Розділ 12. Із гонителя — в учні

(Підставою цього розділу є Дії 9:1-18)

Серед юдейських начальників, стривожених успіхом євангельської вістки, особливе місце посідав Савло з Тарсу. Римський громадянин від народження, Савло за походженням був юдеєм і навчався в Єрусалимі у найвідоміших рабинів. “З роду Ізраїля, з племені Веніямина”, Савл був “єврей з євреїв, щодо Закону — фарисей, щодо ревності — гонитель Церкви, щодо праведності, яка від Закону, — бездоганний” (Филип'янам 3:5-6). Рабини вбачали в ньому багатообіцяючого молодого чоловіка, покладаючи на нього великі надії як на здібного ревного захисника стародавньої віри. Коли Савла обрали членом синедріону, він отримав владу.

Савло відіграв неабияку роль у суді над Стефаном, проте надзвичайні докази Божої присутності під час суду над мучеником примусили Савла засумніватися у справедливості справи, котру він розпочав проти послідовників Ісуса. Він був глибоко занепокоєний. Відчуваючи розгубленість, Савло звертався до тих, чиїй мудрості і справедливості повністю довіряв. Аргументи священиків та начальників, врешті-решт, переконали його в тому, що ізраїльські служителі праві: Стефан був богохульником, а Христос, Якого проповідував відданий на мученицьку смерть Його учень, був самозванцем.

Проте Савло дійшов такого висновку не без суворої внутрішньої боротьби. Однак його освіта й упередженість, повага до своїх колишніх учителів, гордість, бажання зберегти популярність врешті-решт примусили його повстати проти голосу сумління та Божої благодаті. Вирішивши раз і назавжди, що священики і книжники праві, Савло став запеклим ворогом учення, поширюваного учнями Ісуса. Він силоміць приводив святих людей у суди, де їх засуджували до тюремного ув'язнення, а то й на смерть лише тому, що вони вірили в Ісуса. Такі дії Савла принесли багато горя й смутку нещодавно створеній Церкві, змушуючи багатьох рятуватися втечею.

Вигнанці з Єрусалима “ходили й благовістили Слово” (Дії 8:4). Дамаск був одним із міст, до якого вони прийшли і де чимало людей навернулися в християнство.

Священики й начальники сподівалися, що за допомогою постійних зусиль та суворого переслідування єресь буде придушена. Тепер вони розуміли, що в боротьбі з новим ученням їм потрібно вдатися і в інших місцях до таких самих рішучих заходів, що й у Єрусалимі. Для виконання особливої справи, запланованої ними щодо віруючих у Дамаску, Савло запропонував свої послуги.

“Савло, ще дихаючи погрозою і вбивством на Господніх учнів, підійшов до первосвященика й випросив у нього листів у Дамаск — до синагог, щоб привести зв'язаними в Єрусалим тих, кого знайде з того напряму вчення, — чоловіків і жінок”. Так “з уповноваженнями і наказом від первосвящеників” (Дії 26:12) Савло з Тарса в розквіті сил, палаючи псевдо ревністю, вирушив у ту незабутню подорож, дивовижним подіям якої судилося змінити все його життя.

В останній день подорожі, “опівдні”, коли втомлені люди наближалися до Дамаска, перед ними постали широкі простори родючих земель, чудові сади й виноградники, зрошувані холодними джерелами із навколишніх гір. Після довгої мандрівки безлюдною пустелею така картина тішила око. У той час як Савло та його супутники милувалися родючою рівниною і прекрасним містом, розташованим в долині, раптово, як він згодом розповідав, “світло з неба, яскравіше від сонячного... осяяло мене та тих, що йшли зі мною” (Дії 26:13). Очі смертної людини не могли знести слави цього неземного світла. Засліплений розгублений Савло упав долілиць на землю.

Світло продовжувало сяяти навколо них, і Савло почув “голос, що говорив... єврейською мовою: Савле, Савле, чого Мене переслідуєш? Тяжко тобі бити ногою колючку!” Він запитав: “Хто Ти, Господи?” Господь відповів: “Я Ісус, Якого ти переслідуєш” (Дії 26:14).

Налякані й майже засліплені сильним світлом супутники Савла чули голос, проте нікого не бачили. Однак Савло зрозумів сказані слова; йому ясно відкрився Той, Хто промовляв, — Син Божий. У славній Істоті, Яка стояла перед ним, він побачив Розп'ятого. Образ Спасителя назавжди закарбувався в душі приголомшеного юдея. Сказані слова з надзвичайною силою вразили його серце. Потік світла заполонив темні куточки його душі, відкриваючи неуцтво, помилки минулого життя і теперішню потребу в просвіті від Святого Духа.

