Розділ 7. Застереження лицемірам

(Підставою цього розділу є Дії 4:32-5:11)

У той час, як учні звіщали євангельську вістку в Єрусалимі, Бог надавав сили їхнім словам, і чимало людей увірували. Через ревність та фанатизм юдеїв багато хто з цих перших віруючих були відразу ж вигнані своїми рідними та друзями, а тому постала необхідність забезпечити таких їжею й житлом.

Святе Письмо свідчить: “Не було між ними жодного нужденного” , і далі пояснює, яким чином задовольнялися потреби людей. Віруючі, котрі мали гроші й маєтки, охоче жертвували їх для задоволення потреб знедолених. Вони продавали свої будинки і землі та приносили гроші, кладучи їх біля ніг апостолів, і “кожному давалося те, чого хто потребував”.

Така щедрість віруючих була наслідком злиття Святого Духа. Навернені в євангельську віру “мали одне серце й душу”. Їх об'єднувала одна спільна мета — успішне завершення дорученої їм місії; сріблолюбству не могло бути місця в їхньому житті. Їхня любов до братів і справи, якій вони присвятили себе, була сильнішою за любов до грошей та маєтків. Ї вчинки свідчили, що вони цінують людські душі більше, ніж земні багатства.

Так трапляється завжди, коли Божий Дух оволодіває життям. Люди, серця котрих сповнені любов'ю до Христа, будуть наслідувати приклад Того, Хто заради нас збіднів, щоб ми збагатилися Його убозтвом. Гроші, час, вплив і всі інші дари, отримані з Божих рук, вони розцінюють лише як засіб для поширення вістки Євангелія. Так було в Ранній Церкві; і коли члени сучасної Церкви силою Духа позбудуться любові до світського й охоче жертвуватимуть, щоб їхні ближні могли почути Євангеліє, — проголошувані ними істини справлятимуть могутній вплив на слухачів.

Яким же разючим контрастом у порівнянні зі щедрістю і доброчинністю віруючих була поведінка Ананія й Сапфіри, учинок яких, описаний богонатхненим пером, став темною плямою в історії Ранньої Церкви! Разом з іншими ці люди, котрі називали себе учнями, мали перевагу слухати Євангеліє, проповідуване апостолами. Вони були разом з іншими віруючими, коли по молитві апостолів “затряслося те місце, де вони були зібрані, і всі сповнилися Святим Духом” (Дії 4:31). Глибока переконаність тоді оволоділа всіма присутніми, і під безпосереднім впливом Духа Божого Ананій і Сапфіра присягнули, що віддадуть Господеві прибуток від продажу певного майна.

Пізніше Ананій і Сапфіра засмутили Святого Духа, поступившись жадібності. Вони почали жалкувати про свою обіцянку і скоро втратили те блаженне відчуття благословення, котре зігрівало їхні серця, викликаючи бажання чинити великі діла задля справи Христа. Тепер вони вважали, що діяли надто поспішно, і їм потрібно переглянути своє рішення. Обговоривши між собою цю справу, вони вирішили не виконувати своєї присяги. Однак вони зауважили, що люди, котрі розлучилися із власним майном для задоволення потреб своїх бідніших братів, користувалися великою повагою серед віруючих. Соромлячись своїх братів, котрі могли довідатися, що їхні егоїстичні душі пошкодували віддати Богові те, що було урочисто обіцяне Йому, вони вирішили продати своє майно і, зробивши вигляд, ніби віддали весь прибуток до загального фонду, залишили собі більшу його частину. Таким чином вони мали намір забезпечити собі прожиття із загального фонду і водночас завоювати повагу братів.

Та Бог ненавидить лицемірство і неправду. Ананій і Сапфіра вдалися до обману у своїх стосунках із Богом; вони сказали неправду Святому Духові, і їхній гріх стягнув на них негайне і страшне покарання. Коли Ананій прийшов зі своїм пожертвуванням, Петро сказав: “Ананію, як це так, що сатана наповнив твоє серце, щоб обдурити Святого Духа й приховати частину вартості поля? Хіба воно не твоє було, а чи продане не було в твоїй владі? Навіщо ти поклав це діло у своє серце? Ти ж сказав неправду не людям, а Богові!”

“Почувши це, Ананій упав і помер. І напав великий страх на всіх, котрі чули це”.

“Хіба воно не твоє було?” — запитав Петро. Ніхто не примушував Ананія жертвувати своїм майном задля загальної справи. Він зробив це згідно з власним вибором. Але, намагаючись обманути учнів, він сказав неправду Всемогутньому.

“Коли минуло зо три години, прийшла його дружина, ще не знаючи того, що сталося. Промовив до неї Петро: Скажи мені, чи за стільки ви продали поле? Вона відповіла: Так, за стільки. Петро ж до неї: Як це сталося, що ви змовилися випробовувати Господнього Духа? Ось при дверях ті, що поховали твого чоловіка, — і тебе винесуть! Упала й вона одразу біля його ніг і померла. Юнаки, увійшовши, виявили її мертвою; винесли й поховали біля її чоловіка. Великий страх напав на всю Церкву, на всіх, хто це чув”.

