Розділ 23. Верія й Афіни

У цю урочисту відповідальну хвилину апостол зберігав спокій і самовладання. На ньому лежав тягар відповідальності — донести до людей важливу вістку, і слова, що виходили з його уст, переконали слухачів: перед ними не марнослівний просторіка. “Мужі-афіняни, з усього бачу, що ви дуже побожні, бо проходячи й оглядаючи ваші святині, я знайшов також жертовника, на якому написано: Невідомому Богові! Отже, я вам і проповідую Того, Кого, не знаючи, ви побожно шануєте”. При всій своїй розвинутості й ерудиції вони не знали Бога — Творця Всесвіту. Однак серед них були люди, котрі прагнули до більшого світла і намагалися знайти Безмежного.

Указуючи на сповнений ідолів храм, Павло вилив тягар своєї душі, викриваючи оману релігії афінян. Наймудріші з його слухачів були здивовані, почувши його міркування. Він довів, що знайомий з їхніми творами мистецтва, літературою та релігією. Указуючи на їхні статуї й ідоли, він зауважив, що Бога не можна уподібнити до творива людських рук. Ідоли ані найменшою мірою не здатні передати славу Єгови. Він нагадав їм про те, що ці кумири не мали життя; вони перебували у владі людини, котра переставляла їх з місця на місце, тому самі ідолопоклонники в усьому перевершували своїх ідолів.

Павло намагався вивести своїх слухачів-ідолопоклонників за межі їхньої фальшивої релігії до правдивого Бога, Котрого вони називали “Невідомим Богом”. Той, про Кого він говорив, незалежний від людини. Він не має потреби в служінні людських рук, які нічого не можуть додати до Його сили і слави.

Народ із захопленням слухав щирий логічний виклад Павла, коли він змальовував властивості правдивого Бога — Його творчу силу, мудре Провидіння. Апостол був ревним і палким у своєму красномовстві: “Бог, Який створив світ і все, що в ньому, будучи Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах. Він не приймає служіння людських рук, бо не потребує нічого, оскільки Сам дає всім життя, і дихання, і все”. Небеса не можуть вмістити Бога, а тим більше рукотворні храми!

У той час кастовості, коли права людини часто ігнорувалися, Павло виклав велику істину про людське братерство, заявивши, що Бог “створив Він з одного весь людський рід, щоб жив по всій поверхні землі”. У Божих очах усі люди рівні і кожна людина повинна виявляти вірність Творцеві. Далі апостол показав, що вся історія взаємовідносин Бога з людьми золотою ниттю пронизана Його благодаттю і милістю. Він “визначив заздалегідь окреслені пори та межі їхнього проживання, щоб шукали Бога: може, відчують Його і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас”.

Указуючи на шляхетних представників людського роду, котрі оточували його, Павло процитував фразу одного грецького поета, представивши безмежного Бога як Отця, дітьми Котрого всі вони були: “У Ньому ми живемо, рухаємося та існуємо, як деякі з ваших поетів казали: Бо і ми з Його роду! Отож, будучи з Божого роду, ми не повинні вважати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каміння — мистецького витвору та вигадок людини. Отже, Бог, незважаючи на часи незнання, тепер наказує всім людям скрізь каятися”. У темні віки, що передували пришестю Христа, Божественний Правитель не ставився до язичників із суворою вимогливістю за їхнє ідолопоклонство, але тепер через Свого Сина Він послав людям світло правди, очікуючи покаяння на спасіння від усіх: не тільки від бідного простого люду, але й гордого філософа і князя. “‘Бо Він визначив день, коли має справедливо судити цілий світ через Мужа, Якого настановив, даючи віру всім, воскресивши Його з мертвих’! Коли Павло заговорив про воскресіння з мертвих, то ‘деякі почали глузувати, а інші сказали: Про це послухаємо тебе іншого разу!’”

Так закінчилася праця апостола в Афінах — центрі язичеської ученості, бо афіняни, уперто притримуючись ідолопоклонства, відвернулися від світла правдивої релігії. Коли люди повністю задоволені власними поглядами, від них важко очікувати чогось більшого. Вихваляючись своєю вченістю та витонченістю, афіняни ставали дедалі зіпсутішими, усе більше задовольняючись розпливчатими таїнствами язичества.

