Розділ 22. Солунь

(Підставою цього розділу є Дії 17:1-10)

Залишивши Филипи, Павло й Сила вирушили до Солуні. Тут їм було дозволено промовляти до великого збору в єврейській синагозі. Зовнішній вигляд апостолів свідчив про нещодавно перенесені ними жорстокі побої, і їм довелося пояснювати, що сталося з ними у Филипах. При цьому вони звеличували не себе, але Того, Хто визволив їх.

Проповідуючи солунянам, Павло посилався на старозавітні пророцтва про Месію. Під час Свого служіння Христос просвітив розум учнів для розуміння цих пророцтв: “І почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм з усього Писання, що стосувалося Його” (Луки 24:27). Петро, проповідуючи Христа, наводив докази зі Старого Завіту. Так само чинив і Степан. Павло у своєму служінні також посилався на пророцтва Святого Письма про народження, страждання, смерть, воскресіння та вознесіння Христа. З допомогою натхненних свідчень Мойсея та пророків, він ясно довів, що Ісус із Назарета — Месія і що від днів Адама голос Христа промовляв через патріархів та пророків.

Щодо пришестя Обітованого були дані ясні конкретні пророцтва. Адам отримав запевнення про прихід Викупителя. Винесений сатані вирок: “І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту” (Буття 3:15), — був для наших прабатьків обітницею спасіння через Христа.

Авраамові була дана обітниця, що з його нащадків вийде Спаситель: “У твоєму потомстві благословляться всі народи землі. ‘Не сказано, що нащадкам, наче про багатьох, але як про одного: і твоєму Нащадкові, — Яким є Христос’” (Буття 22:18; Галатам 3:16).

Мойсей перед завершенням свого служіння як вождя й учителя Ізраїлю ясно проповідував про прихід Месії. “Пророка з-поміж вас, — сказав він, звертаючись до ізраїльського збору, — з твоїх братів, такого, як я, Господь Бог твій настановить тобі; Його маєте слухатися”. Мойсей запевнив ізраїльтян, що Сам Бог відкрив йому це на горі Хорив: “Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти, і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу” (Повторення Закону 18:15, 18).

Месія мав походити з царського роду, бо в пророцтві Якова Господь сказав: “Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель, що Йому буде послух народів” (Буття 49:10).

Ісая пророкував: “І вийде Паросток із пня Єссея, і Вітка виросте з його коріння”. “Нахиліть своє вухо, й до Мене прийдіть, послухайте, й житиме ваша душа! І Я з вами складу заповіта навіки на незмінні Давидові милості. Отож, Його дав Я за свідка народам, за проводиря та владику народам. Тож покличеш народ, що не знаєш його, і той люд, що не знає тебе, і вони поспішаться до тебе, ради Господа Бога твого, і ради Святого Ізраїлевого, що прославив тебе” (Ісаї 11:1; 55:3-5).

Єремія також свідкував про пришестя Викупителя — Князя дому Давидового: “Ось дні наступають, — говорить Господь, — і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, — і правосуддя та правду в Краю запровадить. За днів Його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний. А це Його Ймення, яким Його кликати будуть: ‘Господь — праведність наша’”. І ще: “Бо так промовляє Господь: Нема переводу Давидовим мужам, що мають сидіти на троні дому Ізраїлевого, і нема переводу в Левитів — священиків перед обличчям Моїм тому мужеві, що буде приносити цілопалення, і спалювати хлібну жертву, і приносити жертву всі дні” (Єремії 23:5-6; 33:17-18).

Було провіщено навіть місце народження Месії: “А ти, Віфлеєме-Євфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання його, від днів віковічних” (Михея 5:1).

Була докладно окреслена і робота, котру Спаситель мав виконати на землі: “І спочине на Нім Дух Господній, — дух мудрості й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. Його уподобання — в страху Господньому”. Божий Помазанець буде “благовістити сумирним... перев'язувати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в'язням — відчиняти в'язницю; проголошуючи рік уподобання Господу та день помсти для нашого Бога, потішати всіх, хто в жалобі, радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радості замість жалоби, одежу хвали замість темного духа; і будуть їх звати дубами праведности, саджанцями Господніми, щоб прославивсь Господь” (див. Ісаї 11:2-3; 61:1-3).

“Оце Отрок Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя, Я злив Свого Духа на Нього, і Він правосуддя народам подасть. Він не буде кричати і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і гнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою. Не втомиться Він, і не знеможеться, поки присуду не покладе на землі, і будуть чекати Закона Його острови” (Ісаї 42:1-4).

На підставі старозавітних Писань Павло переконував слухачів, що Христос мав постраждати й воскреснути з мертвих. Хіба Михей не пророкував: “Тростиною б'ють по щоках Ізраїлевого суддю” (Михея 5:1)? Хіба Обітований не пророкував про Себе через Ісаю: “Підставив Я спину Свою тим, хто б'є, а щоки Свої — щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання” (Ісаї 50:6). Через псалмоспівця Христос передрік, як поведуться з Ним люди. “А я... посміховище людське й погорда в народі. Всі, хто бачить Мене, насміхаються з мене, розкривають роти, головою хитають! ‘Покладався на Господа Він, — хай же рятує його, нехай Той його визволить, — він бо Його уподобав’. Я... рахую всі кості свої, а вони придивляються й бачать нещастя в мені! Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають...” “Для братів своїх став я відчужений, і чужий для синів своєї матері, бо ревність до дому Твого з'їдає мене, і зневаги Твоїх зневажальників спадають на мене... Моє серце зламала наруга, і невигойний мій сором: я чекав співчуття — та немає його, і потішителів — та не знайшов!” (Псалми 21:7-9, 18-19; 68:9-10, 21).

Якими надзвичайно точними були пророцтва Ісаї про страждання і смерть Христа! “Хто нашій звістці повірив, — запитує пророк, — і над ким відкривалось рамено Господнє? Бо Він виріс перед Ним, мов галузка, і мов корінь з сухої землі, не мав Він принади й не мав пишноти, і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати! Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хворобами, і від Якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його.

Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив. А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!

Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, — і на Нього Господь поклав гріх усіх нас! Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст. Від утиску й суду Він забраний був, і хто збагне Його рід? Бо з краю живих Він відірваний був, за провини Мого народу на смерть Його дано” (Ісаї 53:1-8).

Було провіщено навіть, якою смертю помре Божий Син. Як мідного змія було піднесено в пустелі, так мав бути піднесений грядущий Спаситель, щоб “кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Івана 3:16).

“А коли Йому скаже хто: ‘Що це за рани на Твоїх руках?’ то відкаже: ‘Побито Мене в домі тих, хто кохає Мене’” (Захарії 13:6).

“Із злочинцями визначили Йому гроба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учинив, і не було в Його устах омани... Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому” (Ісаї 53:9-10).