Розділ 58. Тріумфуюча церква

Минуло понад вісімнадцять віків з того часу, як апостоли спочили від своїх трудів, але історія їхньої праці й жертовності задля Христа і надалі залишається одним з найдорожчих скарбів Церкви. Ця історія була записана під керівництвом Святого Духа, аби надихати послідовників Христа у всі часи з більшим запалом і ревністю звершувати справу Спасителя.

Учні виконали доручення Христа. Коли ці вісники Хреста почали звіщати Євангеліє, Божа слава була явлена з небаченою досі силою. Співпрацюючи з Божественним Духом, апостоли здійснили справу, яка потрясла світ. Упродовж одного покоління Євангеліє було донесене до кожного народу.

Славними результатами супроводжувалося служіння вибраних апостолів Христа. На початку свого служіння декотрі з них були неосвіченими людьми, але вони повністю присвятили себе справі Господа і під Його керівництвом приготувалися до виконання дорученої їм великої роботи. У їхніх серцях панували благодать і істина, викликаючи святі спонукання й керуючи їхніми вчинками. Їхнє життя було сховане із Христом у Бозі. Занурившись у глибини безмежної любові, вони забули про власне “я”.

Учні вміли щиро говорити й молитися, міцно тримаючись за Силу Ізраїля. Як близько стояли вони біля Бога, як тісно пов'язали власні інтереси з Його престолом! Єгова був їхнім Богом. Його честь була їхньою честю, Його істина була їхньою істиною. Усякі нападки на Євангеліє глибоко ранили їхні душі, і всім своїм єством вони воювали за справу Христа. Вони могли звіщати слово життя тому, що отримали небесне помазання. Вони сподівалися багато чого, і тому намагалися зробити багато. Христос відкрив Себе їм, і вони чекали Його керівництва. Їхнє розуміння істини і здатність протистояти опорові залежали від їхнього підкорення Божій волі. Ісус Христос — мудрість і сила Бога, був темою усіх бесід. Вони звеличували Його Ім'я — єдине ім'я під небом, яким люди можуть спастися. Коли проповідували повноту Христа, воскреслого Спасителя, їхні слова зворушували серця і люди наверталися до Євангелія. Багато з тих, які лихословили ім'я Спасителя і зневажали Його силу, тепер визнавали себе учнями Розп'ятого.

Не власними силами виконували апостоли свою місію, але силою живого Бога. Їхня праця була не легкою. Перші труди християнської Церкви супроводжувалися труднощами й гірким смутком. Учні постійно зустрічалися з нестатками, наклепами і переслідуванням, проте вони не дорожили своїм життям і раділи, що були покликані постраждати за Христа. Вагання, нерішучість, недостатня цілеспрямованість були їм невідомі. Вони мали бажання віддавати свої сили та майно. Усвідомлення відповідальності очищало і збагачувало їхній досвід, а благодать Неба відкривалася в одержаних для Христа перемогах. Сила Всемогутнього Бога діяла через них задля тріумфу Євангелія.

Апостоли будували Божу Церкву на підвалині, котру заклав Сам Христос. У Писанні символ спорудження храму часто використовується як ілюстрація процесу збудування Церкви. Захарія говорить про Христа як про Пагін, Який збудує храм Господній, і язичники допомагатимуть в роботі: “І ті, що далеко перебувають, прийдуть і будуватимуть Господній храм”. А Ісая звіщає: “Сини чужинців відбудують твої мури” (Захарії 6:12, 15; Ісаї 60:10).

Описуючи будівництво цього храму, Петро говорить: “Приходьте до Нього — живого коштовного Каменя, знехтуваного людьми, але вибраного Богом. І ви самі, мов живе каміння, вбудовуйтеся в духовний дім, щоб бути святим священством, приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа»” (1 Петра 2:4-5).

Апостоли працювали в каменярні юдейського та язичеського світу, видобуваючи камені, щоб класти їх на підвалину. У своєму листі до віруючих в Ефесі Павло писав: “Тож ви більше не чужі й не приходьки, а співгромадяни святих і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос; на Ньому вся будівля, досконало збудована, зростає у святий храм у Господі, в Якому й ви разом будуєтеся Духом в Божу оселю” (Ефесянам 2:19-22).

А до коринтян він писав: “Згідно з Божою благодаттю, яка мені дана, я, мов той мудрий будівничий, поклав підвалину, а інший будує на ній. Тож нехай кожний пильнує, як будує! Адже ніхто не може покласти іншої основи, окрім уже покладеної, а нею є Ісус Христос. Коли хто будує на цій основі із золота, срібла, коштовних каменів, дерева, сіна, соломи, то діло кожного виявиться; день покаже, бо виявляється вогнем; сам же вогонь і випробує діло кожного, — яким воно є” (1 Коринтянам 3:10-13).

Апостоли будували на надійній основі — на віковічній Скелі. На цю підвалину вони клали камені, видобуті з каменоломні світу. Будівничі працювали не без перешкод. їхня робота була надзвичайно важкою через опір ворогів Христа. їм доводилося боротися з фанатизмом, упередженістю, ненавистю тих, хто будував на фальшивій підвалині. Багатьох будівничих Церкви можна порівняти з будівничими муру за днів Неємії, про яких написано: “Ті, що будували мур, і ті, що носили тягарі, були озброєні; однією рукою робили роботу, а однією тримали зброю” (Неемії 4:11).

