Розділ 53. Улюблений Йоан 

Йоан відомий серед інших апостолів як “учень, якого любив Ісус” (Івана 21:20). Він, здається, перебував у більшій дружбі із Христом, ніж інші; і отримав багато доказів того, що Спаситель любить його й довіряє йому. Він один із трьох, кому було дозволено споглядати славу Христа на Горі Переображення та Його муки в Гефсиманії; це його опіці наш Господь довірив Свою матір в ті останні години страждання на хресті.

Улюблений учень відповідав на любов Спасителя усією палкістю своїх почуттів. Йоан горнувся до Христа, як виноградна лоза до величної опори. Задля свого Господа він нехтував небезпекою перебування в судилищі та поблизу хреста; отримавши звістку про воскресіння Христа, він поспішив до гробу, випереджаючи у своєму завзятті навіть запального Петра.

Довірлива любов і безкорислива від даність, виявлені в житті й характері Йоана, — це дорогоцінні уроки для християнської Церкви. Йоан від народження не володів таким привабливим характером, який виявився в нього наприкінці життя. Від природи він мав серйозні вади; був не тільки гордим, честолюбним, схильним до самоутвердження, але й імпульсивним, і образливим. Він та його брат були названі “синами громовими”. Гнівливість, жадоба помсти, дух критики — усе це було притаманне улюбленому учневі. Проте за всім цим Божественний Учитель бачив палке, щире, любляче серце. Ісус докоряв його за корисливість, руйнував честолюбні надії, випробовував віру. Але Він явив йому те, до чого прагнула його душа, — красу святості, перетворювальну силу любові.

Вади характеру Йоана стали особливо помітними в кількох ситуаціях під час його особистого спілкування зі Спасителем. Якось Христос послав перед Собою вісників до самарянського селища з проханням до мешканців надати Йому та Його учням притулок на ніч. Але коли Спаситель наблизився до міста, мешканцям здалося, що Він прямує до Єрусалима. Це викликало в самарян заздрість, і замість того щоб запросити Його до себе, вони відмовили в люб'язності, яку виявили б до звичайного подорожнього. Ісус ніколи й нікому не нав'язує Себе, і самаряни втратили благословення, котре було б дароване їм, якби вони прийняли Його.

Учні знали, що Христос бажав благословити самарян Своєю присутністю, тому виявлені до їхнього Господа холодність, заздрість і неповага здивували й обурили їх. Особливо розгнівалися Яків та Йоан. Подібне поводження з Тим, Кого вони так шанували, здалося їм надто великим злом, щоб його можна було залишити без негайного покарання. У своєму запалі вони сказали: “Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і знищив їх, так як зробив Ілля?” Вони мали на думці знищення самарянських воєначальників та їхніх воїнів, які були послані захопити пророка Іллю. Брати були здивовані, побачивши, що їхні слова завдали болю Ісусові. Ще більше здивував їх Його докір: “Не знаєте, якого ви духа, бо Людський Син прийшов не губити людські душі, а спасати їх” (Луки 9:54-56).

У місію Христа не входить примушувати людей прийняти Його. Це сатана і люди, керовані його духом, чинять насильство над сумлінням. Удаючи з себе поборників праведності, люди, що перебувають у змові зі злими ангелами, завдають страждань своїм ближнім, намагаючись нав'язати їм власні релігійні погляди. Христос же завжди виявляє милість, намагаючись завоювати серце Своєю любов'ю. Він не може миритися з наявністю кумирів у душі і не приймає часткового служіння. Але він бажає тільки добровільного служіння, добровільного підкорення серця, спонукуваного любов'ю.

Іншого разу Яків та Йоан попросили через свою матір, щоб їм було дозволено зайняти найвищі і найпочесніші місця в царстві Христа. Незважаючи на неодноразове повчання Христа щодо природи Його Царства, ці молоді учні продовжували плекати надію на Месію, Котрий посяде престол і прийме царську, владу за бажанням людей. Мати, як і її сини, бажала для них почесного місця в цьому Царстві, тому попросила: “Звели, щоб двоє моїх синів сіли — один праворуч Тебе, а другий — ліворуч у Твоєму Царстві”.

Але Спаситель відповів: “Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я маю пити? Або хреститися хрещенням, яким Я хрещуся?” Вони пригадали Його таємничі слова про випробування і страждання, проте впевнено відповіли: “Можемо”. Вони вважали за найбільшу честь довести свою вірність, розділяючи все, що випаде на долю їхнього Господа.

“Отже, чашу Мою будете пити і хрещенням, яким Я хрещуся, будете хреститися”, — сказав Христос. Замість престола Він бачив перед Собою хрест і двох злочинців праворуч та ліворуч від Себе. Яків і Йоан мали стати спільниками в стражданнях свого Господа: одному судилася швидка смерть від меча, другий мав прожити найдовше за всіх апостолів, наслідуючи приклад свого Господа у праці, зазнаючи ганьби та переслідувань. “Але щоб сісти по правиці й лівиці від Мене, не Моє це давати, а лише кому приготував Мій Отець” (Матвія 20:21-23).

