Розділ 48. Павло перед Нероном

Коли Павла прикликали з'явитися перед Нероном на суд, це означало майже вірну смерть. Серйозність злочину, в якому його звинувачували, ворожість, з якою усі ставилися до християн, залишали мало надії на щасливий фінал.

У греків і римлян звинувачуваному дозволялося наймати адвоката, котрий заступався б за нього на суді. Силою аргументів, безсторонньою красномовністю або ж слізним благанням такий адвокат часто домагався вироку на користь ув'язненого або ж пом'якшення суворого вироку. Але коли Павла прикликали перед Нероном, ніхто не наважився бути його порадником або адвокатом. Поряд не знайшлося навіть друга, щоб занотувати висунуті проти нього звинувачення або його аргументи на свій захист. Серед християн Рима не було жодного, хто став би поруч із ним у цю годину випробування.

Єдиний достовірний опис цієї події даний самим Павлом у його другому Посланні до Тимофія. “При моїй першій обороні, — писав апостол, — нікого не було зі мною, але всі мене покинули. Хай не буде їм це зараховано. А Господь став при мені й підкріпив мене, аби через мене сповнилася проповідь: щоб усі язичники почули, і я був визволений з пащі лева” (2 Тимофію 4:16-17).

Павло перед Нероном — який разючий контраст! Пихатий монарх, перед яким Божий муж мав відстоювати свою віру, досягнув вершини земної влади, сили й багатства, а водночас найнижчих глибин злочину і беззаконня. За силою й величчю він не мав собі рівних. Ніхто не сумнівався в його владі; ніхто не противився його волі. Царі складали свої вінці до його ніг. За його наказом вирушали могутні армії; знамена, що майоріли на його кораблях, звіщали перемогу. Його статуя була встановлена в палацах правосуддя, а декрети сенаторів і рішення суддів були лише відлунням його волі. Мільйони схилялися в покорі перед його наказами. Перед ім'ям Нерона тремтів світ. Викликати його незадоволення означало втратити майно, свободу, життя; його похмурого погляду слід було боятися більше, ніж моровиці.

Перед Нероном стояв без грошей, друзів, порадників, літній в'язень. Обличчя імператора носило ганебний слід пристрастей, які бушували в його серці; лице ж звинуваченого говорило про те, що його серце перебуває в мирі з Богом. Життя Павла було життям бідності, самозречення, страждання. Незважаючи на постійні наклепи, обмови, образи, котрими вороги намагалися залякати його, він безстрашно тримав знамено Хреста. Як і його Господь, він був безпритульним подорожнім і, подібно до Нього, жив для благословення людства. Як міг Нерон, примхливий, шалений, розпусний тиран, зрозуміти чи оцінити характер і мотиви цього сина Божого?

Величезний зал заповнював нетерплячий, неспокійний натовп; люди тиснули одне одного, намагаючись пробратися наперед, аби бачити й чути все, що там відбуватиметься. Там були знатні і прості, багаті й бідні, освічені і неосвічені, горді й покірні — усім їм однаково бракувало правдивого знання про дорогу життя та спасіння.

Юдеї висунули проти Павла давні звинувачення в підбуренні до повстання та єресі; і як юдеї, так і римляни звинувачували його в підбуренні до підпалу міста. Перед лицем цих звинувачень Павло зберігав незворушний спокій. Народ і судді з подивом дивилися на нього. Вони були присутніми на багатьох судових процесах і бачили не одного злочинця, але ще ніколи не споглядали такого святого спокою, який був на обличчі цього в'язня. Проникливі судді, які звикли вивчати обличчя в'язнів, даремно намагалися знайти на лиці Павла ознаки вини. Коли йому дозволили говорити, усі слухали його з великою увагою.

