Розділ 23. Верія й Афіни

(Підставою цього розділу є Дії 17:11-34)

У Верії Павло знайшов євреїв, які мали бажання досліджувати проповідувані їм істини. Лука пише про них: “Ці були шляхетніші від тих, що в Солуні. Вони прийняли слово з усією ревністю, щодня досліджуючи Писання, чи так воно є. Тож багато хто з них увірували, і чимало з грецьких шляхетних жінок та чоловіків”.

Верійцям були притаманні широта поглядів і неупередженість. Вони бажали дослідити, наскільки правдивим було вчення, котре проповідували апостоли. Вони вивчали Біблію не з цікавості, але щоб дізнатися, що в ній написано про обітованого Месію. Верійці щодня досліджували богонатхненне Слово і коли порівнювали один текст з іншим, небесні ангели були поряд з ними, просвічуючи уми та переконуючи серця.

Де б не проповідувалися євангельські істини, люди, котрі щиро бажають чинити правду, спонукувані старанно досліджувати Писання. Якби в кінці історії нашої землі ті, котрим звіщаються випробувальні істини, наслідували приклад верійців і щоденно досліджували Писання, порівнюючи Боже Слово із проповідуваною їм вісткою, то там, де сьогодні є порівняно невеличка кількість людей, вірних Заповідям Божого Закону, їх було б значно більше. Проте коли проповідуються непопулярні біблійні істини, багато хто відмовляється від дослідження. Неспроможні спростувати ясне вчення Писання, вони водночас виявляють велике небажання досліджувати представлені їм докази. Деякі стверджують: навіть якщо це вчення правдиве, то немає великого значення, приймуть вони чи відкинуть нове світло. Тому вони міцно тримаються приємних байок, які ворог використовує для зведення душ. Такі люди засліплені оманою і розлучені з Небом.

Усі будуть суджені згідно з даним їм світлом. Господь посилає Своїх представників з вісткою спасіння, і хто чує її, ті відповідатимуть перед Богом за своє ставлення до слів Його слуг. Щирі шукачі істини будуть старанно досліджувати проповідуване їм учення у світлі Божого Слова.

Невіруючі євреї із Солуні, сповнені заздрощів і ненависті до апостолів, не задовольнилися тим, що вигнали їх з міста. Вони пішли за ними до Верії та настроїли проти них простолюд, пробуджуючи в нього низькі пристрасті. Побоюючись насильства над Павлом у разі подальшого перебування в місті, брати відіслали його до Афін у супроводі кількох новонавернених верійців.

Так гоніння примушували вчителів істини переходити з одного міста до іншого. Вороги Христа не могли перешкодити поширенню Євангелія, але їм вдалося ускладнити апостолам працю. Однак перед лицем опозиції й боротьби Павло впевнено рухався вперед, рішуче виконуючи Божий намір, відкритий у видінні в Єрусалимі: “Я пошлю тебе — далеко до народів”.

Поспішний відхід Павла з Верії позбавив його можливості відвідати братів у Солуні, чого він дуже бажав.

Прибувши до Афін, апостол відіслав братів з Верії назад, сповістивши через них Силу й Тимофія, аби вони негайно приєдналися до нього. Тимофій прийшов до Верії перед відходом Павла і разом із Силою продовжував так успішно розпочату справу, навчаючи новонавернених принципів віри.

Місто Афіни було центром язичества. Тут Павло зустрівся не з неосвіченим, легковірним простолюдом, як це було в Лістрі, але з людьми, які славилися своєю інтелігентністю і культурою. Усюди, куди не гляне оком, стояли статуї їхніх богів та обожнюваних героїв історії й поезії. Величні архітектурні споруди і полотна живопису відображали дух національної слави та популярного поклоніння язичеським божествам. Краса й пишність творів мистецтва справляли на людей чаруючий вплив. Усюди здіймалися масивні надзвичайно коштовні споруди святинь і храмів. Воєнні перемоги і подвиги прославлених мужів знайшли своє увіковічнення в скульптурних пам'ятниках, гробницях, плитах. Усе це перетворювало Афіни на велику художню галерею.

