерливість, дух помсти, похмурі, гнітючі думки, доки сатана не отримав над ним повної влади.

Йоан і Юда представляють тих, хто називає себе послідовниками Христа. Обидва учні мали однакові можливості вивчати Божественний Взірець і наслідувати його. Обидва були тісно пов'язані з Ісусом і мали перевагу слухати Його вчення. У кожного були серйозні вади характеру, і обидва мали доступ до Божественної перетворювальної благодаті. Але, якщо один покірно навчався від Ісуса, то другий залишався лише слухачем, а не виконавцем слова. Один, щоденно помираючи для свого “я” та перемагаючи гріх, освячувався істиною; інший, опираючись перетворювальній силі благодаті й потураючи егоїстичним бажанням, опинився в рабстві сатани.

Перетворення характеру, яке ми бачимо в житті Йоана,є завжди наслідком спілкування з Христом. У характері людини можуть бути помітні вади, але коли вона стає справжнім учнем Христа, сила Божественної благодаті перетворює й освячує її. Споглядаючи, як у дзеркалі, славу Господа, вона змінюється від слави в славу, доки не уподібниться до Того, Кого вона любить.

Йоан був учителем святості; у своїх посланнях до Церкви він виклав непомильні правила поведінки християн. “І кожний, хто має цю надію на Нього, очищає себе, так як Він чистий”. “Хто каже, що в Ньому перебуває, той має жити так само, як жив Він” (1 Івана 3:3; 2:6). Він навчав, що християнинові необхідно мати чисте серце і непорочне життя, ніколи не задовольнятися формальним визнанням релігії. Подібно до того, як Бог святий на небесах, так і грішна людина через віру в Христа має досягти святості у своєму житті.

“Це ж воля Божа, — писав апостол Павло, — ваше освячення” (1 Солунянам 4:3). Освячення Церкви — це мета Бога у всіх стосунках з Його народом. Він обрав їх від вічності, щоб вони були святими. Він віддав Свого Сина на смерть за них, щоб вони освятилися через послух істині та звільнилися від кайданів самолюбства. Він вимагає від них зусиль і самовіддачі. Бог лише тоді може бути прославлений віруючими, коли в них відображається Його образ і вони перебувають під керівництвом Його Духа. Тоді, свідкуючи про Спасителя, вони своїм життям являють людям, що Божественна благодать зробила для них.

Справжнє освячення приходить через здійснення принципу любові. “Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Богу ньому” (1 Івана 4:16). Якщо в серці людини пробуває Христос, її життя буде сповнене практичного благочестя. Її характер буде очищеним, піднесеним, облагородженим і прославленим. Чисте вчення буде поєднуватися з учинками праведності, а небесні приписи запроваджуватимуться в життя.

Хто бажає осягнути благословення освячення, ті повинні спочатку збагнути значення самопожертви. Хрест Христа — центральний стовп, на який спирається “у безмірнім багатстві слава вічної ваги”. “Коли хто хоче йти за Мною, — говорить Христос, — хай зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за Мною” (2 Коринтянам 4:17; Матвія 16:24). Пахощі нашої любові до ближніх свідчать про нашу любов до Бога. Терпіння в служінні дає спокій душі. Добробут Ізраїлю досягається шляхом покірної, наполегливої, сумлінної праці. Бог підтримує і зміцнює людину, котра бажає йти за Христом.

Освячення — це справа не однієї миті, години чи дня, а всього життя. Це не радісний порив почуттів, а результат постійного помирання для гріха і постійного життя для Христа. Докладаючи слабких, нерішучих зусиль, неможливо звільнитися від вад та змінити характер. Тільки тривалі, наполегливі зусилля, сувора дисципліна й рішуча боротьба приведуть нас до перемоги. Ми не знаємо, наскільки сувора боротьба чекає на нас завтра. Доки панує сатана, нам доведеться підкоряти своє “я” та перемагати спокуси гріха. Доки триває життя, не повинно бути зупинки, стадії, коли ми могли б сказати: “Я вже осягнув”. Освячення — це результат послуху упродовж усього життя.

Ніхто з апостолів і пророків не вважав себе безгрішним. Мужі, котрі перебували в найтіснішій близькості з Богом, котрі воліли краще пожертвувати власним життям, ніж свідомо згрішити; мужі, котрих Бог ушанував Божественними світлом і силою, визнавали гріховність свого єства. Вони не покладалися на тіло, не претендували на власну праведність, але повністю уповали на праведність Христа.

Так буде з усіма, хто споглядає Христа. Чим ближче ми до Ісуса, чим ясніше нам відкривається чистота Його характеру, тим повніше ми усвідомлюватимемо надзвичайну пагубність гріха і тим менше будемо схильні до самозвеличення. Душа постійно прагнутиме Бога, постійно, щиро, зі скрушеним духом визнаючи гріхи та впокоряючи серце перед Ним. З кожним кроком уперед у нашому християнському досвіді розкаяння буде більш глибоким. Ми пізнаємо, що наша сила тільки у Христі, і скажемо разом з апостолом: “Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро”. “А я не став би хвалитися нічим іншим, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене розп'ятий світ, а я для світу” (Римлянам 7:18; Галатам 6:14).

