Розділ 49. Останній лист Павла

У Заповідях Свого святого Закону Бог дав досконале правило життя. Він об'явив, що до кінця часу цей Закон, в якому не зазнає зміни жодна риска або йота, залишатиметься обов'язковим для всіх людей. Христос прийшов прославити і звеличити Закон. Він показав, що Закон утверджений на широкій основі любові до Бога та людини, і послух Його Заповідям — обов'язок людини. Ісус власним життям дав приклад послуху Божому Законові. У Нагірній проповіді Він показав, що його вимоги виходять за межі зовнішніх учинків, поширюючись на думки і наміри серця.

Послух Законові спонукує людей зректися “безбожності й світських пожадань” і “жити чесно, праведно і побожно в теперішньому світі” (Титові 2:12). Але ворог усякої правди поневолив світ і веде людей до непослуху Законові. Як Павло і передбачав, багато людей відвернулися від простих випробувальних істин Слова Божого й обрали вчителів, які пропонують їм приємні байки. Чимало як служителів, так і рядових віруючих топчуть ногами Божі Заповіді. Так вони зневажають Творця світу, і сатана сміється, тішачись успіхом своїх задумів.

Поряд із дедалі зростаючою зневагою до Божого Закону панують огида до релігії, зростаюча пиха, любов до задоволень, непослух батькам, самодогоджання. Мислячі люди стурбовано запитують: що можна зробити, аби виправити це жахливе зло? Відповідь знаходиться в пораді Павла Тимофієві: “Проповідуй Слово”. Тільки в Біблії можна знайти надійні принципи поведінки. У ній викладена Божа воля, виражена Божественна мудрість. Вона допомагає людині збагнути великі життєві проблеми. Для всіх, хто прислухається до її настанов, вона стане безпомилковим дороговказом; вона не дасть їм змарнувати життя на хибній дорозі.

Бог відкрив Свою волю, і нерозумно сумніватися в тому, що вийшло з Його вуст. Коли промовляє Безмежна Мудрість, тоді не може бути вагань або спірних нерозв'язних питань. Усе, що вимагається від людини, — щиро узгодити своє життя з явленою волею Бога. Послух є найвище втілення розуму й сумління.

Павло продовжував напучувати: “Ти ж будь тверезий у всьому, терпи злидні, виконуй діло благовісника, звершуй своє служіння”. Незабаром Павло мав закінчити свій шлях; він бажав, аби Тимофій зайняв його місце, охороняючи Церкву від байок і єресей, за допомогою яких ворог намагатиметься різноманітними способами відвести її від євангельської простоти. Він навчав його уникати світських справ і марноти, які могли б перешкодити йому цілковито віддати себе на служіння Богові. Тимофій з радістю має зносити протистояння, ганьбу, гоніння, на котрі наражатиметься через свою вірність. Він повинен виконувати своє служіння та використовувати всі доступні засоби для здійснення добра тим, за кого помер Христос.

Павло втілював у життя істини, котрих навчав, і в цьому була його сила. Він постійно глибоко усвідомлював свою відповідальність і працював у тісній сполуці із Джерелом справедливості, милості й істини. Він горнувся до хреста Христового як єдиної гарантії успіху. Любов Спасителя була для нього постійним стимулом, який підтримував його в боротьбі з власним “я” і злом, коли, працюючи для Христа, він наполегливо йшов уперед, всупереч неприязні світу та протидії ворогів.

У цей небезпечний час Церква потребує цілої армії працівників, які, подібно до Павла, виховали б себе для корисної праці, мали глибокий духовний досвід і були сповнені запалу й щирості. Існує потреба в освячених, самовідданих людях, які не злякаються випробувань і відповідальності; людей мужніх і правдивих, у серцях котрих живе Христос — “надія слави”. Вони “проповідують слово” вустами, яких торкнувся священний вогонь. Через брак таких працівників Божа справа втрачає силу, а фатальна омана, як смертоносна отрута, розкладає моральність та руйнує надії більшої частини людства.

Хто вийде вперед і займе місце вірних, утомлених важкою працею прапороносців, які віддають своє життя за істину? Чи прийме наша молодь святу відповідальність з рук своїх батьків? Чи готуються вони зайняти місця, що звільняться через смерть вірних служителів? Чи прислухаються вони до напутнього слова апостола, чи приймуть заклик до виконання обов'язку, незважаючи на егоїзм та честолюбство, котрі приваблюють молодь?

Павло закінчив свого листа особистими зверненнями до різних людей і ще раз висловив своє настійне прохання, щоб Тимофій прийшов до нього якомога швидше, до настання зими. Він говорив про свою самотність, спричинену дезертирством одних друзів і вимушеною відсутністю інших. Аби Тимофій не вагався, побоюючись, що церква в Ефесі потребуватиме його служіння, Павло повідомив, що він уже послав Тихика зайняти його місце.

Згадавши про суд перед Нероном, дезертирство його братів та підкріпляючу благодать вірного заповітові Бога, Павло закінчив листа, передавши свого улюбленого Тимофія опіці Архипастора, Котрий постійно піклуватиметься про Свою отару, навіть якщо молодші пастирі підуть з життя.