Павло отримав ще одну можливість піднести знамено Хреста перед цим величезним зібранням. Коли він дивиться на натовп, який стоїть перед ним, — юдеїв, греків, римлян, чужинців з багатьох країв, — його душу охоплює сильне бажання відкрити їм шлях до спасіння. Він забуває про все: про грізну небезпеку, жахливу долю, що незабаром спіткає його. Він бачить тільки Ісуса, Посередника, Котрий заступається перед Богом за грішників. Із надлюдськими силою та красномовністю Павло викладає євангельські істини. Він вказує своїм слухачам на жертву, принесену за грішне людство, говорить про безмежну ціну, заплачену за його викуплення. Небо зробило все, щоб людина могла розділити славу Божого Царства. Через ангелів-посланців земля з'єднана з Небом, і всі людські діла, добрі чи лихі, відкриті перед очима Безмежної Справедливості.

Так звертається до суду захисник істини. Вірний серед невірних, віруючий серед невіруючих, він стоїть як представник Бога, і його голос подібний до голосу з Неба. У його словах і погляді немає ані страху, ані суму, ані зневіри. Зміцнений усвідомленням своєї невинності, зодягнутий в обладунок істини, він радіє, що є сином Божим. Його слова — як переможний поклик, який пересилює шум битви. Він говорить, що справа, котрій він присвятив своє життя, ніколи не зазнає краху. Хоч він може загинути, Євангеліє не загине. Бог живе, і Його істина тріумфуватиме.

Багато з тих, хто того дня дивився на нього, “побачили, що його обличчя було подібне до обличчя ангела” (Дії 6:15).

Ніколи ці люди не чули нічого подібного. Слова апостола торкнулися струн, що забриніли навіть у найзапекліших серцях. Правда, зрозуміла й переконлива, перемогла оману. Світло осяяло уми багатьох, котрі згодом з радістю прийняли його промені. Істинам, проголошеним того дня, судилося потрясти народи і жити у віках, справляючи вплив на серця людей уже після того, як уста, що виголосили їх, зімкнула мученицька смерть.

Ще ніколи Нерон не чув такого викладу істини, як того дня. Ніколи перед ним так ясно не відкривалася жахлива гріховність його життя. Небесне світло проникло в його серце, освітлюючи його потаємні, опоганені гріхом куточки. Імператор тремтів від страху, думаючи про останній суд, перед яким він, правитель світу, стане для отримання справедливої відплати за свої діла. Він боявся Бога, в Якого вірив апостол, і не насмілювався винести вирок Павлові, оскільки жодне з висунутих звинувачень не підтвердилося. Шанобливий страх на деякий час приборкав його кровожерливий дух.

На якусь мить Небо відкрилося перед грішним, запеклим Нероном; він забажав його миру і чистоти. Тієї хвилини заклик милості був звернений навіть до нього. Але думка про прощення знайшла в ньому відгук лише на мить. Відтак було дано наказ відвести Павла до підземелля, і коли за Божим вісником замкнулися двері, перед імператором Рима назавжди зачинилися двері покаяння. Уже ніколи жодний промінь небесного світла не проб'ється крізь темряву, що огорнула його. Незабаром його мали спіткати караючі Божі суди.

Через деякий час Нерон вирушив у свій безславний похід до Греції, де зганьбив себе і своє царство негідною легковажною поведінкою. Повернувшись з великою пишністю до Рима, він оточив себе придворними, занурившись в огидну розпусту. У розпалі цієї оргії на вулицях почувся сильний шум. Вісник, якого послали дізнатися про причину, повернувся із жахливою звісткою про те, що Галба на чолі армії швидко наближається до Рима. У місті вже вибухнуло повстання і вулиці заповнила розлючена чернь, котра швидко наближалася до палацу, проголошуючи смерть імператорові та його прибічникам.

У цей небезпечний час у Нерона, на відміну від вірного Павла, не було могутнього й співчутливого Бога, на Котрого він міг покластися. Побоюючись страждань і можливих тортур від рук голоти, нещасний тиран вирішив сам вкоротити собі життя, але в критичну хвилину мужність залишила його. Цілковито втративши людську гідність, він ганебно втік з міста, знайшовши притулок неподалік у сільській місцевості. Але це не врятувало втікача. Його схованка була швидко виявлена, і коли наблизилися вершники, що переслідували його, він прикликав на допомогу раба і завдав собі смертельної рани. Так загинув тиран Нерон у віці 32-х років.