TextBook Біда узяв у руки гумового кийка, якого покинув тут спересердя Лихо, помнув його у руках.
Я чула розповіді про те, як чекісти катують підпільників. Не можучи зламати людину фізично, вони намагаються розхитати її психіку: ґвалтують. Вирішила не здаватися – ліпше нехай б’ють. Від побоїв, болю, температура тіла людини підвищується і мученик непритомніє. Там уже легше.
Він, стискаючи кийок в одній руці, схопив мене другою за волосся.
– Люблю, коли жертва пручається… Зараз я тебе відтрахаю, а потім, тварь, так рожу твою підрихтую, що рідна мама не впізнає.
Він зирив мені в очі, намагаючись розгледіти там страх. Побачив чи ні – не знаю. Мені не було вже лячно після всього, що вдалося пережити, після стількох смертей і поневірянь: я заховала свій страх надійно, а катові мовила коротко:
– Давай каліч, мені вже й так до хлопців не ходити…
Він почав бити, але здебільшого для того, аби принизити й залякати, ніж щоби боліло. Певно, його щось стримувало, якась сила, стіна… Тут двері відчинилися – знову зайшов Лихо.
– Ти шо мою жертву мучиш?
– Тобі шо, шкода?
– Так «дєло» ж її в мене: замучиш на смерть, а мені потім перед начальством віддуватися.
– То ходи до компанії: гуртом веселіше.
– Та пішов ти! Мене жінка беременна вдома чекає, зараз буде знов мозги полоскати. Робочий день скінчився, начальство звалило, то і я йду додому.
– Ну, ти й лошара! Давай, доки є свіже м’ясо – треба жарити. З жінкою такого не зробиш. Ну, потримай за руки… Зараз ми ту тварюку оформимо.
Лихо таки спокусився, пішов. Я зауважила, як Біда нишком зиркає на мене, чи не попрошу я зараз пощади. Мовчала. Не дочекається!
Вони кинулись гуртом, почали рвати на мені сорочку. Тоді Лихо заламав мені руки назад, Біда тим часом спустив штани.
– Ну що, тварюко, зараз я тобі покажу.
Садист дивився на мене, чекаючи хоча б стогону, але я мовчала, зціпивши зуби. Він був мені огидний. У голові враз помутніло, шлунок збунтувався, і нудота підступила до горла. Мене вивернуло просто йому під ноги.
– Ти шо наробила? Ти ж нам увесь кабінет заригала! Хто тепер оту всю хрєнь прибирати буде! – крикнув Лихо. Біда мовчав, підтягаючи назад штани. Я ж несподівано почала сміятися. Реготала так, що стіни чорного каземату раптом просвітліли…
– Давай ми її зараз, доки нема начальства, завалим. Така мразь бандерівська не може по світу ходити.
Мене кинули на підлогу і почали бити: сміх враз урвався.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сповідь з того світу» автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 62 Марія“ на сторінці 3. Приємного читання.