Савло зрозумів: переслідуючи послідовників Ісуса, він фактично виконував роботу сатани; його переконання і поняття про обов'язок ґрунтувалися переважно на його сліпій довірі священикам та начальникам. Він повірив їхнім оповідям, що історія про воскресіння є майстерною вигадкою учнів. Тепер же, коли Сам Ісус стояв перед ним, Савло переконався, що учні говорили правду.

У мить небесного осяяння розум Савла запрацював з надзвичайною швидкістю. Пророцтва Святого Письма відкрилися для Його розуміння. Він усвідомив, що відкинення Ісуса юдеями, Його розп'яття, воскресіння та вознесіння були провіщені пророками і вказували на те, що Він — обітований Месія. Савло чітко пригадав проповідь Стефана, виголошену перед його мученицькою смертю, і зрозумів, що той воістину бачив “славу Божу”, коли промовив: “Ось я бачу відкриті небеса й Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога!” (Дії 7:55-56). Священики оголосили ці слова блюзнірством, але тепер Савло знав, що вони були правдою.

Яким же одкровенням було усе це для гонителя! Тепер Савло твердо знав, що обітований Месія, Ісус із Назарета, прийшов на землю, а Його відкинули і розп'яли ті, кого Він прийшов спасти. Він усвідомив і те, що Спаситель переможно повстав із гробу й вознісся на Небо. У хвилину Божественного одкровення Савло із жахом пригадав, що Стефан, котрий свідчив про розп'ятого й воскреслого Спасителя, був убитий за його, Савла, згодою; після цього ще багато інших достойних послідовників Ісуса зазнали смерті під час жорстокого переслідування, учиненого ним.

Спаситель промовляв до Савла через Стефана, ясні докази котрого неможливо було спростувати. Учений юдей бачив, що обличчя мученика відображало світло Христової слави і виглядало як “обличчя ангела” (Дії 6:15). Савло був також свідком вибачливості, котру виявив Стефан до своїх ворогів, простивши їх. Він спостерігав стійкість та незлобливу покірливість багатьох, кого віддавав на муки й страждання. Він бачив деяких, котрі з радістю навіть віддавали життя за свою віру.

Усе це й раніше справляло глибоке враження на Савла; іноді він майже переконувався в тому, що Ісус був обітованим Месією. Тоді він проводив цілі ночі в боротьбі із цим почуттям, однак завжди йому вдавалося переконати себе, що Ісус — не Месія, а Його послідовники — обмануті фанатики.

І ось тепер Савло чув голос Самого Христа, Який говорив: “Савле, Савле, чому ти переслідуєш Мене?” На запитання: “Хто Ти, Господи?” — той самий голос відповів: “Я — Ісус, Котрого ти переслідуєш”. У цих словах Христос ототожнює Себе зі Своїм народом. Переслідуючи послідовників Ісуса, Савло завдавав удари безпосередньо Самому Небесному Господеві. Фальшиво звинувачуючи їх та свідкуючи проти них, він неправдиво звинувачував і свідчив проти Спасителя світу.

Савло тепер зовсім не сумнівався, що Той, Хто промовляв до нього, був Ісусом із Назарета, довгожданим Месією, Утішителем і Визволителем Ізраїлю. Тремтячий і збентежений, він запитав: “Господи, що звелиш мені робити?” А Господь йому сказав: “Устань, увійди до міста, і скажуть тобі, що тобі потрібно робити!”

Коли небесне видіння зникло і Савло підвівся із землі, він зрозумів, що повністю втратив зір. Сліпуче сяйво слави Христа виявилося надто сильним для очей смертної людини, і коли його не стало, Савло опинився в непроглядній темряві. Він вважав, що ця сліпота була Божим покаранням за немилосердне переслідування послідовників Ісуса. Він навпомацки йшов у жахливій темряві, і його налякані, вражені супутники “повели його за руку і привели в Дамаск”.

Уранці того багатого на події дня Савло прямував до Дамаска з почуттям самозадоволення від довіри, виявленої йому самим первосвящеником. На нього покладалася серйозна відповідальність. Йому було доручено послужити інтересам юдейської релігії, зупинивши, якщо буде можливо, поширення нової віри в Дамаску. Савло твердо вирішив, що його місія повинна увінчатися успіхом, і з нетерпінням очікував подальших подій.