Розділ 45. Листи з Рима

(Підставою цього розділу є Послання до колосян та филип'ян)

На самому початку християнського життя апостолові Павлу були дані особливі можливості пізнати Божу волю щодо послідовників Ісуса. Він був “підхоплений аж до третього неба”, “у рай, і почув невимовні слова, яких людина не може висловити”. Він сам засвідчив, що йому було дано багато “Господніх видінь та об'явлень”. Його розуміння принципів Євангельської Істини не поступалося розумінню “архиапостолів” (2 Коринтянам 12:2, 4, 1, 11). Він ясно, у всій повноті розумів “ширину й довжину, висоту й глибину Христової любові, яка сягає за межі пізнання” (Ефесянам 3:18-19).

Павло не міг переповісти все, що бачив у видінні, бо серед його слухачів були люди, котрі могли б зловживати його словами. Але те, що йому було відкрите, зробило його здібним керівником і мудрим учителем та знайшло своє вираження у посланнях, які пізніше він надіслав церквам. Враження від отриманих ним видінь завжди були присутні в його свідомості, даючи змогу правильно представляти християнський характер. Словами вуст і листами він передавав вістку, котра в усі часи була джерелом допомоги та сили для Божої Церкви. Сучасним віруючим ця вістка ясно говорить про небезпеки, що загрожуватимуть Церкві, та фальшиві вчення, з якими їм доведеться зустрітися.

Апостол бажав, щоб ті, до кого були звернені його листи з порадами та напучуваннями, “не були більше малими дітьми, які хитаються і захоплюються всяким вітром вчення”, але досягли “єдності віри й пізнання Божого Сина, досконалої змужнілості, міри зрілості повноти Христа!” Він благав послідовників Ісуса, які проживали серед язичників, не бути “як [ті] язичники, що ходять у марноті свого розуму, запаморочені своїм розумом, відчужені від Божого життя... через закам'янілість їхніх сердець”, а “уважно... поводитися не як немудрі, але як мудрі, цінуючи час” (Ефесянам 4:14, 13, 17-18; 5:15-16). Він спонукував віруючих дивитися у майбутнє, коли Христос, Який “полюбив Церкву і віддав Себе за неї”, поставить “її Собі славною Церквою, що не має ні плями, ні вади, і нічого такого подібного” (Ефесянам 5:25, 27).

Ці вісті, написані не з людською, а Божою силою, містять уроки, котрі необхідно всім вивчати і часто перечитувати з користю для себе. Вони навчають практичного благочестя, принципів, яких необхідно дотримуватися в кожній церкві, а також висвітлюють шлях, що веде до вічного життя.

У своєму Посланні до “святих і вірних у Христі братів, що в Колосах”, яке було написане під час ув'язнення в Римі, Павло згадує про свою радість з приводу їхньої непохитності у вірі. Звістку про це приніс йому Епафрас, який, за словами апостола, “повідомив нас про вашу любов у Дусі. Тому й ми, — продовжує він, — від того дня, коли це почули, не перестаємо за вас молитися і просити, щоб ви сповнилися пізнанням Його волі в усякій мудрості й духовному розумінні; щоб ви поводилися гідно Господа, аби догодити Йому в усьому, приносити плід кожною доброю справою та зростати в пізнанні Бога, зміцнюючись усякою силою — за могутністю Його слави, для всякої витривалості і терпеливості з радістю”.

Так Павло висловив своє бажання щодо віруючих у Колосах. Який високий ідеал для послідовника Христа явлено в цих словах! Вони розкривають прекрасні можливості християнського життя, запевняючи, що немає межі благословенням, які можуть отримати Божі діти. Постійно зростаючи в пізнанні Бога, вони переходитимуть від сили до сили, від однієї висоти до іншої у християнських досвідах, доки “за могутністю Його слави” не стануть “гідними частки у спадщині святих у світлі”.

Апостол звеличував перед своїми братами Христа, через Котрого Бог створив усе і здійснив наше викуплення. Він засвідчив, що Рука, Котра підтримує світи в космічному просторі, досконалий порядок та безперервний рух у Божому Всесвіті, була задля них прибита до хреста. “В Ньому створене все, — писав Павло, — що на небі й на землі, — видиме й невидиме, — чи престоли, чи панування, чи начала, чи влади, — все через Нього і для Нього створене. Він — раніш усього, і все існує в Ньому”. “І вас, які колись були відчужені, непримиренні розумом в лукавих ділах, нині примирив Він смертю тіла Своєї плоті, щоб зробити вас святими, непорочними й невинними перед Собою”.

Божий Син принизив Себе, аби піднести грішних. Для цього Він залишив небесні світи, дев'яносто дев'ять люблячих Його, і прийшов на нашу землю, де “Він був поранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був” (Ісаї 53:5). Ісус у всьому уподібнився Своїм братам. Він прийняв наше тіло. Він знав, що таке голод, спрага і втома. Він підкріплявся їжею, відновлював сили у сні. Він був чужинцем і приходьком на землі, — жив у світі, однак був не від світу; спокушуваний і випробовуваний подібно до людей, однак провадив безгрішне життя. Ніжний, чуйний, співчутливий, завжди уважний до інших, Він відкривав характер Бога. “Слово стало тілом, і перебувало між нами... повне благодаті й істини” (Івана 1:14).

Живучи в оточенні язичества, відчуваючи на собі вплив язичеських звичаїв, віруючі в Колосах перебували в небезпеці ухилитися від євангельської простоти. Тому Павло, застерігаючи їх від цього, указував на Христа — єдиного надійного Проводиря. “Хочу, щоб ви знали, — писав він, — яку велику боротьбу я маю за вас і за тих, що перебувають у Лаодикії, і за всіх тих, котрі не бачили мого тілесного обличчя. Хай утішаться їхні серця, з'єднавшись у любові для всього багатства повноти розуміння і для пізнання таємниці Бога і Отця та Христа, в Якому заховані всі скарби премудрості й пізнання.