Серед слухачів Павла були такі, котрих переконали викладені істини, та вони не бажали упокоритися, визнавши Бога та прийнявши План спасіння. Ні красномовство, ні сила доказів не можуть навернути грішника. Тільки Божа сила здатна донести істину до серця. Хто вперто не визнає цієї сили, той не може бути наверненим. Греки шукали мудрості, а слово про хрест було для них глупотою, оскільки вони цінували свою мудрість вище за небесну мудрість.

Причину невеликого успіху вістки Євангелія серед афінян слід шукати в тому, що вони пишалися своїм розумом і людською мудрістю. Світські мудреці, котрі приходять до Христа як бідні, пропащі грішники, отримують мудрість на спасіння; але хто вважає себе великим, підносячи власну мудрість, ті не отримають світла і знання, які може дати тільки Він.

Так Павло протистояв тогочасному язичеству. Його праця в Афінах не була даремною. Діонісій, один з найбільш відомих громадян, та деякі інші прийняли євангельську вістку і приєдналися до віруючих.

Богонатхненне Слово дає нам можливість поглянути на життя афінян, котрі разом з усім своїм знанням, вишуканістю й мистецтвом погрузли в пороках, — аби побачити, як Бог через Свого слугу викривав ідолопоклонство й гріхи гордого, самовдоволеного народу. Слова апостола, його поведінка й обставини праці були закарбовані богонатхненним пером, щоб засвідчити всім прийдешнім поколінням про його непохитну віру, мужність, з якою зносив самотність і злигодні, та перемогу, отриману ним на користь християнства в самому серці язичеського світу.

Слова Павла — скарбниця знання для Церкви. Він цілком міг сказати щось таке, що викликало б роздратування в його гордих слухачів і поставило його у важке становище. Якби його промова містила прямі нападки на їхніх богів та великих мужів міста, апостола могла б спіткати доля Сократа. Але з тактовністю, породженою Божественною любов'ю, він обережно спрямував погляди афінян від язичеських богів до Бога, Котрого вони не знали.

І сьогодні біблійні істини також потрібно проповідувати сильним світу цього, щоб вони могли зробити вибір між послухом Божому Законові та вірністю князеві зла. Бог пропонує їм вічну істину, котра зробить їх мудрими на спасіння, проте Він не силує їх прийняти її. Якщо вони відвернуться від неї, Він залишить їх пожинати плоди власних учинків.

“Бо слово про хрест є безумством для тих, що гинуть, а для нас, які спасаємося, це — Божа сила. Бо написано: Знищу мудрість премудрих, а розум розумних відкину! Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити премудрих, і Бог вибрав немічне світу, щоб засоромити сильних; Бог вибрав понижене у світі, і погорджене, і неіснуюче, щоб існуюче позбавити сили” (1 Коринтянам 1:18-19, 27-28). Багато великих учених, державних діячів, найвидатніших мужів світу в ці останні дні відвернуться від світла, тому що світ у своїй мудрості не пізнав Бога. Однак слуги Божі повинні використовувати кожну можливість, щоб донести істину до таких людей. Декотрі визнають своє неуцтво в духовних питаннях і будуть покірно навчатися біля ніг Великого Вчителя Ісуса.

Кожна спроба донести вістку Євангелія до вищих класів суспільства вимагає від Божого працівника сильної віри. Обставини можуть видаватися несприятливими, але в найпохмурішу годину з Небес засяє світло. Сила тих, хто любить Бога і служить Йому, із дня на день відновлюватиметься. їм буде послане розуміння Безмежного, аби при виконанні Його планів вони не припускалися помилок. Нехай же ці працівники збережуть своє уповання твердим до кінця, пам'ятаючи, що сила Божої Істини засяє серед темряви, яка оповила наш світ. У справі служіння Богові не повинно бути місця розпачу. Віра посвяченого служителя має бути готовою витримати кожне випробування. Бог може і бажає дарувати Своїм слугам усі силу та мудрість, необхідні в різних ситуаціях. Тим, які покладають надію на Нього, Він дасть більше, ніж вони сподіваються.