Розділ 21. За межами Малої Азії

Мешканці міста Филипи були дуже налякані землетрусом, і коли вранці в'язнична сторожа розповіла міським воєводам про те, що трапилося вночі, ті стривожилися і послали воїнів звільнити апостолів. Але Павло сказав: “Нас, римських громадян, прилюдно побито, без суду посаджено у в'язницю, а тепер таємно виводять нас? Ні, хай самі прийдуть і виведуть нас!”

Апостоли були римськими громадянами, а згідно із законом, римлянин міг бути побитий палицями лише за вкрай кричущий злочин, його не можна було позбавити волі без відповідного судового розгляду. Павла й Силу ув'язнили на очах народу, і тепер вони відмовлялися бути таємно відпущеними без належного пояснення з боку начальників міста.

Коли ці слова були передані можновладцям, ті злякалися, що апостоли поскаржаться імператорові. Негайно прийшовши до в'язниці, вони вибачилися перед Павлом і Силою за вчинену щодо них несправедливість та жорстоке поводження. Вони особисто вивели їх із в'язниці, благаючи залишити місто. Міські воєводи побоювалися впливу апостолів на народ; вони жахалися й тієї Сили, Котра стала на захист цих невинних мужів.

Дотримуючись настанови Христа, апостоли не стали наполягати на своєму перебуванні в місті, де їхня присутність була небажаною. “Вийшовши із в'язниці, вони прибули до Лідії, і побачивши братів, потішили [їх] та й пішли”.

Апостоли не вважали, що їхня праця у Филипах була даремною. Тут вони зустрілися з опором і переслідуванням, однак втручання Провидіння та навернення в'язничного сторожа з родиною аж надто компенсували ганьбу й страждання, котрих їм довелося зазнати. Вістка про їхнє несправедливе ув'язнення та чудодійне визволення поширилася по цілому краї, внаслідок чого про працю апостолів дізналися багато людей, яких не вдалося б досягти жодним іншим шляхом.

Результатом праці Павла у Филипах було заснування церкви, яка швидко зростала. Запал і посвячення апостола, а понад усе його готовність постраждати задля Христа, справляли глибокий тривалий вплив на навернених. Вони дорожили дорогоцінними істинами, задля котрих апостоли так багато жертвували, повністю присвятивши себе справі свого Викупителя.

Однак і ця церква не уникла переслідувань, про що свідчить вислів Павла в його Посланні до них. Він говорить: “Адже вам даровано через Христа не тільки вірити в Нього, а й за Нього страждати, здійснювати той подвиг, який ви побачили в мені, а тепер чуєте про мене”. Проте їхня віра була настільки непохитною, що він додає: “При кожній згадці про вас я дякую моєму Богові; завжди, в кожній моїй молитві за всіх вас, з радістю молюся за вашу участь у поширенні Доброї вістки — від першого дня і аж дотепер” (Филип'янам 1:29-30, 3-5).

У важливих центрах, де працюють вісники правди, точиться страшна боротьба між силами добра і зла. “Адже наша боротьба не з тілом і кров'ю, — говорить Павло, — але з началами, з владами, зі світовими правителями темряви цього [віку], з піднебесними духами злоби” (Ефесянам 6:12). Боротьба між Божою Церквою і тими, хто перебуває у владі злих ангелів, точитиметься до кінця часу.

Першим християнам часто доводилося зустрічатися віч-на-віч з темними силами. Ворог, вдаючись до фальсифікації та переслідування, намагався відвернути їх від правдивої віри. У наш час, коли швидко наближається кінець усього земного, сатана докладає відчайдуших зусиль, щоб занапастити світ. Він складає багато різних планів, аби полонити розуми людей, відвернути їхню увагу від важливих для спасіння істин. У кожному місті його слуги спішно згуртовують людей, які противляться Божому Законові. Головний ошуканець працює над тим, щоб внести замішання й викликати бунтівний дух, аби люди запалали сліпою ревністю.

Гріховність досягає небаченого розмаху, однак багато служителів Євангелія звіщають: “Мир і безпека”. Але вірні Божі вісники повинні невпинно йти вперед, виконуючи свою працю. Зодягнувшись у небесний обладунок, вони мають безстрашно переможно крокувати вперед, не припиняючи боротьби, доки кожний ближній не почує вістки правди для теперішнього часу.