Розділ 27. Ефес

(Підставою цього розділу є Дії 19:1-20)

Коли Аполлос проповідував у Коринті, Павло виконав свою обіцянку повернутися до Ефеса. Він ненадовго затримався в Єрусалимі й Антіохії, де колись починав свою працю. Звідти вирушив у подорож по Малій Азії, “Галатській країні та Фригії” (Дії 18:23), відвідуючи засновані ним церкви та зміцнюючи віру учнів.

За часів апостолів західна частина Малої Азії була Римською провінцією Азії. Її столиця — місто Ефес, було великим торговим центром. У його гавані швартувалося чимало кораблів, а на вулицях юрмилися люди з усіх країн. Як і Коринт, місто являло собою перспективне поле для місіонерської діяльності.

Євреї, розпорошені по всіх цивілізованих країнах, очікували Приходу Месії. Коли проповідував Йоан Хреститель, багато з тих, хто відвідував Єрусалим під час щорічних свят, приходили на берег Йордану послухати його. Почувши, що Йоан проголосив Ісуса Обітованим, вони понесли цю новину по цілому світу. Таким чином, Божественне Провидіння приготувало шлях для діяльності апостолів.

Прибувши до Ефеса, Павло знайшов там дванадцятьох братів, котрі, як і Аполлос, були учнями Йоана Хрестителя і мали деяке уявлення про місію Христа. Вони не володіли тими здібностями, що Аполлос, проте так само з вірою прагнули поширювати отримане ними знання.

Цим братам нічого не було відомо про місію Святого Духа, тому на запитання Павла, чи отримали вони Святого Духа, відповіли: “Та ми й не чули, що є Дух Святий! А він [їм] сказав: То в що ж ви хрестилися? Вони відповіли: У хрещення Йоана”.

Тоді апостол виклав перед ними великі істини — підвалини християнської надії. Він розповів їм про земне життя Христа, Його жорстоку ганебну смерть; про те, як Господь життя розірвав кайдани могили і, подолавши смерть, воскрес. Він повторив слова доручення, котре Спаситель дав Своїм учням: “Дана Мені вся влада на небі й на землі. Отож, ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа” (Матвія 28:18-19). Апостол розповів їм, що Христос обіцяв послати Утішителя, силою Котрого звершуватимуться великі ознаки й чудеса, та описав славне виконання цієї обітниці вдень П'ятидесятниці.

З глибоким зацікавленням, вдячністю, здивуванням і радістю слухали брати слова Павла. Вірою вони вхопилися за чудову істину про викупну жертву Христа і прийняли Його як свого Спасителя. Після цього охрестилися в ім'я Ісуса, і “коли Павло поклав на них руки”, вони прийняли також хрещення Святим Духом і почали розмовляти мовами інших народів і проповідувати. Так віруючі були підготовлені до місіонерської праці як в Ефесі і його околицях, так і в усій Малій Азії.

Саме завдяки смиренному учнівському духові ці мужі здобули досвід для праці на жнивах світу. Їхній приклад є цінним повчанням для християн. Багато людей повільно зростають у духовному житті, бо надто самовдоволені і не бажають навчатися. Їх задовольняє поверхове знання Божого Слова. Вони не бажають змінити свої погляди і життя, а тому не докладають зусиль для отримання більшого світла.

Якби послідовники Христа були ревними шукачами мудрості, вони б знайшли багаті, досі невідомі їм поля істини. Якщо людина повністю віддає себе Богові, її провадитиме Божественна рука. Вона може бути простого походження, без видимих талантів, однак якщо з любов'ю і довір'ям підкоряється кожному одкровенню Божої волі, то її здібності будуть очищені, облагороджені і примножені Божою силою. І якщо вона дорожить уроками Божественної мудрості, їй буде довірена священна місія: така людина зможе прославити Бога своїм життям і стати благословенням для світу. “Слова Твої, відкрившись, просвітлюють, дають розуму простим” (Псалми 118:130).

І сьогодні є багато людей, котрі, як і віруючі в Ефесі, нічого не знають про роботу Святого Духа над серцем, хоча жодна істина в Божому Слові не викладена більш ясно. Пророки й апостоли докладно зупинялися на цій темі. Сам Христос на прикладі розвитку рослин показав дію Святого Духа, Котрий підтримує духовне життя. Сік виноградної лози, підіймаючись від коріння, переходить до гілок, сприяючи зростанню, цвітінню і плодоношенню. Так і життєдайна сила Святого Духа, виходячи від Спасителя, наповнює душу, змінює спонукання, мотиви й уподобання та настільки полонить кожну думку на послух Божій волі, що людина приносить дорогоцінний плід святості.

