Розділ 39. Суд у Кесарії

(Підставою цього розділу є Дії 24-й розділ)

Через п'ять днів після прибуття Павла до Кесарії з Єрусалима прийшли його обвинувачі в супроводі промовця Тертила, котрого вони найняли як радника. Слухання справи відкладати не стали, Павла привели до зали суду, і Тертил почав звинувачувати його. Гадаючи, що лестощі можуть справити на римського правителя більший вплив, ніж прості слова правди та справедливості, підступний промовець розпочав свій виступ з вихваляння Фелікса: “Маємо тривалий мир — завдяки тобі; і завдяки твоїй дбайливості цей народ має добробут; це ми, преславний Феліксе, завжди й усюди зі щирою подякою визнаємо”.

Тертил вдався тут до безсоромної неправди, бо Фелікс був підлою й нікчемною людиною. Про нього було сказано: “Віддаючись різного роду пожадливостям і жорстокості, він володів царською владою і вдачею раба” (Тацит. Історія, розд.5, п.9). Слухачі Тертила розуміли всю фальш його лестивих слів, але бажання домогтися засудження Павла перемогло любов до правди.

У своїй промові Тертил звинувачував Павла в таких злочинах, що, якби вони були доведені, його засудили б за державну зраду.

Він говорив про нього як про “згубного чоловіка, який провокує колотнечу між усіма юдеями в цілому світі, який є провідником назорейської єресі та намагався збезчестити храм...” Далі Тертил зазначив, що Лисій, начальник єрусалимського гарнізону, силоміць відібрав Павла в юдеїв, коли вони збиралися судити його за своїм церковним законом, і через це вони змушені викласти справу перед Феліксом. Це було сказано з розрахунком схилити прокуратора до рішення передати справу Павла до юдейського суду. Усі звинувачення були гаряче підтримані присутніми юдеями, котрі навіть не намагалися приховати свою ненависть до в'язня.

Фелікс володів достатньою проникливістю, щоб розпізнати вдачу обвинувачів Павла. Він розумів, з якої причини вони улещують його, і бачив їхню неспроможність підтвердити свої звинувачення. Звернувшись до звинуваченого, він дозволив йому захищатися. Павло не витрачав слів на компліменти, а просто сказав, що може відважно захищатися перед Феліксом, оскільки той уже довгий час є прокуратором, тому добре знає закони і звичаї євреїв. Що ж до висунутих проти нього звинувачень, він ясно показав, що жодне з них не було правдивим. Апостол заявив, що не викликав заворушення в Єрусалимі і не опоганив святині. “І ні в храмі, ні в синагогах, ні в місті не знайшли мене, щоб я з кимось сперечався або зчиняв колотнечу між людьми, — сказав він, — не можуть вони довести тобі й того, в чому тепер мене звинувачують”.

Визнаючи, “що згідно з цим напрямом вчення, котрий вони звуть єрессю”, він служить “Богові батьків, віруючи в усе, що написано в Законі та в Пророків”, апостол проголосив, що за Писанням вірить у воскресіння мертвих. І далі заявив, що головний принцип його життя — “завжди мати незаплямовану совість перед Богом і людьми”.

Щиро й відверто він розповів про мету свого приходу до Єрусалима та обставини свого арешту й суду. “А по багатьох роках прийшов я, щоб принести моєму народові милостиню та пожертвування. При цьому знайшли мене очищеного в храмі, а не з юрбою і не з заколотом. Деяким же юдеям з Азії належало б перед тобою стати й говорити, коли мають щось проти мене. Або хай вони самі скажуть, яку неправду знайшли в мене, як я стояв перед синедріоном; хіба що цей єдиний вислів, який я вигукнув, стоячи між ними: Сьогодні ви мене судите за воскресіння мертвих”.

Апостол промовляв палко і щиро, його слова звучали переконливо. Клавдій Лисій у своєму листі до Фелікса дав таке ж саме свідчення щодо поведінки Павла. Більше того, сам Фелікс набагато краще знав юдейську релігію, ніж багато-хто припускав. Ясне викладення фактів Павлом допомогло Феліксові краще зрозуміти мотиви юдеїв, які намагалися звинуватити апостола в підбурюванні до заколоту і зраді. Правитель не бажав задовольнити юдеїв, несправедливо засудивши римського громадянина; він також не збирався видати його їм, аби вони стратили його без справедливого суду. Водночас Фелікс був далекий від мотивів, вищих за власний інтерес, він керувався марнославством і бажанням просунутися по службі. Страх завдати образи юдеям не дозволив йому виявити повну справедливість до людини, котра, як він знав, була безвинною. Тому він вирішив відкласти суд до приїзду Лисія: “Коли тисяцький Лисій прийде, розсуджу вас!”

