Розділ 38. Павло — в'язень

У той час як Господь підбадьорював свого слугу, вороги Павла завзято складали змову про його знищення. “А коли настав день, деякі юдеї, вчинивши змову, дали клятву, кажучи, що не їстимуть і не питимуть, доки не вб'ють Павла. Було понад сорок тих, що склали цю спільну клятву”. Це був той піст, котрий Господь засудив через пророка Ісаю, — піст, аби “правувати та сваритись і немилосердно бити кулаком” (Ісаї 58:4).

Змовники, “підійшовши до первосвящеників і старших, сказали: Ми дали клятву нічого не їсти, доки не вб'ємо Павла. Тож ви тепер із синедріоном скажіть тисяцькому, щоб завтра привів його до вас, ніби бажаєте докладніше довідатися про нього. Ми ж, перш ніж він прибуде, готові його вбити”.

Замість того щоб засудити цей жорстокий план, священики й правителі охоче погодилися з ним. Павло був правий, коли порівняв Ананія з побіленим гробом.

Але Бог втрутився і врятував життя Свого слуги. Син Павлової сестри, “почувши про засідку” змовників, “прибув і,          ввійшовши до казарми, сповістив Павлові. Павло ж, покликавши одного із сотників, сказав: Проведи цього юнака до тисяцького, бо має йому щось сказати. А тоді той, узявши його, привів до тисяцького й сказав: В'язень Павло, покликавши мене, попросив провести до тебе цього юнака, що має щось тобі сказати”.

Клавдій Лисій прихильно прийняв юнака і, відвівши його убік, запитав: “Що ти маєш мені сповістити?” Юнак відповів: “Юдеї змовилися попросити тебе, щоб завтра привів ти Павла до синедріону, ніби бажають вони докладніше випитати його. Ти ж не вір їм, бо на нього чекають у засідці понад сорок чоловік із них, що між собою склали клятву і не їсти, і не пити, доки не вб'ють його. Тож тепер вони готові й очікують від тебе розпорядження”.

“Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши: Нікому не розповідай, що ти мене повідомив про це”.

Лисій одразу вирішив передати справу Павла прокураторові Феліксу. На той час єврейський народ перебував у стані збудження й роздратування, тому часто мали місце заколоти. Подальше перебування апостола в Єрусалимі могло призвести до наслідків, небезпечних як для міста, так і для самого тисяцького. Тому він, “покликавши якихось двох сотників, сказав: Приготуйте двісті воїнів, сімдесят кіннотників і двісті стрільців, щоб після третьої години ночі вони вирушили до Кесарії; і приведіть в'ючних тварин, щоб посадити Павла та відпровадити до намісника Фелікса!”

Потрібно було негайно вислати Павла з міста. “Воїни, згідно з наказом, узяли Павла, повели вночі до Антипатриди”. Звідти вершники доставили в'язня в Кесарію, а чотириста воїнів повернулися до Єрусалима.

Начальник охоронного загону передав в'язня Феліксові разом з листом від тисяцького. “Клавдій Лисій — шановному намісникові Феліксові: вітання! Цього мужа, що його схопили юдеї та хотіли вбити, врятував я, приступивши з воїнами та довідавшись, що він римлянин. Бажаючи взнати причину, в чому його звинувачували, я повів його до їхнього синедріону. Я виявив, що його звинувачували в питаннях їхнього Закону і що немає жодної провини, вартої смерті або кайданів. Коли мені стало відомо про лихий задум, який мали юдеї проти цього мужа, негайно послав я його до тебе, наказавши і обвинувачам говорити перед тобою те, що мають проти нього. Будь здоровий!”

Прочитавши листа, Фелікс поцікавився, з якої області походив в'язень; дізнавшись, що він із Килікії, сказав: “Вислухаю тебе, коли твої обвинувачі прийдуть! І наказав його стерегти в Преторію Ірода”.

Павло не був першим Божим слугою, який знайшов сховище в язичників від злоби так званого народу Єгови. У своїй люті проти Павла юдеї додали ще один злочин до темного переліку лихих справ, якими була позначена їхня історія. Вони закам'яніли серцем проти істини і тим самим винесли собі вирок.

Мало хто розуміє слова Христа, сказані Ним у синагозі Назарета, де Він об'явив Себе Помазаником. Він указав на Свою місію: потішати, благословляти, спасати засмучених і грішних. Потім, зауваживши, що серця його слухачів сповнені гордістю та невір'ям, Ісус нагадав їм, що в минулому Бог відвернувся від Свого вибраного народу через їхнє невір'я й непослух і явив Себе тим язичникам, які не відкинули небесного світла. Удова із Сарепти та Нааман-сиріянин жили згідно з отриманим світлом; тому були визнані більш праведними, ніж вибраний Божий народ, який відступив від Господа, пожертвувавши принципами задля вигоди і світської слави.

Христос висловив юдеям із Назарета жахливу істину проте, що вірний Божий вісник не може бути в безпеці серед Ізраїлю-відступника. Вони не могли гідно оцінити такого вісника та його працю. Хоч юдейським начальникам здавалося, що вони ревнують про Божу славу й добро для Ізраїлю, вони були ворогами і того, й іншого. Своїм ученням і прикладом вони провадили народ усе далі й далі від послуху Богові, — туди, де Він уже не міг бути їхнім захистом у день горя.

Слова докору, сказані Спасителем мешканцям Назарета, стосувалися — у випадку с Павлом — не тільки невіруючих юдеїв, але й його братів по вірі. Якби керівники церкви повністю подолали почуття неприязні до апостола і прийняли його як мужа, особливим чином покликаного Богом нести Євангеліє язичникам, Господь зберіг би його для них. Бог не постановляв, аби служіння Павла закінчилося так скоро, проте Він не зробив чуда, щоб змінити хід подій, викликаних позицією керівників Церкви в Єрусалимі.

І сьогодні цей дух спричиняє такі самі результати. Неспроможність правильно оцінити і використати дари Божественної благодаті позбавили Церкву багатьох благословень. Як часто Господь міг би продовжити працю того чи іншого вірного служителя, якби його труди були гідно оцінені! Якщо ж віруючі дозволяють ворогові душ ушкодити їхній розум, внаслідок чого вони починають неправильно переставляти і тлумачити слова й учинки Христового слуги; якщо вони дозволяють собі ставати на його шляху і перешкоджати його праці, Господь іноді забирає від них послане раніше благословення.

Сатана постійно діє через своїх слуг, аби засмучувати і губити тих, кого Бог обрав для здійснення великої доброї справи. Ці Божі обранці можуть бути навіть готовими пожертвувати власним життям задля успіху справи Христа, однак великий ошуканець навіює їхнім братам сумніви щодо них. А сумніви, якщо їх підтримувати і плекати, підривають віру в порядність і чесність цих людей, тому вони не можуть принести велику користь. Надто часто сатані вдається завдати їм з допомогою братів по вірі такої душевної скорботи, що Бог милостиво втручається, аби дати відпочинок Своїм переслідуваним слугам. І тільки коли їхні руки будуть складені на бездиханних грудях, коли замовкне їхній підбадьорливий і застережливий голос, тоді вперті отямляться й усвідомлять, які благословення вони відкинули. їхня смерть завершить те, чого вони не змогли зробити за життя.