Розділ 44. Кесарів дім

Євангеліє завжди мало найбільший успіх серед нижчих верств. “Гляньте, брати, на ваше покликання: небагато мудрих тілом, небагато сильних, небагато шляхетних” (1 Коринтянам 1:26). Важко було сподіватися, що Павло, бідний, позбавлений друзів в'язень, зможе привернути увагу заможних знатних римських громадян. Порок поставав перед ними в усьому своєму привабливому блиску, і вони були його добровільними рабами. Та з-поміж виснажених працею нужденних жертв їхнього утиску, з-поміж бідних рабів було багато таких, які з радістю слухали слова Павла, знаходячи у вірі в Христа надію і мир, підбадьорення в труднощах, які випадали на їхню долю.

Та, хоч апостол почав працювати серед бідного простого народу, його вплив досягнув і палацу самого імператора.

На той час Рим був столицею світу. Зарозумілі кесарі диктували закони мало не всім народам землі. Цар і придворні або нічого не знали про покірливого Назарянина, або ж ставилися до Нього з ненавистю і презирством. Проте менше ніж за два роки Євангеліє проклало шлях від скромного житла в'язня до палат імператора. Павло перебував у кайданах як злочинець, але “Боже Слово не ув'язнити!” (2 Тимофію 2:9).

У минулому апостол привселюдно переконливо звіщав віру в Христа, ознаками і чудесами підтверджуючи її Божественний характер. З благородством і твердістю стояв він перед мудрецями Греції; аргументи гордої філософії змушені були замовкнути перед його знанням і красномовністю. З непохитною мужністю виступав він перед царями та правителями, звіщаючи праведність, стриманість і прийдешній суд, так що горді правителі тремтіли, ніби справді бачили страшний Божий день. Тепер в апостола, ув'язненого у своєму помешканні, не було таких можливостей; він міг звіщати істину тільки тим, які відвідували його. Він не отримав, як Мойсей та Аарон, Божественного повеління іти до розпусного царя та в Ім'я великого “Я є” викривати його жорстокість і тиранію. Однак саме в цей час, коли головний поборник Євангелія був позбавлений можливості проповідувати всенародно, Євангеліє отримало велику перемогу, бо члени самого царського дому приєднались до Церкви.

Більш несприятливої для християнства атмосфери, ніж при римському дворі, не було ніде. Нерон, здавалося, знищив у своїй душі останні сліди Божественного і навіть людського, ставши подобою сатани. Його слуги та придворні були здебільшого такими, як він: лютими, зіпсутими, розбещеними. Здавалося, що християнство не могло утвердитися при дворі Нерона.

Однак у цьому випадку, як і в багатьох інших, підтвердилися слова Павла про те, що зброя його боротьби була “сильною завдяки Богові, щоб знищити твердині” (2 Коринтянам 10:4). Навіть у домі Нерона були здобуті трофеї Хреста. Деякі з порочних слуг ще порочнішого царя навернулися і стали Божими синами. Вони були не таємними християнами, а відкритими. Вони не соромилися своєї віри.

Яким же чином християнство проникло й міцно утвердилося там, де навіть доступ для нього здавався неможливим? У Посланні до филип'ян Павло пояснює успіх Євангелія в домі Нерона своїм ув'язненням. Побоюючись, аби не склалася думка, що його страждання загальмували поширення Євангелія, він заявляє: “Хочу, брати, щоб ви знали: те, що зі мною сталося, ще більше пішло на користь Євангелія” (Филип'янам 1:12).

Коли християнські церкви вперше дізналися про те, що Павло мав відвідати Рим, вони очікували блискучої перемоги Євангелія в тому місті. Павло приніс істину багатьом країнам; він звіщав її у великих містах. Хіба міг цей борець за віру не мати успіху в наверненні душ до Христа навіть у столиці світу? Але їхні надії згасли, коли вони довідалися, що Павло прибув до Риму як в'язень. Вони вірили і сподівалися, що Євангеліє, утвердившись у цьому великому центрі, швидко досягне всіх народів і стане домінуючою силою на землі. Яким же великим було їхнє розчарування! Зруйнувалися людські надії, однак не задум Божий.

Не проповідь Павла, а його кайдани привернули увагу двору до християнства. Саме в ув'язненні він звільнив вельми багато душ від кайданів, які втримували їх у рабстві гріха. Але це ще не все. Апостол писав: “Багатьом братам у Господі мої кайдани додали сміливості, і вони набралися відваги безстрашно звіщати Слово” (Филип'янам 1:14).

Терпіння й бадьорість Павла під час тривалого несправедливого ув'язнення, його мужність і віра були постійною проповіддю. Його дух, такий неподібний до духу світу, свідчив: у ньому перебувала неземна сила. Його приклад спонукував християн енергійніше захищати справу, від виконання котрої був усунутий Павло. Таким чином, кайдани апостола виявилися дуже дійовими, і коли здавалося, що він безсилий і не спроможний зробити багато, він зібрав снопи для Христа в тих місцях, до яких практично не мав доступу.

Наприкінці цього дворічного ув'язнення Павло міг сказати: “Бо мої кайдани за Христа стали відомі всім іншим та в усьому Преторію”. Серед тих, які вітали филип'ян, він особливим чином згадує віруючих “з дому кесаря” (Филип'янам 1:13; 4:22).