Нехай ангели, що ведуть записи нашого життя, занотовують історію святої боротьби та битв Божого народу, їхні молитви й сльози, але нехай Бог не буде збезчещений словами: “Я безгрішний, я святий”. Освячені уста ніколи не вимовлять таких самовпевнених слів.

Апостол Павло був підхоплений до третього неба; він бачив і чув невимовні речі, однак з покірністю визнавав: “Не тому, що я вже осягнув або вже став досконалим, але борюся” (Филип'янам 3:12). Нехай небесні ангели запишуть, як перемагав Павло, змагаючись добрим подвигом віри. Нехай Небо радіє його твердою ходою до Небес і тим, що, споглядаючи на нагороду, він усе вважав за сміття. Ангели з радістю повідомляють про його перемоги, однак Павло не вихваляється своїми досягненнями. Таку ж позицію повинен займати кожний послідовник Христа, крокуючи вперед і змагаючись за нетлінний вінець.

Нехай люди, схильні високо оцінювати свою святість, зазирнуть у дзеркало Божого Закону. Зрозумівши його глибокі вимоги як судді думок і намірів серця, вони не вихвалятимуться безгрішністю. “Коли ми, — говорить Йоан, не відокремлюючись від братів, — скажемо, що не маємо гріха, то самих себе обманюємо, і немає в нас правди. А коли скажемо, що ми не згрішили, то робимо Його не правдомовним, і Його слово в нас не перебуває. Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоб простити нам гріхи й очистити нас від усякої неправедності” (1 Івана 1:8, 10, 9).

Декотрі люди претендують на святість і стверджують, що повністю належать Господеві та мають право на обітниці Божі, водночас відмовляючись виконувати Його Заповіді. Ці порушники Закону претендують на все, обіцяне Божим дітям, але це самовпевненість, бо Йоан говорить, що правдива любов до Бога виявлятиметься в послусі всім Його Заповідям. Недостатньо лише визнавати теорію істини і сповідувати християнство, вірити в те, що Ісус не був ошуканцем, а біблійна релігія — це не хитра вигадка. “Хто каже, що пізнав Його, а заповідей Його не дотримується, — писав Йоан, — той неправдомовець, і в ньому немає правди. А хто дотримується Його слова, в тому Божа любов справді є досконалою. З цього пізнаємо, що ми в Ньому”. “А хто зберігає Його заповіді, той у Ньому перебуває, а Він — у ньому” (1 Івана 2:4-5; 3:24).

Йоан не говорив, що спасіння можна заробити послухом; натомість навчав, що послух є плодом віри й любові. “І ви знаєте, що Він з'явився, аби взяти наші гріхи, а в Ньому гріха нема. Кожний, хто в Ньому перебуває, не грішить. Кожний, хто грішить, не бачив Його і не пізнав Його” (1 Івана 3:56). Якщо ми перебуваємо у Христі, якщо в серці живе Божа любов, наші почуття, думки і вчинки будуть узгоджуватися з волею Бога. Освячене серце перебуває в гармонії з приписами Божого Закону.

Чимало людей намагаються виконувати Божі Заповіді, однак не мають миру й радості. Цей недолік їхнього досвіду — результат недостатнього застосування віри. Вони ходять немовби по солончаках, по пересохлій пустелі. Такі люди мало просять, хоча могли б просити багато, бо для Божих обітниць немає меж. Вони мають неправильне уявлення про освячення, котре є наслідком послуху істині. Господь бажає, щоб усі Його сини й доньки були щасливими, сповненими миру та слухняними. Ці благословення християнин отримує вірою. Через віру можна сформувати необхідні риси характеру, очиститися від усякої скверни, виправити всі вади та розвинути все добре.

Молитва — це даний Небом засіб для досягнення успіху в боротьбі з гріхом та формування християнського характеру. Божественна сила у відповідь на молитву віри звершить у душі прохача жадані перетворення. Ми можемо просити про прощення гріха, про Святого Духа, христоподібний характер, мудрість і силу звершувати Його справу, про будь-який обіцяний Ним дар, — і обітниця запевняє: “Ви отримаєте”.

Перебуваючи на горі з Богом, Мойсей побачив зразок прекрасної споруди, яка мала стати місцем перебування Його слави. Саме перебуваючи на горі з Богом, — у потаємному місці спілкування, ми можемо споглядати Його славний ідеал для людства. У всі віки Бог через спілкування Його дітей з Небом виконував Свій намір щодо них, поступово відкриваючи їм вчення благодаті. Його спосіб передачі істини виражений у словах: “Його прибуття певне, як зірниця” (Осії 6:3). Той, хто прагне туди, де Бог може просвітити його, буде йти вперед від сірого світанку до повного блиску полудневого сонця.