TextBook У 30-х рр. V ст. гунський вождь Аттіла об'єднав під своєю владою гунські племена. Потім він зайняв деякі римські провінції. Під приводом того, що імператор не задовольнив його вимог, Аттіла розграбував Галлію.
Аттіла- вождь гунів (433-452), який після смерті брата Бледи став одноосібним правителем і завершив створення гунського союзу. У40-хрр. спустошив Мезію, Данію та Північне Причорномор'я. Рим сплачував йому велику данину та віддав Паннонію (сучасна Західна Угорщина), яка стала його постійним центром. Під час спроби завоювати Галлію у 451 р. зазнав поразки від військ Західної Римської імперії на Каталаунських полях (сучасна провінція Шампань у Франції), але не втратив військової могутності. Наступного року вторгся до Північної Італії, де й загинув. Після смерті Аттіли його держава, що складалася з різних племен, розпалася.
На Каталаунських полях (451) відбулася жорстока битва, в якій Аттілі протистояв римський полководець Аецій, який очолював військо, яке складалося переважно з варварів. Аттіла припинив наступ і відійшов за Рейн. 452 р. він напав на Верхню Італію, але незабаром повернувся у задунайські області. Наступного року Аттіла помер, а його різноплемінна держава розпалася.
455 р. Рим розграбували вандали, захопивши велику здобич і багато полонених, серед яких була імператриця Євдокія. Римський патрицій Орест посадив на престол свого сина Ромула Августула і від його імені керував державою. Однак проти нього повстали варварські найманці, на чолі яких був скіф Одоакр. 476 р. Ореста було вбито, Ромула Августула позбавлено влади, а знаки імператорського звання Одоакр відіслав у Константинополь. Цю подію прийнято вважати кінцем Західної Римської імперії.
Франкська держава меровінгів
Держава каролінгів
Майордоми Австралії з дому Шпінідів (нащадки Піпіна Геристальського), ставши правителем об'єднаної Франкської держави, започаткували нову династію франкських королів, яка пізніше за ім'ям найвидатнішого зі своїх представників - Карла Великого - отримала назву династії Каролінгів.
Син Піпіна Геристальського Карл Мартелл ("Молот"), що правив з 715 по 741 р., успадкувавши від батька звання майордома Австразії, Нейстрії та Бургундії, почав своє правління з придушення внутрішньої смути в королівстві. Розбивши повсталих проти нього нейстрійських феодалів, а потім герцогів Аквітанії та Провансу, Карл виступив проти німецьких зарейнських племен, що вийшли з покори - саксів, фризів, алеманів, баварів - і знову обклав їх даниною.
У 732 р. у битві при Пуатьє Карл Мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку VIII ст. Іспанію, вторглися в 720 р. у Південну Галлію, погрожуючи Франкській державі. Перемога франків при Пуатьє припинила подальше просування арабів у Європі. Військова та політична могутність Карла дала йому можливість певний час управляти Франкською державою, навіть не зводячи на трон монархів Меровінзької династії.
За правління Каролінгів у франкському суспільстві відбувався переворот в аграрних відносинах, що сприяв завершенню формування феодального ладу. Суть цього перевороту, що почався ще за Меровінгів, полягала:
o у швидкому зростанні великої земельної власності за рахунок соціального розшарування всередині общини;
o розоренні маси вільних селян-общиників, які, втрачаючи свої алоди, поступово перетворювалися на залежних людей, а потім і на кріпаків.
До початку VIII ст. у франків уже склалися дві ворожі соціальні верстви:
o великі землевласники галл о-римського і германського походження, які володіли своїми землями переважно на правах безумовної приватної власності (алод), а тому були відносно незалежні від центральної влади і нерідко виступали проти неї зі зброєю в руках;
o певною мірою залежні селяни, що не мали земельної власності й експлуатувалися власниками землі, на якій вони жили.
Значну частину цих залежних людей становили нащадки гал-ло-римських рабів, колонів, вільновідпущеників, германських рабів і литів. Відмінності між цими категоріями поступово згладжувалися. Але водночас у франкському суспільстві були ще досить численні проміжні групи населення: дрібні та середні алодисти селянського типу, які частково також користувалися працею залежних селян. Іноді поряд з алодом вони тримали землю у вотчині як дрібні держателі феодального типу (дрібні вотчинники), що починали тільки переходити до феодальної системи господарства.
Розвиток феодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. Оскільки значна частина вільних селян, які розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, постало питання про докорінну реорганізацію військових сил. Тому була здійснена бенефіціальна реформа Карла Мартелла.
Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі у повну, безумовну власність (алод), які переважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми система пожалувань землі в умовну феодальну власність у вигляді бенефіціїв, які надавалися у довічне користування на умовах виконання певної служби, частіше за все кінної військової.
Бенефіцій (з лат. - добродіяння) - у період раннього середньовіччя в Західній Європі землеволодіння, яке жалував король (або інший великий феодал ) у довічне користування васалу на умові виконання військової або адміністративної служби. Поступово перетворився на спадкову феодальну вотчину. В католицькій церкві бенефіції - прибуткова посада або земельна ділянка, отримана як винагорода духовною особою.
З часом бенефіції стали передаватися з довічного у спадкове володіння і протягом IX-X ст. набули характеру феоду (лену), тобто спадкового володіння, пов'язаного з обов'язком військової служби.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Всесвітня історія» автора Алексєєв Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Середньовіччя“ на сторінці 2. Приємного читання.