Розділ 46. На волі

У той час як благословенна праця Павла в Римі привела до навернення багатьох душ, до зміцнення й підбадьорення віруючих, почали збиратися хмари, які загрожували не тільки його безпеці, а й процвітанню Церкви. Після прибуття до Рима Павло був переданий під нагляд начальника імператорської варти, людини справедливої та чесної, з милості котрої він користувався відносною свободою у проповіді Євангелія. Але наприкінці дворічного ув'язнення апостола на зміну цій людині прийшов чиновник, від якого апостол не міг очікувати особливої прихильності.

Тепер юдеї активніше, ніж будь-коли раніше, діяли проти Павла. Вони знайшли підтримку розпусної жінки, котра стала другою дружиною Нерона і котра, бувши навернена в юдейську віру, використала весь свій вплив для сприяння їхнім кривавим задумам щодо поборника християнства.

Павло мав малу надію на справедливість кесаря, якому подав апеляційну скаргу. З усіх своїх попередників Нерон був найбільш аморальним, легковажним, кровожерним і жорстоким. Ніколи ще кермо влади не перебувало в руках більш деспотичного правителя. Перший рік царювання він відзначив отруєнням свого молодшого зведеного брата, законного спадкоємця трону. Усе більше занурюючись у пороки і злочини, Нерон дійшов до того, що вбив власну матір, а згодом і дружину. Не було такого звірства, якого б він не вчинив, такого злодіяння, до котрого б не вдався. У кожної благородної душі він викликав тільки огиду та презирство.

Подробиці беззаконня, що чинилося при дворі Нерона, є надто аморальними й жахливими, щоб їх описувати. Його надзвичайна нечестивість викликала огиду і ненависть навіть у багатьох з тих, які змушені були брати участь у його злочинах. Вони відчували постійний страх, не відаючи, яким буде наступний страхітливий злочин. Однак навіть злочини Нерона не могли похитнути вірності його підданих. Він був визнаний абсолютним правителем усього цивілізованого світу. Більше того, йому віддавалися божественні почесті і поклонялися як богові.

З людської точки зору, засудження Павла таким суддею було неминучим. Але апостол знав: доки він вірний Богові, йому немає чого боятися. Той, Хто охороняв його в минулому, міг і тепер захистити його від злоби юдеїв і влади кесаря.

І Бог заступився за Свого слугу. Під час розслідування справи Павла висунуті проти нього обвинувачення не підтвердилися, і, всупереч загальному очікуванню, Нерон виявив справедливість, що аж ніяк не узгоджувалося з його характером, оголосивши в'язня невинним. З Павла було знято кайдани, він знову був вільним.

Безперечно, якби суд над ним тривав довше або з якоїсь іншої причини Павло затримався в Римі до наступного року, він загинув би під час гонінь, які мали тут місце. За час перебування Павла у в'язниці кількість навернених у християнство настільки зросла, що це привернуло увагу властей, викликаючи в них ворожість. Імператор був особливо розгніваний наверненням членів його власного дому і незабаром знайшов привід для жорстокої, немилосердної розправи з християнами.

Приблизно в цей час у Римі сталася жахлива пожежа, яка знищила майже половину міста. Ходили чутки, що Нерон сам підпалив його. Аби відвести від себе підозру, імператор прикинувся вельми щедрою людиною, допомагаючи безпритульним і нужденним. Проте його звинуватили в злочині. Народ був схвильований та розлючений. Щоб виправдати себе і водночас звільнити місто від людей, яких він боявся й ненавидів, Нерон переклав звинувачення на християн. Його задум мав успіх, і тисячі послідовників Христа — чоловіків, жінок, дітей — були віддані на жорстоку смерть.

Павло уникнув цього жахливого гоніння, оскільки скоро після свого звільнення залишив Рим. Упродовж цього останнього періоду перебування на волі він старанно працював у церквах. Апостол намагався встановити тісніший зв'язок між грецькими і східними церквами, укріпити віруючих у боротьбі з фальшивими вченнями, що закрадалися вгромади та руйнували віру.

Випробування і тривоги, яких зазнав Павло, відбилися на його здоров'ї. Давали про себе знати й старечі немочі. Він розумів, що його робота завершується, і чим менше в нього залишалося часу, тим більших докладав зусиль. Здавалося, його запалові не було меж. Рішучий, енергійний, сильний у вірі, він відвідував церкви в багатьох країнах, намагаючись зробити все можливе, аби зміцнити руки віруючих, щоб вони старанно працювали для навернення душ до Ісуса. Щоб у важкий час, який уже навіть тоді починався, вони могли залишатися непохитними в євангельській справі, вірно свідкуючи про Христа.