Розділ 21 Демон

– Та хто б до тебе йшов? Їй призначено бути великою володаркою, котрій потрібні гроші й армія, а не твої чотки і молитовники! – Я не збирався віддавати ініціативу.

Гаврило також не здавався:

– Мусиш покорити землю Львівську добрим і мудрим словом. Тоді люди підуть за тобою…

– Хто, русини? Це ж бидло, брехливі лайдаки і смердюче, бунтівне лайно! Вони ж навіть почту не прислали до Городка, аби зустріти свою королеву! У нас вірні воїни і гострі шаблі: досить, аби вирізати цих невдячних собак! Ти тільки слово скажи, владарко, і Львів тут же впаде до твоїх ніг!

Гаврило не слухав моїх слів і далі говорив рівно і стримано:

– Не можна даремно проливати кров. І тут, і там – живі люди, котрих матері, дружини й діти чекають вдома. Тебе мають любити й поважати, королево, а не проклинати.

– Не будуть боятися, то й не поважатимуть!

– Об’єднай цю землю силою свого духу, слова і розуму, Ядвіго! Тоді держава, яку ти збудуєш, стане великою силою, здатною боротися з хрестоносцями на заході і з ордою – на сході. І русини, і литовці, і поляки чекають на мудрого володаря, аби їх об’єднав, захистив і дав їм мудрий закон!

– Тю, які дурниці! Литваки і русини ніколи не будуть рівними із поляками, бо то є зрадники і злодії!

– Якщо зробиш, як раджу я, – отці молитися до тебе будуть, як до святої!

Я знову удавано засміявся.

– Які ще отці? Оті облізлі чорні круки, що у гріху сидять глибше за корчемних волоцюг? Не забувай, володарко, це вони тебе відірвали від твого коханого і віддали за того твердолобого Ягайла! Їм усім треба втерти носа: і Ягайлові, і ксьондзам, і шляхті! Тому кажу тобі: дай наказ! А потім сиди собі тут, пий гаряче вино і розважайся, а ми самі все зробимо. І оком змигнути не встигнеш, як принесемо тобі Львів на золотому блюдці!

– Не слухай його, королево!

Раптом Ядвіга здригнулася… – і прокинулася остаточно. Вона роздивлялася, кліпаючи очима навколо. Ми із Гаврилом зникли, а разом із нами і дивний сон випарувався із її пам’яті. Прийнявши личину радника, я продовжував стояти, чекаючи її наказу. Вона ще мить подумала, тоді сказала:

– На Львів із вогнем та мечем не піду. Зате наказую ще сьогодні видати грамоту до мужів львівських. Тільки напишемо її не на папері, а висічемо на блясі. Нехай знають вони, що не лише зі словом та лагідною посмішкою я прийшла, але і з холодним металом. Нехай забояться мене і поспішать один перед одного сюди, аби знайти мою ласку і покровительство. Хто ж не прийде – той образить не королеву особисто, а ціле королівство.

Я поклонився і вийшов: роботи мав іще чимало. Ядвіга залишилася сама. Вона щільніше закуталася у свою хутряну накидку, поглянула на камін, тоді сказала ніби сама до себе.

– Вони прийдуть. Усі землі Галицькі прибудуть до Городка і чолом вдарять, а Львів стане найбільшим самоцвітом у короні королівства Польського.