Розділ 22. Солунь

Але Той, Хто мав зазнати смерті від рук грішників, повинен також воскреснути, як Переможець над гріхом і могилою. Натхненний Всемогутнім солодкий співець Ізраїлю засвідчив про славний ранок воскресіння. “Тіло моє також, — радісно звіщає він, — спочиватиме в надії. Бо Ти не полишиш душі Моєї у пеклі [могилі], не попустиш Своєму Святому побачити тління!” (Псалми 15:9-10).

Павло показав, як тісно Бог поєднав служіння жертвоприношення з пророцтвами про Того, Хто як ягня мав бути проваджений на заколення. Месія повинен був віддати Своє життя як “жертву за гріх”. Спрямовуючи свій погляд крізь віки на спокутну жертву Спасителя, пророк Ісая засвідчив, що Агнець Божий “на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступався за злочинців” (Ісаї 53:7, 10, 12).

Спаситель, про Якого говориться у пророцтві, мав прийти не як земний цар задля звільнення єврейського народу від земних гнобителів, а як звичайна людина, щоб жити в бідності й покорі, а потім бути зневаженим, відкинутим та вбитим. Спаситель, про Якого провіщав Старий Завіт, повинен був принести Себе в жертву за грішне людство, виконавши таким чином усі вимоги порушеного Закону. У Ньому символи жертвоприношень повинні були зустрітися з реальністю, а Його смерть на хресті повинна була надати змісту всій системі єврейських богослужінь.

Павло розповів євреям із Солуні, як ревно колись відстоював обрядовий закон та якого чудового досвіду зазнав біля воріт Дамаска. До свого навернення він вірив у благочестя по спадковості, плекаючи фальшиву надію. Його віра не ґрунтувалася на Христі, натомість він покладався на форми й обряди. Його ревність щодо Закону не з'єдналася з вірою в Христа, а тому була марною. Вихваляючись власною непорочністю в дотриманні Закону, він відкидав Того, Хто був центром Закону.

Однак після його навернення все змінилося. Ісус із Назарета, Котрого він переслідував в особі Його святих, з'явився йому як обітований Месія. Гонитель побачив у Ньому Сина Божого, Котрий прийшов на землю, щоб здійснилися пророцтва; у Його житті знайшла своє виконання кожна деталь, зазначена у Святому Письмі.

Коли Павло зі святою відвагою проповідував Євангеліє в Солунській синагозі, потік світла осяяв справжнє значення обрядів і церемоній, пов'язаних зі служінням у скинії. Апостол указував своїм слухачам на той час, коли Христос, закінчивши посередницьке служіння в небесній святині, прийде знову в силі й великій славі, щоб заснувати на землі Своє Царство. Павло вірив у Другий прихід Христа. Він так ясно й переконливо описував славну подію, що це справляло на слухачів незабутнє враження.

Три суботи поспіль Павло проповідував солунянам, розмірковуючи з ними на підставі Писань про життя, смерть, воскресіння, служіння на Небі та майбутню славу Христа, “Агнця, заколеного від заснування світу” (Об'явлення 13:8). Він звеличував Христа і доводив, що правильне розуміння Його служіння — це ключ до багатої скарбниці старозавітних Писань.

Істини Євангелія звіщалися в Солуні з великою силою і викликали зацікавлення багатьох людей. “І деякі з них повірили й приєдналися до Павла та Сили — дуже багато побожних греків і чимало шляхетних жінок”.

Проте, як і раніше, апостоли зіткнулися з рішучим опором. “Юдеї ж позаздрили”. Ці євреї не користувалися на той час прихильністю римської влади, оскільки нещодавно підняли повстання в Римі. На них дивилися з підозрою, і їхня свобода була певною мірою обмежена. Тепер вони отримали нагоду скористатися обставинами й завоювати прихильність властей. Водночас вони прагнули зганьбити апостолів та навернених у християнство.

Для цього вони, “зібравши з вулиць якихось негідних людей”, учинили заворушення в місті. Шукаючи апостолів, вони прийшли до дому Ясона, та не знайшли там ані Павла, ані Сили. Шаленіючи від розчарування, заколотники потягли Ясона та декого з братів до начальників міста, вигукуючи: “Це ті, які перевернули світ і дійшли вже сюди! їх прийняв Ясон, а всі вони діють усупереч наказам кесаря, кажучи, що є інший цар — Ісус!”

Оскільки Павла й Сили не знайшли, міські власті взяли звинувачуваних віруючих під варту, щоб зберегти в місті мир. Побоюючись подальшого насильства, “брати негайно відіслали вночі Павла і Силу до Вереї”.

Ті, хто проповідує сьогодні непопулярні істини, не повинні розчаровуватися, коли часом так звані християни приймають їх не з більшою охотою, ніж приймали Павла та його товаришів люди, для яких вони працювали. Вісники хреста повинні озброїтися молитвою, пильнуючи, прямуючи вперед з вірою й мужністю, працюючи завжди в ім'я Ісуса. Вони повинні звеличувати Христа як Заступника за людину в небесній святині. Він — Центр усіх старозавітних жертвоприношень; завдяки Його викупній жертві порушники Божого Закону можуть знайти мир і прощення.