Терпіння, як і сміливість, отримує свої перемоги. Лагідність під час випробування здатна придбати душі для Христа не менше, ніж відвага, виявлена в ризикованій справі. Християнин, який зберігає терпіння й бадьорість під час тяжкої втрати чи страждання, який зустрічає навіть саму смерть з миром, спокоєм і непохитною вірою, може зробити для Євангелія більше, ніж за довге життя сумлінної праці. Часто, коли Божий слуга втрачає можливість активно виконувати свій обов'язок, таємниче Провидіння, на котре ми у своїй недалекоглядності здатні нарікати, відкриває шлях для роботи, котра інакше ніколи не була б виконана.

Якщо послідовник Христа вже не спроможний відкрито активно працювати для Бога та Його істини, нехай він не думає, що для нього не залишилося служіння і нагороди. Справжні свідки Христа ніколи не будуть знехтувані. У здоров'ї чи хворобі, житті чи смерті, Бог продовжує використовувати їх. Коли через сатанинську лють слуги Христа зазнають переживань, коли вони позбавлені можливості активно працювати, коли їх кидають у в'язницю або ведуть на ешафот чи вогнище, це допускається для того, щоб істина могла торжествувати ще з більшою силою. Коли ці вірні душі запечатували своє свідчення власною кров'ю, люди, котрі до цього часу відчували сумнів та невпевненість, переконувалися в справедливості Христової віри і сміливо приєднувалися до істини. З попелу мучеників зростало рясне жниво для Бога.

Запал і вірність Павла та його співпрацівників, не менше ніж віра та послух людей, навернених у християнство за таких несприятливих обставин, є докором лінивству та недовірству служителя Христа. Апостол та його помічники могли послатися на те, що, мовляв, даремно закликати до покаяння й віри в Христа слуг Нерона, які зазнавали лютих спокус, зустрічали величезні перешкоди та запеклий опір. Якщо навіть їх переконають в істині, то як вони зможуть дотримуватися її? Однак Павло так не думав; з вірою він проповідував Євангеліє цим душам, і декотрі з слухачів вирішили підкоритися за будь-яку ціну. Незважаючи на перешкоди й небезпеки, вони прийняли світло і вірили, що Бог допоможе їм освітити цим світлом інших.

Навернені з кесаревого дому не тільки були придбані для істини, але й залишилися в цьому ж домі після свого навернення. Вони вважали, що не мають права залишити свій пост і обов'язок через несприятливі для них обставини. Істина знайшла їх там, і там вони залишалися, свідкуючи своїм життям і характером про перетворювальну силу нової віри.

Чи спокушуваний хтось із вас виправдовувати несприятливими обставинами свою відмову свідчити про Христа? Подумайте про становище учнів у кесаревому домі — порочність імператора, розбещеність двору. Навряд чи можна собі уявити більш несприятливі обставити для релігійного життя, які б вимагали більшої жертовності і загрожували б більшою опозицією ніж ті, в яких опинилися ці навернені. Однак серед труднощів і небезпек вони зберегли вірність. Християнин може намагатися вибачити свій непослух істині, якою вона є в Ісусі, позірно нездоланними перешкодами, але ці виправдання не витримують критики. Якби людина могла виправдати себе обставинами, вона також довела б, що Бог несправедливий, бо створив для Своїх дітей такі умови спасіння, котрі неможливо виконати.

Людина, котра вирішила у своєму серці служити Богові, знайде можливість свідчити про Нього. Труднощі не зможуть перешкодити тому, хто вирішив шукати перш за все Божого Царства та Його праведності. Зміцнений силою, одержаною завдяки молитві та дослідженню Слова, він шукатиме доброчесності і залишить порок. Дивлячись на Ісуса, Засновника, і Проводиря, і Вершителя віри, Котрий від грішників перетерпів таку наругу над Собою, віруючий з готовністю зноситиме презирство і глузування. А Той, Слово Котрого — Істина, обіцяв дарувати допомогу і благодать, достатні для всіх обставин. Його руки обіймають душу, яка звертається до Нього по допомогу. У Його опіці ми можемо безпечно спочивати, говорячи: “Коли ж страх мене огорне, то на Тебе уповаю” (Псалми 55:4). Бог виконає Свою обітницю для тих, хто покладається на Нього.

Власним прикладом Спаситель показав, що Його послідовники можуть жити у світі і водночас бути не від світу. Він прийшов не для того, щоб зазнати його оманливих задоволень, стати рабом його звичаїв і дотримуватись їх, а щоб чинити волю Отця, знайти і спасти загибле. Маючи перед собою таку мету, християнин може зберегти себе неопоганеним за будь-яких обставин. Яке б становище він не займав — високе чи скромне — він доведе силу істинної релігії сумлінним виконанням обов'язку.

Характер християнина формується у горнилі випробування, а не в сприятливих обставинах. Неприйняття й опір спонукують послідовника Христа більше пильнувати та ревніше молитися до могутнього Помічника. Суворе випробування, перенесене завдяки Божій благодаті, розвиває терпіння, пильність, стійкість, а також глибоке постійне уповання на Бога. Тріумф християнської віри допомагає її послідовнику зносити страждання і залишатися сильним; упокорюватися і через це перемагати; бути вбитим, однак жити; нести хрест і таким чином здобути вінець слави.