Розділ 62 Марія

Ми мовчали. Біда походив іще по камері, покурив, а тоді забрав Гаврила і сам більше не приходив.

Натомість зайшов Лихо. Він поволі закотив рукави своєї гімнастерки, а на столі почав розкладати катівське приладдя: ножі, щипці та ще якусь францу.

– Біда – слабак, – відразу відрекомендувався новий слідчий. – Коло мене ти заговориш, і то дуже скоро. І от що, зла не тримай на мене – робота.

Він собі мугикав під ніс якусь пісеньку, тоді сказав:

– Ото стою перед дилемою: чим же тебе зараз пригостити. Думаю, найбільше тобі посмакує струм. Так і зробимо: вдаримо тебе струмом пару разів. Дехто від такого може всцятися, тож не встидайся. Чекай, шось, курва мать, напруги нема. Хєрня, тоді звернемося до методів ще дідів наших: пальці між двері, нігті вирвати, припекти соски сигареткою…

Він закурив, затягся димом, а тоді підійшов до мене з папіроскою, почав лякати вогником, махаючи ним перед самими очима. Я і не здригнулася.

– А, відважна… Зараз ми тобі крила обламаємо. Знаєш, шо то таке? – спитав він і показав мені тонкий залізний прут. Я не знала, і за це він вдарив мене тим прутом по гомілці. З несподіванки і болю я крикнула. Тоді він ще раз вдарив – і біль струмом розлився по моєму тілі…

– Це шомпол, дурненька. Тепер будеш знати. А зараз я візьму в руки оцю палку, – він підняв гумовий кийок. – Пройдуся по твоїх нирках і печінці, так що кров’ю харкати будеш!

Він розмахнувся палицею, але тут хтось його стримав.

– Ти шо робиш, урод? – ззаду знову виник Біда.

– Не бачиш? Давай чеши звідси, не мішай!

– Кажу тобі, лиши її, казьол. Перевірка має бути, шо ми скажемо прокурорським?

– Мені плювати! Ті уроди хочуть результат, а як я інакше з тої суки показанія виб’ю?

– Ти дебіл, Лихо, зі своїми методами! Через тебе нам усім влетить. Давай вали, я сам з людиною поговорю, поясню нормально. Ну, чого стоїш, вимітайся.

Лихо вийшов. Біда взяв крісло слідчого і поставив його навпроти мене. Сів.

– Слухай, Маруся, насправді ніякої перевірки нема. Той урод зараз прийде знову. Розумієш, він садист, йому подобається знущатися з людей. Повір, він над тобою так попрацює, що і рідна мама не впізнає. Людина не годна такого витримати – і так розколешся. Давай шепни мені на вушко. Я зроблю так, шо їх усіх легесенько приймуть і ніхто не буде знати, шо то ти стукнула. А за то я піду до командира, попрошу. Треба забрати тебе від того садиста. Якщо нє, то він із тебе каліку зробить, будеш ходити по світу, горобчикам дулі показувати. Ну, кажи бігом…

Я поглянула на нього з презирством:

– Нічого я вам не скажу.

Біда злісно посміхнувся:

– А ти і справді тварюка. Я думав: виручу людину, простягну руку помочі. А тут на тобі: за своє жито мене й побито. А ти знаєш, насправді не Лиха всі тут мають за садиста. Є ще один хлопець. Так, ти вгадала, він зараз перед тобою.