Ісус знав мотив цього прохання, тому докорив двох учнів за гордість і честолюбство: “Князі народів володіють ними, а сильні світу панують над ними. Не так буде у вас: бо хто хоче між вами стати великим, той хай буде вашим слугою, і хто лише хоче між вами бути першим, хай буде вашим рабом; так само і Син Людський — прийшов Він не для того, щоб служили Йому, а щоб послужити й віддати Свою душу як викуп за багатьох!” (Матвія 20:25-28).

У Божому Царстві місце здобувається не через кумівство. Його не можна ані заробити, ані отримати за свавільним рішенням. Це — плід характеру. Вінець і престол — це знак виконання умов, знак перемоги над самими собою силою благодаті нашого Господа Ісуса Христа.

Через багато років, коли Йоан досягнув повного взаєморозуміння з Христом через участь у Його стражданнях, Господь Ісус відкрив йому умову здобуття Його Царства. “Переможцеві, — сказав Христос, — дозволю сісти зі Мною на Моєму престолі, — як і Я, переміг, сів з Моїм Отцем на Його престолі” (Об'явлення 3:21). Найближче до Христа буде той, хто найбільше напоєний Його духом самовідданої любові, яка “не заздрить, не гордиться... не шукає свого власного, не спалахує гнівом, не задумує лихого” (1 Коринтянам 13:4-5); любові, котра спонукує учня, як вона спонукувала нашого Господа, віддати все, жити, працювати й жертвувати аж до смерті задля спасіння людства.

Іншого разу, на початку свого євангельського служіння, Яків та Йоан зустріли чоловіка, котрий, не бувши явним послідовником Христа, виганяв демонів Його Ім'ям. Учні заборонили йому це робити, і вважали, що вчинили правильно. Виклавши ж цю справу перед Христом, вони почули від Нього докір: “Не забороняйте йому. Бо немає такого, хто зробив би чудо в Моє Ім'я і зміг би відразу Мене лихословити” (Марка 9:39). Ніколи не можна відштовхувати людину, яка прихильно ставиться до Христа. Учні не повинні плекати дух обмеженості й винятковості, натомість виявляти таке ж всеосяжне співчуття, яке бачили у свого Господа. Яків і Йоан гадали, що дбають про честь Господа, проте зрозуміли, що відстоювали власну честь. Вони визнали свою помилку і прийняли докір.

Найбільшим скарбом для Йоана стали уроки Христа про те, що лагідність, покірливість і любов суттєво необхідні для зростання у благодаті й придатності для Його справи. Він дорожив кожним уроком і постійно намагався узгодити своє життя з Божественним зразком. Йоан почав розуміти славу Христа — не світську пишність і владу, на які він був навчений уповати, але “славу як Єдинородного від Отця, повного благодаті й істини” (Івана 1:14).

Глибина та палкість любові Йоана до свого Вчителя були не причиною Христової любові до нього, а наслідком цієї любові. Йоан бажав бути подібним до Ісуса, і внаслідок перетворювального впливу любові Христа він дійсно став лагідним і покірливим. Йоан більше за всіх своїх товаришів підкорився силі цього чудового життя. Він говорить: “Життя з'явилося, і ми побачили”. “Бо з Його повноти ми всі одержували благодать за благодаттю” (1 Івана 1:2; Івана 1:16).Йоан пізнав Спасителя на власному досвіді. Уроки його Вчителя були закарбовані в його душі. Коли він свідчив про благодать Спасителя, його прості слова красномовно відкривали любов, якою було просякнуте все його єство.

Палка любов Йоана до Христа спонукувала його завжди бути поряд з Ним. Спаситель любив усіх дванадцятьох, але Йоан був найбільш сприйнятливим. Він був наймолодшим і з дитячою довірою відкривав своє серце Ісусові. Таким чином, він перебував у більш тісній сполуці з Христом, і через нього людям було передані найглибші духовні істини.

Ісус любить тих, хто представляє Отця, а Йоан міг говорити про любов Отця так, як ніхто інший. Він відкривав своїм ближнім те, що відчував у власній душі, являючи у своєму характері Божі риси. На його обличчі була відображена слава Господня. Христоподібним сяйвом його лице випромінювало красу тієї святості, котра перетворила його. З любов'ю і захопленням споглядав він Спасителя, доки єдиним його бажанням не стало уподібнитися до Христа й перебувати в сполуці з Ним і доки в його характері не відобразився характер його Господа.

“Подивіться, — говорить він, — яку любов дав нам Отець, щоб ми звалися Божими дітьми! ...Улюблені! Тепер ми Божі діти, але ще не виявилося, що будемо. Знаємо, що коли Він з'явиться, будемо подібні до Нього, бо побачимо Його таким, який Він є” (1 Івана 3:1-2).