Розділ «Середньовіччя»

Карл Мартелл здійснив широке роздавання бенефіціїв. Фондом для них були спочатку землі, що конфісковували у бунтівних магнатів, а коли вони вичерпалися, він провів часткову секуляризацію церковних земель, за рахунок якої наділив велику кількість бенефіціаріїв.

Секуляризація (від лат. - світський) - 1) звільнення від церковного впливу (в громадській та інтелектуальній діяльності, художній творчості); 2) вилучення чогось від церковного відання і передання громадському чи суспільному, наприклад, шкільного викладання; 3) перетворення церковної та монастирської власності на державну.

Разом із тим Карл Мартелл діяльно сприяв поширенню християнства і збагаченню церковників. У церкві він бачив засіб зміцнення своєї влади.

Проводячи земельну реформу, Карл Мартелл мав на увазі, звичайно, і політичні цілі. Вія сподівався прив'язати великих феодалів, що бунтували, до трону; за допомогою бенефіціальної системи розраховував створити замість пішого селянського ополчення, що занепало, боєздатне кінне військо. Кіннота стала відігравати у війнах вирішальну роль.

Бенефіціальна реформа мала кілька важливих соціальних наслідків.

o По-перше, значно посилила прошарок дрібних і середніх феодалів, які як професійні воїни стали основою кінного ополчення і всієї військової організації та були попередниками майбутнього рицарства. Разом із тим селянство, яке становило раніше основу пішого франкського ополчення, втратило значення головної військової сили, що підкреслювало його неповноправне становище в державі.

o По-друге, поширення пожалувань сприяло зміцненню феодальної земельної власності та подальшому закріпаченню селян. Бенефіціарій зазвичай отримував землю разом із людьми, іноді вже залежними, які виконували на його користь панщину або сплачували податок.

Таким чином, бенефіціальна реформа сприяла подальшому зміцненню та оформленню феодальних відносин у Франкській державі.

Інші великі землевласники також стали переходити до цієї форми пожалувань, тому масове поширення бенефіціїв сприяло оформленню ієрархічної структури земельної власності та класу феодалів. Посилюючи військове значення магнатів і створюючи ієрархічні відносини всередині класу феодалів, бенефіціальна реформа спричинила згодом політичний розпад Франкського королівства.

Однак спочатку реформа Карла Мартелла посилила центральну владу, що було однією з її цілей. Карл Мартелл і його наступники значно розширили кордони Франкської держави і домоглися тимчасового посилення центральної влади.

Син і наступник Карла Мартелла майордом Піпін Короткий (741-768) врегулював взаємовідносини з церквою, загострені секуляризацією церковних земель за Карла Мартелла. Всі роздані в бенефіції церковні землі визнавалися власністю церкви, якій бенефіціарії мали вносити певну плату. З часу цього компромісу Каролінги завжди перебували в тісному союзі з католицькою церквою та її главою - Папою Римським.

Утиснутий лангобардами папа всі свої надії покладав на допомогу франків, тому санкціонував захоплення Кініном королівського титулу. У 761 р. у Суассоні зі згоди папи Піпін був офіційно проголошений королем франків. Останній меровінзький король Хільдерік III був ув'язнений у монастирі, де і помер.

Піпін відповів папі послугою за послугу. За закликом папи Стефана II Піпін здійснив походи в Італію (в 764 і 757 рр.) проти лангобардського короля Айстульфа, якого примусив повернути папі захоплені раніше міста Римської області і землі Равеннського екзархату (колишнього візантійського володіння).

На цих землях у Середній Італії в 756 р. виникла світська держава пап. Залишком цієї держави є сучасний Ватикан, розташований всередині міста Рима.

Ватикан - місто-держава у Римі, центр римсько-католицької церкви; папська резиденція і палац, розташований на Ватиканському узгір'ї на північному заході від Тибру, у самого храму св. Петра. Під Ватиканом також розуміють правлячу верхівку католицької церкви, що гуртується навколо папи. Комплекс будівель різних епох і стилів, не об'єднаних у єдине архітектурне ціле. Про початок побудови немає точних відомостей: одні приписують це Константину Великому, другі відносять перші будови до часів папи Сіммаха (VI ст.). Достовірно відомо, що під час приїзду Карла Великого до Рима для коронування резиденцією папи Лева III був палац на Ватиканському узгір'ї. Але потім резиденцію папи було перенесено в Лютеранський палац. Тільки з 1377р., після повернення папи з Авіньйона, Ватикан стає постійною папською резиденцією і розширюється низкою величезних будівель. За Сикста IV (1471) була побудована знаменита Сикстинська капела. За Інокентія VIII (1490) поблизу Ватикану зведено Бельведерський палац, який за дорученням папи Юлія II (1603) був об'єднаний з Ватиканом двома чудовими галереями архітектором Брамане. Розквіт ватиканських музеїв належить до XVIII ст. - часу заснування музею Піо Клементіно. В стінах Ватикану розташовуються музеї: Кіарамонті, античної скульптури, християнського мистецтва, галерея килимів і т. ін. З 1871 р. за Ватиканом визнана екстериторіальність. Папі належить верховна законодавча, виконавча і судова влада; він також представляє Ватикан у сфері міжнародних відносин.

Найбільшої могутності Франкська держава досягла за правління сина Піпіна Короткого Карла Великого (768-814), який у 774 р. приєднав володіння лангобардів в Італії, протягом 772- 804 pp. підкорив саксів, в результаті воєнних походів 785-811 pp. відвоював в арабів область між Піренеями та р. Ебро, а на території Північно-Східної Іспанії була заснована Іспанська марка (прикордонна територія), яку населяли головним чином баски і наварці.

Прагнучи розширити свої володіння на південному сході, Карл у 788 р. скасував герцогську владу в Баварії та поділив цю область на графства. Разом із Баварією у сферу франкського впливу потрапила і залежна раніше від неї Каринтія (Хорутанія) - область, населена слов'янськими племенами хорутан (словенців).

Захоплення Баварії зіштовхнуло Карла з аварським ханством, що утворилося у VI ст. в Паннонії. У 788 р. авари вторглися у межі Франкської держави. Почалися затяжні аварські війни, що тривали з перервами з 788 до 803 р. Сили аварів були зломлені, їх держава, що довго наганяла жах на сусідів, розпалася. Спустошена Паннонія тимчасово потрапила в руки слов'ян. Надалі вся увага Карла на Дунаї була спрямована на зміцнення дунайсько-пан-нонського кордону.

Авари (у давньоруських літописах - обри) - союз кочових народів, який сформувався у V ст. у Західному Сибіру, Частина їх у 558р. досягла чорноморських степів, загрожуючи антам. Незабаром стали небезпечними для Візантії, захопивши територію Нижнього Дунаю. Успіхом візантійської політики був відхід аварів у 568 р. до Паннонії, яка згодом стала центром Аварського каганату. Звідси авари з різними союзниками вели постійні війни з Візантією. їх могутність підірвали повстання слов'ян та велика поразка під Константинополем у 626р. Брали участь у становленні Болгарського царства (680p.). Наприкінці VIII ст. були розгромлені Карлом Великим, а у IX ст. - угорцями. Після війн аварів та слов'ян залишили кочовий спосіб життя та поступово асимілювалися зі слов'янами.

Внаслідок усіх цих воєн кордони Франкської держави значно розширилися: на південному заході - до Барселони і середньої течії р. Ебро, на сході - до р. Ельба (Лаба), Богемських гір і Віденського лісу, на півдні включали значну частину Італії.