Розділ 14. Шукач істини

(Підставою цього розділу є Дії 9:32-11:18)

Звершуючи своє служіння, апостол Петро відвідав віруючих у Лідді. Тут він уздоровив Енея, котрий через параліч вісім років був прикутий до ліжка. “Енею, зціляє тебе Ісус Христос! Устань і прибери свою постіль! І той відразу встав. Побачили його всі, що жили в Лідді та в Сароні, і навернулися до Господа”.

У Йопії, поблизу Лідди, жила жінка на ім'я Тавита (що в перекладі означає Сарна), котру всі любили за її доброчинність. Вона була гідною ученицею Ісуса, і її життя було сповнене вчинків милосердя. Вона знала, хто мав потребу в одязі, а хто — у співчутті, і безкорисливо служила бідним та засмученим. Вона більше працювала своїми вправними пальцями, ніж язиком.

“А сталося так, що тими днями захворіла й померла”. Церква в Йопії добре розуміла величину своєї втрати, і, почувши, що Петро перебуває в Лідді, віруючі послали до нього вісників із проханням негайно прийти до них. “Уставши, Петро пішов з ними. Коли прийшов, завели його до верхньої кімнати. Усі вдови обступили його, плачучи й показуючи одяг і покривала, які робила Сарна, коли була з ними”. Зважаючи на її служіння, котрому вона присвятила своє життя, не дивно, що вони так сумували, зрошуючи її позбавлене життя тіло гарячими слізьми.

Серце апостола було зворушене, і він зі співчуттям дивився на їхнє горе. Після цього, попросивши її ридаючих друзів залишити кімнату, він схилив коліна і гаряче молився до Бога про те, щоб Він повернув Сарні життя і здоров'я. Обернувшись до тіла, він сказав: “Тавито, встань! Вона розплющила свої очі і, побачивши Петра, сіла”. Сарна приносила багато користі Церкві, і Бог її повернув із краю ворога, щоб її майстерність та енергія й надалі були благословенням для інших людей. Крім того, внаслідок такого прояву Божественної сили справа Христа значно зміцніла.

Саме в той час, коли Петро перебував у Йопії, Бог покликав його принести вістку Євангелія до Корнилія в Кесарію.

Корнилій був римським сотником. Цей заможний чоловік шляхетного походження займав відповідальне і почесне становище. Народжений і вихований у язичництві, він, внаслідок спілкування з юдеями, отримав знання про Бога і поклонявся Йому від усього серця, доводячи щирість своєї віри співчутливим ставленням до бідних. Він був добре відомий своєю доброчинністю, а завдяки праведному життю здобув хорошу репутацію як серед юдеїв, такі язичників, справляючи благословенний вплив на всіх, з ким йому доводилося спілкуватись. Богонатхненне Слово говорить про нього як про мужа побожного і богобоязливого з усім домом своїм; він “давав багато милостинь людям і завжди молився Богові”.

Віруючи в Бога, Творця неба й землі, Корнилій шанував Його, визнавав Його авторитет і шукав Його поради в усіх життєвих справах. Він був вірний Єгові в сімейному житті і на службі. У своїй домівці він спорудив вівтар для Бога, оскільки не наважувався здійснювати свої плани та виконувати обов'язки без допомоги Бога.

Хоча Корнилій вірив пророцтвам та очікував Приходу Месії, він не був знайомий з Євангелієм, явленим у житті і смерті Христа. Він не належав до юдейської Церкви, і рабини дивилися на нього, як на язичника й нечистого. Але Той Самий Святий Сторож, Котрий сказав про Авраама: “Я знаю його”, знав також і Корнилія, тому послав йому вістку просто з неба.

