Розділ 29. Вістка застереження і благання

(На підставі Першого послання до коринтян)

Перше послання до церкви в Коринті було написане апостолом Павлом наприкінці його перебування в Ефесі. Ні про кого він так не переживав і ні для кого так невтомно не трудився, як для віруючих у Коринті. Упродовж півтора року він працював серед них, вказуючи на розп'ятого й воскреслого Спасителя як на єдиний шлях спасіння, закликаючи їх повністю покластися на перетворювальну силу Його благодаті. Перш ніж прийняти в церковне братство тих, хто визнавав християнство, він особливим чином напучував їх щодо привілеїв та обов'язків віруючого християнина, щиро прагнучи допомогти їм залишатися вірними обітниці, даній під час хрещення.

Павло гостро відчував боротьбу, котру кожна душа повинна провадити із силами зла, які постійно намагаються ошукати й занапастити душу; невтомно трудився, щоб зміцнити й утвердити недосвідчених у вірі. Він благав їх повністю підкоритися Богові, бо знав: якщо людина не підкориться, то не зможе залишити гріх; бажання і пристрасті пануватимуть над нею, а спокуси непокоїтимуть її сумління.

Підкорення має бути повним. Кожна слабка душа, котра сумнівається й бореться, але котра повністю підкорилася Господу, має прямий зв'язок із силами, які роблять її здатною перемагати. Небо близьке до такої людини, вона користується підтримкою й допомогою ангелів милості під час випробування і лиха.

Членів коринтської церкви оточувало ідолопоклонство і найзвабливіші чуттєві спокуси. Доки апостол перебував з ними, вплив цих спокус не був дуже відчутним. Тверда віра Павла, його ревні молитви, щирі слова повчання і, що найважливіше, побожне життя допомагати їм утримуватися від гріховних задоволень, зрікаючись власного “я” задля Христа.

Проте після відходу Павла виникли несприятливі умови; серед пшениці з'явився посіяний ворогом кукіль і почав приносити свої лихі плоди. Це був час суворого випробування для коринтської церкви. Апостола вже не було з ними, аби підтримувати їхній запал і допомагати жити за Божою волею. Мало-помалу багато хто зробився недбалим, байдужим, дозволяючи тілесним уподобанням і нахилам керувати собою. Серед коринтян уже не було того, котрий так часто закликав їх до високих ідеалів чистоти й правди, тому немало навернених, які спочатку відмовилися від лихих звичок, тепер поверталися до низьких гріхів язичества. Павло написав коротке послання до церкви, прохаючи не “мати стосунків” з тими членами, котрі вперті у розпусті. Однак багато віруючих перекрутили значення слів апостола, не сприймаючи їх серйозно та виправдовуючись за недбале ставлення до його повчань.

Церква надіслала Павлові листа, прохаючи поради в різних питаннях, але нічого не згадуючи про тяжкі гріхи деяких її членів. Однак під дією Святого Духа в апостола склалося враження, що в листі замовчується справжній стан церкви і автори листа хочуть домогтися від нього висловлювань, які згодом зможуть використати у своїх цілях.

Приблизно в цей час Ефеську громаду відвідали домочадці Хлої. Ця християнська родина мала добру репутацію в Коринті. Павло розпитав їх про стан речей у коринтській громаді, і вони розповіли, що церкву терзають розділення. Суперечності, які виникли під час перебування в Коринті Аполлоса, значно посилилися. Фальшиві вчителі переконували членів церкви не звертати уваги на повчання Павла. Євангельські доктрини й таїнства перекручувалися. Гордість, ідолопоклонство, чуттєві задоволення дедалі більше опановували колись горливих християн.

Коли Павлові змалювали цю картину, він зрозумів, що справдилися його найгірші побоювання. Але він не допускав навіть думки, що його робота приречена на невдачу. З “тугою серця” й “багатьма сльозами” шукав він поради в Бога. Апостол з радістю негайно вирушив би до Коринта, якби це було найкращим рішенням. Проте він знав, що у своєму теперішньому стані віруючі не отримають користі від його праці, тому послав Тита, щоб той приготував шлях для його приходу. Потім, відкинувши всі особисті почуття щодо тих, чия поведінка свідчила про дивні збочення, апостол зосередив погляд на Богові і написав коринтській церкві одне зі своїх найбільш багатих, повчальних і сильних послань.

Надзвичайно зрозуміло відповів він на різноманітні поставлені церквою запитання та виклав загальні принципи, дотримання котрих допомогло б їм досягнути вищого духовного рівня. Їм загрожувала небезпека, і думка про власну неспроможність вплинути в цей критичний час на їхні серця була для апостола нестерпною. Він чесно попереджав про небезпеку і викривав їхні гріхи. Він знову вказав їм на Христа, намагаючись ще раз запалити в них вогонь першої любові й відданості.

Великою була любов апостола до коринтських віруючих, і про це свідчить його ніжне привітання, звернене до церкви. Він нагадав про їхні досвіди навернення від ідолопоклонства до поклоніння і служіння правдивому Богові, про отримані ними дари Святого Духа і показав, що їхнім привілеєм є постійне зростання у християнському житті, доки не досягнуть чистоти й святості Христа. “У Ньому ви збагатилися всім, — писав Павло, — усяким словом і всяким знанням, оскільки свідчення Христа утвердилося у вас, тому вам, що очікуєте з'явлення нашого Господа Ісуса Христа, не бракує жодного дару благодаті. Він і зміцнить вас до кінця бути бездоганними в день Господа нашого Ісуса Христа”.