Коли Павло дивився на навколишні красу та помпезність і бачив місто, цілковито віддане ідолопоклонству, його дух запалав горливістю за Бога, Котрий був зганьблений на кожному кроці; а серце його сповнилося жалістю до мешканців Афін, які, незважаючи на свій інтелект і культуру, не знали нічого про істинного Бога.

Апостола не звабило те, що він побачив у цьому центрі ерудиції та вченості. Його духовне єство настільки було чутливим до краси небесних реалій, що навколишні пишність і велич видавалися йому нікчемними в порівнянні з радістю і славою нетлінних скарбів. Споглядаючи велич Афін, він усвідомлював спокусливий вплив міста на любителів мистецтва й науки та важливість своєї прийдешньої роботи.

У цьому великому місті, де не поклонялися Богові, Павла гнітило почуття самотності, він прагнув співчуття і допомоги своїх співпрацівників. Що стосується людської дружби, то він почувався вкрай самотнім. У своєму посланні до Солунян він висловив свої почуття так: “Ми вирішили за краще самим зостатися в Афінах” (1 Солунянам 3:1). Перед ним постали, здавалося, нездоланні перешкоди, майже позбавляючи його надії досягти людських сердець.

Очікуючи приходу Сили й Тимофія, Павло не сидів склавши руки. “Він проводив бесіди з юдеями та з побожними в синагозі, та щодня на майдані з зустрічними”. Але головною його справою в Афінах було проголошення спасіння тим, хто нічого не знав про Бога та Його наміри щодо грішного людства. Незабаром апостол мав зіткнутися з язичеством у його найвитонченішій формі

Незабаром великі афінські мужі дізналися, що в їхньому місті перебуває незвичайний учитель, який проповідує нові дивні вчення. Декотрі із цих мужів розшукали Павла і почали з ним розмову. Невдовзі їх оточила юрба слухачів. Дехто був готовий висміяти апостола як людину, що набагато поступається їм соціальним походженням і розумовим рівнем. Декотрі уїдливо запитували один одного: “Що ж то хоче сказати цей балакун? А інші: Здається, він проповідник чужих богів! Бо він благовістив їм про Ісуса та воскресіння”.

Серед опонентів Павла на ринковій площі були “деякі з філософів, епікурейців і стоїків”, але ці люди, як і всі інші співрозмовники апостола, скоро переконалися, що він володіє значно більшим знанням, аніж вони. Сила його інтелекту викликала в учених мужів повагу до нього, а його серйозне логічне судження і дар красномовства привернули до себе увагу всіх слухачів. Вони визнали, що він не був новаком, а міг говорити з представниками всіх класів, наводячи переконливі докази на користь проповідуваного ним учення. Таким чином, апостол залишався неприступним, відбивав напади противників за допомогою їхньої ж зброї: відповідаючи логікою на логіку, філософією на філософію, красномовством на красномовство.

Язичеські опоненти нагадали йому про долю Сократа, засудженого на смерть через те, що проповідував чужих богів, і порадили не наражати своє життя на небезпеку подібними діями. Але слова апостола привернули увагу народу, а його непідробна мудрість викликала повагу й захоплення. Ані вченість, ані іронія філософів не змусили його замовкнути. Переконавшись у тому, що ця людина сповнена рішучості будь-що виконати свою місію, афіняни вирішили дати йому можливість висловитися.

З цією метою його привели на Марсовий пагорб. Це було одне з найбільш священних місць в Афінах, котре через пов'язані з ним спогади й асоціації викликало в людей забобонний страх, а в декого навіть жах. Саме тут мужі, яким належало останнє судейське слово у вирішенні всіх найважливіших моральних і цивільних питань, часто і найретельнішим чином розглядали справи, пов'язані з релігією.

Тут, подалі від сум'яття й шуму багатолюдних площ і гамору безладних дискусій, апостола могли вислухати спокійно, не перебиваючи. Навколо нього зібралися поети, художники, філософи — учені й мудреці Афін, які звернулися до нього з такими словами: “Не можемо зрозуміти, що це за нова наука, яку ти проповідуєш, бо вкладаєш щось чуже до наших вух. Отже, хочемо знати, що б це могло бути!”