Ангел з'явився Корнилію в той час, як той молився. Коли сотник почув своє ім'я, то злякався, проте, знаючи, що це вісник Божий, сказав: “Що, Господи?” Ангел відповів: “Твої молитви й твої милостині згадані перед Богом. Тепер пошли людей до Йопїї і поклич Симона, того, що зветься Петром. Він гостює в одного Симона, що виправляє шкури і живе біля моря”. Докладність цих вказівок — у них згадувалася навіть професія чоловіка, у котрого перебував Петро, — показує, що на Небі відомі життя й діяльність людей усіх класів. Бог знає переживання і працю як простого трудівника, так і царя на престолі.

“Пошли людей в Йопію і поклич Симона”. Так Бог засвідчив про Свою повагу до євангельського служіння та до Своєї Церкви на Землі. Розповісти Корнилію про хрест було доручено не ангелові. Сповістити йому про розп'ятого і воскреслого Спасителя мала людина, котра, як і сотник, була підвладна людським слабкостям і спокусам.

Своїми представниками серед людей Бог обирає не безгрішних ангелів, а людські істоти, яким притаманні такі ж почуття і настрої, що й тим, кого вони намагаються спасти. Христос прийняв людське єство, аби стати одне з людством. Щоб урятувати світ, потрібен був Спаситель, у Якому поєднувалися б і Божественна, і людська природа. Чоловікам та жінкам дане священне доручення відкривати “незбагненне багатство Христа” (Ефесянам 3:8).

У Своїй мудрості Господь зводить людей, які шукають Істину, з тими, котрі знають її. План Неба полягає в тому, щоб люди, які отримали світло, передавали його тим, хто перебуває в темряві. Люди, котрі черпають свої знання й уміння з великого Джерела мудрості, стають знаряддями і посередниками, через які Євангеліє справляє свій перетворювальний вплив на розум і серце.

Корнилій з радістю підкорився отриманому повелінню. Коли ангел відійшов, сотник “покликав двох слуг і одного побожного воїна з тих, що служили в нього. І, розповівши їм усе, він послав їх до Йопії”.

Після розмови з Корнилієм ангел вирушив до Петра в Йопію. Петро саме молився на даху дому, в якому знайшов притулок. Ми читаємо: “Був же він голодний і хотів їсти. Поки вони готували, найшло на нього видіння”. Петро відчував голод не тільки щодо фізичної їжі. Дивлячись із даху дому на Йопію та її околиці, він прагнув спасіння своїх співвітчизників. Апостол палко бажав указати їм на біблійні пророцтва про страждання і смерть Христа.

У видінні Петро побачив “відкрите небо і якусь річ, що спускалася [до нього], мов велика скатертина, [прив'язана] з чотирьох країв; вона спускалася на землю. Там були всі земні чотириногі [звірі], плазуни й небесні птахи. І пролунав голос до нього: Встань, Петре, заріж та їж! Та Петро сказав: Ні в якому разі, Господи! Бо ніколи я не їв нічого поганого і нечистого! І знову, вдруге до нього голос: Що Бог очистив, того не вважай за погане! Це сталося тричі, але відразу піднялася та річ на небо”.

Це видіння містило і докір, і настанову. Воно відкрило Петрові Божий намір щодо язичників, які завдяки смерті Христа разом з юдеями ставали спадкоємцями благословень спасіння. Досі ще ніхто з учнів не проповідував Євангеліє язичникам. У їхньому розумінні серединна перегорода, зруйнована смертю Христа, усе ще існувала; вони працювали винятково для юдеїв, бо вважали, що на язичників благословення Євангелія не поширюються. Тепер Господь намагався відкрити Петрові всесвітній масштаб Свого Плану.

Багато язичників із зацікавленням слухали проповіді Петра й інших апостолів, і чимало юдеїв з гелленів повірили в Христа, однак наверненню Корнилія судилося стати для язичників подією першочергового значення.

Для Христової Церкви настав час перейти до цілком нового етапу діяльності. Двері, які чимало навернених юдеїв зачинили перед язичниками, тепер мали відчинитися. Язичники, котрі прийняли Євангеліє, повинні були отримати рівні права з юдейськими учнями, без необхідності звершувати обряд обрізання.