Царі й правителі, священики й начальники намагалися зруйнувати храм Божий. Але незважаючи на ув'язнення, тортури, смерть вірні мужі продовжували свою роботу, і споруда зростала красивою й симетричною. Інколи робітники були майже засліплені туманом забобонів, який скупчувався навколо них. Часом вони були майже переможені своїми ворогами, але з непохитною вірою й мужністю продовжували працю.

Один по одному будівничі, що знаходилися в перших лавах, падали від руки ворога. Степана каменували, Якова вбили мечем, Павла обезглавили, Петра розп'яли, Йоана заслали. Проте Церква зростала. Нові трудівники займали місце загиблих, і до будівлі додавалися камінь за каменем. Так повільно зводився храм Божої Церкви.

Після заснування християнської Церкви настали століття лютого гоніння, однак ніколи не бракувало мужів, які вважали, що справа спорудження Божого храму дорожча за саме життя. Про таких написано: “Ще інші зазнали знущань і побоїв, а також кайданів і ув'язнення. їх каменували, перепилювали навпіл, вони вмирали, зарубані мечем, тинялися в овечих і козячих шкурах — збідовані, знедолені, покривджені. Ті, яких світ не був гідний, тинялися в пустинях, у горах, у печерах, у земних яругах” (Євреям 11:36-38).

Ворог праведності вдавався до всіх можливих засобів, аби зупинити роботу, доручену будівничим Господа. Але Бог “не переставав свідчити про Себе” (Дії 14:17). З'являлися працівники, котрі уміло захищали віру, колись передану святим. Історія свідчить про стійкість і героїзм цих мужів. Подібно до апостолів, багато з них загинули на своєму посту, але спорудження храму впевнено просувалося вперед. Працівників убивали, але робота продовжувалася. Вальденці, Джон Вікліф, Гус і Єронім, Мартин Лютер і Цвінглі, Кренмер, Латимер і Нокс, гугеноти, Джон і Чарльз Уеслі, а також багато інших клали на підвалину матеріал, який витримає вічність. І в наступні роки благородні сіячі Божого Слова, котрі своїм служінням у язичеських країнах приготували шлях для проповіді останньої великої вістки, також допомагали споруджувати будівлю.

Упродовж віків від днів апостолів спорудження Божого храму не припинялося. Ми можемо озирнутися в минуле і побачити, як живе каміння, з якого складалася будова, випромінювало потоки світла серед мороку омани й забобонів. Упродовж вічності це дорогоцінне каміння сяятиме все яскравіше, свідкуючи про силу Божої правди. Блиск цих відшліфованих каменів виявляє й великий контраст між світлом і темрявою, золотом істини й шлаком омани.

Павло й інші апостоли, усі наступні праведники відіграли свою роль у будівництві храму. Але споруда все ще не завершена. Ми, котрі живемо в цей час, маємо виконати свою частку роботи, відіграти свою роль. Ми повинні класти на підвалину матеріал, який витримає випробування вогнем: золото, срібло, дорогоцінні камені, “витесані на окрасу палацу” (Псалми 143:12). До тих, які будують так для Бога, Павло звертається зі словами підбадьорення і застереження: “Коли чиєсь діло, яке він збудував, устоїть, той одержить нагороду; а чиє діло згорить, той зазнає шкоди; втім, сам він спасеться, та наче через вогонь” (1 Коринтянам 3:14-15). Християнин, який вірно подає слова життя, провадячи людей на шлях святості й миру, кладе в основу тривкий матеріал, а в Божому Царстві він буде вшанований як мудрий будівничий.

Про апостолів написано: “Вони ж пішли і проповідували всюди, а Господь допомагав і стверджував слово чудесами, що його супроводжували” (Марка 16:20). Як Христос посилав учнів, так сьогодні Він посилає членів Своєї Церкви. Для них призначена та ж сила, якою володіли апостоли. Якщо вони зроблять Бога своєю силою, Він працюватиме з ними, і їхня праця не буде марною. Їм необхідно зрозуміти, що вони займаються роботою, на котрій Господь поставив Свою печатку. Бог сказав до Єремії: “Не кажи: я дитина — бо до всіх, до кого я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш. Не страхайся перед ними, бо Я з тобою, щоб тебе врятувати”. Тоді Господь простягнув Свою руку і, торкнувшись уст Свого слуги, сказав: “Ось Я поклав Мої слова тобі в уста” (Єремії 1:7-9). Він наказує нам йти та сповіщати даровані Ним слова, відчуваючи Його святий дотик на наших устах.

Христос дав Церкві священне доручення. Кожний її член має бути каналом, через який Бог може передавати світові скарби Своєї благодаті, незбагненні Христові багатства. Спаситель нічого так не бажає, як помічників, котрі явили б світові Його Дух і Його характер. Світ нічого так не потребує, як любові Спасителя, відкритої в людях. Усе Небо чекає на чоловіків і жінок, через яких Бог може виявити силу християнства.

Церква — Боже знаряддя для проголошення істини; Він уповноважив її виконати особливу роботу. Якщо вона вірна Йому, слухняна всім Його Заповідям, то в ній перебуватиме повнота Божественної благодаті. Якщо вона буде вірною своєму обов'язкові, якщо шануватиме Господа Бога Ізраїлевого, то жодна сила не встоїть перед нею.