Безмежна Мудрість бачила, що такий рішучий прояв Божого гніву був необхідний, аби уберегти молоду Церкву від морального розтління. Її чисельність швидко зростала. Проте вона могла опинитися в небезпеці, якби при швидкому зростанні кількості новонавернених до неї приєднувалися б люди, котрі, удаючи, що служать Богові, насправді поклонялися б мамоні. Цей суд показав, що люди не можуть ошукати Бога; Він виявляє таємний гріх серця і не допустить глузування над Собою. Покарання Ананія та Сапфіри було застереженням для Церкви, щоб уберегти її від лицемірства, обману й обкрадання Бога.

Цей приклад Божої огиди до жадібності, обману і лицемірства був даний як попередження не лише для Ранньої Церкви, але й для усіх майбутніх поколінь. Спочатку Ананій і Сапфіра виплекали в собі жадібність, а бажання залишити для себе частину того, що вони обіцяли Господеві, призвело до обману та лицемірства.

За Божою волею проповідь Євангелія поставлена в залежність від праці й дарів Його народу. Добровільні пожертвування і десятина забезпечують фінансову підтримку Господній справі. Із довірених людині коштів Богові належить певна частина — десятина. Кожному дається можливість вирішувати: може він пожертвувати більше за це, чи ні. Але, якщо серце зворушене Духом Святим і людина дає обітницю відділити певну суму Богові, вона вже не має права на ці посвячені Йому кошти. Подібні обіцянки, дані людям, є зобов'язанням для виконання. То ж хіба обітниця, дана Богові, є меншим зобов'язанням? Невже обіцянки, що підлягають судові сумління, заслуговують меншої поваги, ніж письмові угоди людей?

Коли Божественне світло з надзвичайною силою і ясністю освічує серце, властивий людині егоїзм відступає і з'являється бажання жертвувати на Божу справу. Але не слід думати, що нам буде дозволено виконати подібні обітниці без протидії з боку сатани, котрий незадоволений, що Царство Викупителя встановлюється на землі. Він обов'язково навіює людям думку про те, що вони пообіцяли надто багато, що вони не зможуть придбати необхідне майно чи задовольнити потреби своїх сімей.

Але саме Бог благословляє людей майном, щоб вони могли жертвувати на Його справу. Він посилає сонце і дощ, наділяє енергією зросту рослини, дає здоров'я і силу для придбання коштів. Усі благословення, котрими ми користуємося, походять з Його щедрої руки. У свою чергу Він бажає, щоб люди виявляли свою вдячність, повертаючи Йому частину в десятинах і пожертвуваннях; в жертвах подяки, добровільних жертвах і жертвах за провину. Якби згідно з Божественною постановою до скарбниці надходили кошти — десятина від усього прибутку та щедрі пожертвування, — то для виконання Господньої справи було б цілком достатньо коштів.

Однак серця людей стають запеклими через егоїзм, і, подібно до Ананія й Сапфіри, вони відчувають спокусу утримати частину дарів, роблячи вигляд, що виконали Божі вимоги. Чимало є таких, котрі марно тратять гроші, догоджаючи собі. Люди думають про власне задоволення, догоджають своїм смакам, майже з неохотою віддаючи Богові мізерні пожертвування. Вони забувають, що одного дня Бог зажадає точного звіту про те, як вони використовували Його добро. Він більше не прийме тих убогих дарів, які вони кладуть до скарбниці, як не прийняв пожертвування від Ананія й Сапфіри.

На прикладі суворого покарання цих клятвопорушників Бог бажає показати нам, як сильно Він ненавидить і з яким презирством дивиться на будь-яке лицемірство й обман. Удаючи, що віддали все, Ананій і Сапфіра сказали неправду Святому Духові і внаслідок цього втратили як теперішнє, так і майбутнє життя. Бог, Який покарав їх, і сьогодні засуджує всяку неправду. Оманливі уста — гидота для Нього. Він заявляє, що до Святого міста “не ввійде... ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду” (Об'явлення 21:27). Нехай правдомовство стане принципом, якого ми будемо міцно триматися. Нехай воно буде частиною нашого життя. Безвідповідальне ставлення до правди, лицемірство задля досягнення власних егоїстичних намірів означають відпадіння від віри. “Отож, стійте, підпережіться істиною” (Ефесянам 6:14). Неправдомовець дешево продає свою душу. Може здаватися, що в критичних ситуаціях його неправда служить йому на добро; що за допомогою неправди він здатний досягти успіху у своїй справі, чого не можна було б зробити чесним шляхом. Але в кінцевому результаті така людина перестане довіряти усім. Ставши ошуканцем, вона не віритиме словам інших людей.

У випадку з Ананієм і Сапфірою гріх шахрайства по відношенню до Бога був негайно покараний. Цей самий гріх часто повторювався в подальшій історії Церкви; його чинять чимало людей і в наш час. І хоч сьогодні він може не супроводжуватися видимим проявом Божого незадоволення, проте він не менш огидний у Його очах, ніж за часів апостолів. Застереження було дане; Бог ясно показав Свою огиду до цього гріха, і кожен, хто плекає в собі жадібність і лицемірство, має знати, що губить власну душу.