Павло відверто говорив про суперечності, що виникли в коринтській церкві, прохаючи членів громади утримуватися від розбрату і чвар. “Благаю вас, брати, — писав він, — Ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, щоб не було між вами поділу, але щоб ви були поєднані однаковим розумінням і однією думкою”.

Апостол уважав, що має право згадати, від кого довідався про розділення в церкві. “Бо посланці від Хлої сказали мені про вас, мої брати, що між вами є суперечки”.

Павло був апостолом, натхненним Святим Духом. Істини, котрих він навчав, були дані йому “через об'явлення”, однак Господь не завжди посилав йому одкровення щодо справжнього стану Свого народу. У даному випадку люди, зацікавлені в добробуті коринтської церкви, зауважуючи, як до громади закрадаються пороки, розповіли про це апостолові, і на підставі отриманих ним раніше Божественних об'явлень, він зумів дати реальну оцінку ситуації в коринтській церкві. Незважаючи на те, що Господь не дав йому нового одкровення у цьому випадку, щирі шукачі світла прийняли його вістку як слова Самого Христа. Господь по казав йому труднощі й небезпеки, котрі виникатимуть у церквах, і коли це сталося, апостол зрозумів серйозність становища. Він був покликаний захищати церкви і турбуватися про душі як пастир, котрий має звітуватися перед Богом. Чи ж личило йому не звертати уваги на повідомлення про дух анархії і розділення серед віруючих? Аж ніяк; і догана, котру він висловив у листі, як і інші його послання, була написана під натхненням Божого Духа.

Жодним словом апостол не згадав про фальшивих учителів, які намагалися знищити плоди його праці. Через те, що церкву огорнули темрява і розділення, він мудро вирішив не дратувати їх подібними висловлюваннями, побоюючись, щоб це назавжди не відвернуло декого від істини. Павло нагадав їм, що трудився серед них як “мудрий будівничий”, заклавши підвалину, на якій будували інші. Але цим він не підносив себе, бо розумів: “Ми є Божими співпрацівниками”. Він не претендував на власну мудрість, натомість визнавав: лише завдяки Божественній силі зумів передати істину так, як це було до вподоби Богові. Перебуваючи в сполуці із Христом, найбільший з усіх учителів — Павло — міг передавати науку Божественної мудрості, котра задовольняла потреби всіх класів суспільства і котру можна було застосувати в усі часи, на всякому місці, за будь-яких обставин.

Одним з найбільш серйозних пороків серед коринтських віруючих було повернення багатьох до негідних язичеських звичаїв. Один із колишніх навернених упав так низько, що його розпусна поведінка була порушенням навіть низьких моральних норм язичеського світу. Апостол благав вилучити з-поміж себе “злого”. “Хіба не знаєте, — напучував він, — що невелика кількість закваски заквашує все тісто? Отже, усуньте стару закваску, щоб бути новим тістом”.

Іншим тяжким гріхом, який виник у церкві, були судові позови між братами. У церкві існувало чимало методів залагодження конфліктів між віруючими. Сам Христос дав ясні вказівки, як мають вирішуватися такі питання. “Коли згрішить твій брат проти тебе, — радить Спаситель, — піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав свого брата; а коли не послухає, візьми із собою ще одного або двох, щоб устами двох або трьох свідків підтвердилося кожне слово; коли не послухає їх, скажи церкві; а коли й церкви не послухає, хай буде тобі як язичник і митник. Запевняю вас: усе те, що зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі; і все те, що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі” (Матвія 18:15-18).

До віруючих у Коринті, котрі випустили з уваги цю ясну пораду, Павло написав недвозначні слова напучування й докору: “Як наважується хтось із вас, — запитує він, — маючи справу з іншим, судитися в неправедних, а не у святих? Хіба ви не знаєте, що святі будуть судити світ? І якщо ви будете судити світ, то чи не є ви гідні судити менші справи? Чи не знаєте, що ми будемо судити ангелів, а не тільки життєві справи? А ви, маючи життєві судові справи, настановляєте суддями тих, що нічого не значать у церкві? На сором вам це кажу. Чи ж між вами немає жодного розумного, який міг би розсудити поміж своїми братами? Але брат з братом судиться, та ще й перед невірними! Ганебним для вас є вже те, що маєте між собою судові справи. Чому краще не стерпіти кривди? Чому краще не зазнати втрати? А ви кривдите і обманюєте, і до того ж братів. Хіба ви не знаєте, що неправедні не успадкують Божого Царства?”

Сатана постійно намагається посіяти серед Божого народу недовір'я, відчуженість і злобу. Ми часто будемо спокушувані думати, що на наші права зазіхають, навіть якщо для таких думок немає реальних підстав. Хто любить себе більше, ніж Христа та Його справу, ті поставлять на перше місце власні інтереси та вдаватимуться до будь-яких засобів, аби відстояти й захистити їх. Багатьом навіть із, здавалося б, добросовісних християн гордість і самолюбство заважають підійти до людей, котрі, на їхню думку, помиляються, аби поговорити з ними в дусі Христа і помолитися один за одного. Декотрі, вважаючи себе ображеним братами, воліють краще звернутися до суду, аніж виконати вказівку Спасителя.