Творець цього духовного життя невидимий, і людська філософія не здатна пояснити, як це життя передається віруючому та підтримується в ньому. Однак Дух завжди діє згідно з писаним Словом як у природі, так і в духовному світі. Божественна сила щомиті зберігає біологічне життя, однак підтримується воно не з допомогою чуда, а через доступні нам благословення. Так і духовне життя підтримується з допомогою дарованих Провидінням засобів. Якщо послідовник Христа бажає досягти “досконалої змужнілості, міри зрілості повноти Христа” (Ефесянам 4:13), він повинен споживати хліб життя і пити воду спасіння. Він повинен пильнувати, молитися, працювати, у всьому підкоряючись Божим настановам, даним у Слові.

Досвід цих навернених євреїв містить ще один урок. Приймаючи хрещення від Йоана, вони не до кінця розуміли місію Христа, Котрий поніс на Собі гріхи, і припускалися серйозних помилок. Але отримавши більше світло, вони з радістю прийняли Христа як свого Викупителя. Цей крок спричинив зміну поглядів на свої обов'язки. Із прийняттям більш чистої віри їхнє життя змінилося. На знак такої зміни та віри в Христа вони повторно охрестилися в ім'я Ісуса.

За своїм звичаєм Павло почав роботу в Ефесі з проповіді в єврейській синагозі. Він працював там три місяці, “переконував і говорив про Царство Боже”. Спочатку його прийняли прихильно, проте незабаром, як і в інших місцях, він зустрівся із шаленим опором. “Деякі опиралися і не вірили, злословлячи Господню дорогу”. Вони вперто відкидали Євангеліє, тому апостол перестав проповідувати в синагозі.

Дух Божий діяв через Павла, коли він трудився для своїх співвітчизників. Було представлено чимало доказів, аби переконати всіх, хто щиро прагнув пізнати правду. Проте багато хто, відмовляючись прийняти найпереконливіші докази, дозволили упередженості й невір'ю заволодіти ними. Побоюючись, щоб віра учнів не ослабла внаслідок постійного спілкування з цими противниками істини, Павло відділився від них, об'єднавши учнів в окрему громаду і продовжуючи публічно навчати у школі відомого вчителя Тирана.

Павло розумів, що перед ним “відкрилися великі й широкі двері, та противників багато” (1 Коринтянам 16:9). Ефес був не тільки найбільш величним, але й найбільш зіпсутим містом Азії. Його численні мешканці були в'язнями забобонів і чуттєвих насолод. У тіні храмів знаходили сховище різні злочинці, усюди процвітали найогидніші пороки.

Ефес був відомий як центр поклоніння Діані. Слава про величний храм на честь Діани ефеської рознеслася по всій Азії і світі. Неперевершена пишність храму робила його гордістю не тільки міста, але й усієї нації. Згідно з переказами, ідол, який стояв у храмі, упав з неба. На ньому були викарбувані символічні знаки, котрі, як усі вірили, володіли великою магічною силою. В Ефесі були написані книги, які пояснювали значення й використання цих символів.

Серед тих, хто ретельно вивчав ці коштовні книги, було багато чарівників, які справляли могутній вплив на уми забобонних шанувальників храмового ідола.

Під час праці в Ефесі апостолові Павлу були дані особливі знаки Божественної прихильності. Його діяльність супроводжувала Божа сила, і багато людей отримували зцілення від фізичних недугів. “Бог чинив надзвичайні чудеса руками Павла, так що на хворих клали хусточки й пояси з його тіла, і вони оздоровлялися від недуг, а злі духи виходили”. Прояви цієї надприродної сили не можна було порівняти з тим, що досі бачили ефесяни. Їх не могли відтворити ані майстерність і спритність фокусників, ані чаклунські чари. Оскільки ці чудеса здійснювалися в ім'я Ісуса з Назарета, народ мав можливість бачити, що Небесний Бог могутніший за чарівників, поклонників богині Діані. Так Господь звеличив Свого слугу перед ідолопоклонниками, наділивши силою, незрівнянно більшою за силу найбільш могутніх і привілейованих чарівників.