Апостол залишився в'язнем, але Фелікс наказав сотникові, котрий охороняв Павла, “дати полегшення і нікому з близьких не забороняти йому прислуговувати чи приходити до нього”.

Незабаром після цього Фелікс та його дружина Друзила послали за Павлом, щоб у приватній бесіді почути від нього “про віру в Ісуса Христа”. Вони бажали і навіть прагнули почути нові істини, про які могли ніколи більше не дізнатися і котрі, у разі їхнього відкинення, стануть свідчити проти них у день Божий.

Павло розцінив це як дану Богом можливість, яку вирішив сумлінно використати. Він знав, що стоїть перед людиною, котра мала владу віддати його на смерть або звільнити, проте не звернувся до Фелікса і Друзили з похвальними або лестивими словами. Він усвідомлював, що його слова будуть для них запахом животворним на життя або запахом смертоносним на смерть, тому, забуваючи про себе, намагався змалювати небезпечність їхнього становища.

Апостол розумів: Євангеліє закликає до покаяння всіх людей, і Божого дня вони стоятимуть або серед чистих і святих навколо великого білого престолу, або ж серед тих, яким Христос скаже: “Відійдіть від Мене ви, що чинили беззаконня” (Матвія 7:23). Він знав, що зустрінеться з усіма своїми слухачами перед небесним судом і повинен буде відзвітуватися не тільки за те, що говорив і чинив, але й за мотиви та дух своїх вчинків.

Фелікс був настільки жорстоким і деспотичним, що мало хто відважувався натякати йому на небездоганність його характеру і поведінки. Але Павло не боявся людей. Він відкрито засвідчив про свою віру в Христа і причини цієї віри, після чого заговорив про ті чесноти, що притаманні для християнського характеру, але котрих було повністю позбавлене це пихате подружжя.

Він представив Феліксові та Друзилі характер Бога — Його праведність, справедливість, неупередженість, а також природу Його Закону. Він ясно показав, що обов'язок кожної людини — провадити тверезий, стриманий спосіб життя, підкоряючи пристрасті розумові згідно з Божим Законом та зберігаючи фізичне й духовне здоров'я. Він засвідчив, що неминуче прийде день суду, коли кожен отримає нагороду відповідно до своїх діл. Тоді відкриється, що багатство, становище, титули людини не можуть здобути Божу прихильність або звільнити від наслідків гріха. Апостол сказав, що земне життя дане людині для приготування до життя майбутнього. Якщо вона не використає даровані їй можливості і переваги, то втратить вічність; іншого випробувального часу не буде.

Павло особливо зупинився на далекосяжних вимогах Божого Закону. Він показав, що Закон торкається глибоких таємниць моральної природи людини і проливає світло на те, що приховане від людських очей. Те, що можуть чинити руки чи промовляти язик, тобто зовнішні прояви, — не є ідеальним показником морального стану людини. Закон досліджує її думки, мотиви, наміри. Темні пристрасті, приховані від людських очей, заздрість, ненависть, хтивість і честолюбство, зло, яке плекається в потаємних куточках душі, але не знаходить свого вияву через брак можливості, — усе це засуджує Божий Закон.

Павло намагався спрямувати думки своїх слухачів до великої Жертви за гріх. Він указав на жертви, котрі були прообразом майбутніх благ, а потім представив Христа як виконання усіх цих прообразів. Усі обряди вказували на Нього як єдине Джерело життя й надії для грішника. Святі мужі давнини спасалися вірою в кров Христа. Дивлячись на передсмертні муки жертовних тварин, вони через віки споглядали Агнця Божого, Котрий мав узяти на Себе гріх світу.

Бог справедливо претендує на любов і послух усіх Своїх створінь. Він дав їм Свій Закон — досконале мірило правди. Але багато хто забуває свого Творця й воліє ходити власними шляхами всупереч Його волі. Вони платять Йому ворожнечею за любов — високу, як небо, і широку, як Всесвіт. Бог не може применшити вимоги Свого Закону до рівня мірила нечестивих; також і людина не може власними силами задовольнити вимоги Закону. Тільки через віру в Христа грішник може очиститися від гріха і дотримуватися Закону свого Творця.

Так в'язень Павло пояснював Заповіді Божественного Закону юдеям і язичникам, вказуючи на Ісуса, зневаженого Назарянина, як на Сина Божого, Викупителя світу.