Кажу це, щоб ніхто вас не звів хитрими доказами. Бо хоч я і далеко від вас тілом, але духом я з вами; і радію, спостерігаючи за вашим порядком і твердістю вашої віри в Христа. Отже, як ви прийняли Господа Ісуса Христа, так і ходіть у Ньому; будьте вкорінені й збудовані в Ньому, зміцнюйтеся вірою, як ви навчилися, переповнюючись у Ньому подякою. Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією і пустим обманом людських переказів, згідно з принципами світу, а не за Христом. Адже в Ньому тілесно перебуває вся повнота Божества. І ви в Ньому маєте повноту. Він — Голова всякого начальства та влади”.

Христос передрік появу ошуканців, через що “пошириться беззаконня”, а “любов багатьох охолоне” (Матвія 24:12). Він попереджав, що для Церкви це зло є більш небезпечне, ніж гоніння з боку її ворогів. Павло знов і знов застерігав віруючих щодо фальшивих учителів. Християни особливим чином мали стерегтися цієї небезпеки. Приймаючи фальшивих учителів, вони відчиняли двері омані, за допомогою якої ворог хоче затьмарити духовне сприйняття та похитнути довіру тих, хто нещодавно прийняв Добру вістку. Христос був мірилом, Яким вони мали перевіряти будь-яке вчення. Усе, що не узгоджувалося з Його принципами, необхідно відкинути. Христос розп'ятий за гріх, Христос воскреслий із мертвих, Христос, Який вознісся на небо, — цієї науки спасіння вони мали навчатися самі та навчати інших.

Перестороги Божого Слова щодо небезпек, які оточують християнську Церкву, стосуються і нас. Як за днів апостолів люди намагалися з допомогою традицій і філософії знищити віру в Писання, так і сьогодні з допомогою привабливих сентиментів вищого критицизму, еволюції, спіритуалізму, теософії та пантеїзму ворог правди намагається спрямувати душі на заборонені шляхи. Для багатьох Біблія є світильником без оливи, бо вони налаштували свою свідомість на умоглядну віру, котра призводить до неправильного розуміння та плутанини. Вищий критицизм з його критичним аналізом, здогадками і реконструкціями підриває віру в Біблію як Божественне одкровення. Він позбавляє Боже Слово сили облагороджувати й надихати людину, керувати її життям. Спіритуалізм прищеплює багатьом віру в те, що бажання — це найвищий закон, розпущеність — це свобода, і людина відповідає тільки перед самою собою.

Послідовник Христа зустрінеться із “хитрими доказами”, про які апостол застерігав віруючих у Колосах. Він зіткнеться зі спіритуалістичним тлумаченням Писань, але не повинен приймати його. Його голос має гучно лунати на захист вічних істин Писання. Зосередивши погляд на Христі, він повинен невпинно рухатися вперед визначеним шляхом, відкидаючи все, що не узгоджується з Його вченням. Істина Божа має стати предметом його роздумів і дослідження. Він повинен розцінювати Біблію як Божий голос, що промовляє безпосередньо до нього. Так він знайде Божественну мудрість.

Усі спасенні мають пізнати Бога, явленого в Христі. Таке пізнання змінює характер. Запроваджене в життя, воно перетворює душу за образом Христа. Це те знання, до котрого Бог закликає Своїх дітей. Поряд з ним усе інше є марним і беззмістовним.

У кожному поколінні, у кожному краї єдина правдива підвалина для формування характеру — принципи, відкриті в Божому Слові. Єдине безпечне, надійне правило — чинити те, що говорить Бог. “Закон Господній — досконалий”, і “хто отак чинить, не захитається повіки” (Псалми 18:8; 14:5). Апостоли зустрічали фальшиві теорії свого часу Божим Словом, говорячи: “Адже ніхто не може покласти іншої основи, окрім уже покладеної, а нею є Ісус Христос” (1 Коринтянам 3:11).

Під час свого навернення і хрещення віруючі в Колосах присягалися залишити вірування та звичаї, котрі досі були частиною їхнього життя, і бути вірними Христові. У своєму Посланні Павло нагадав їм про це, благаючи не забувати: для виконання своєї обіцянки їм необхідно постійно докладати зусиль у боротьбі зі злом, яке намагатиметься заволодіти ними. “Отож, коли ви з Христом воскресли, — говорить він, — то шукайте горішнього — того, де Христос сидить праворуч Бога. Думайте про горішнє, — не про земне. Адже ви померли і ваше життя поховане з Христом у Бозі”.

“Отож, хто в Христі, той нове творіння; давнє минуло, — ось постало все нове” (2 Коринтянам 5:17). Силою Христа люди розривають кайдани гріховної звички. Вони відмовляються від егоїзму. Богохульний стає шанобливим, п'яниця — тверезим, розпусний — цнотливим. Душі, що мали подобу сатани, змінюються на образ Божий. Така зміна — чудо із чудес. Викликана Словом зміна є однією з найглибших таємниць Слова. Ми не можемо зрозуміти її, ми тільки можемо вірити словам Писання: “Христос у вас, надія слави!”

Коли Божий Дух керує розумом і серцем, навернена душа співає нову пісню, бо вона усвідомлює: у її житті виконалася Божа обітниця, її беззаконня прощене, а гріх покритий. Вона розкаялася перед Богом за порушення Божественного Закону та повірила в Христа, Котрий помер задля виправдання людини. “Виправдавшись вірою”, вона “має мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа” (Римлянам 5:1).