TextBook У квітні 1920 р. за рішенням ЦК РКП(б) і уряду РСФРР створили буферну Далекосхідну республіку, а в 1922 р. Далекий Схід був звільнений від японських військ.
Втручання іноземних держав у громадянську війну, значна військова, матеріальна і фінансова допомога антибільшовицьким силам не сприяли завершенню війни, а лише збільшили людські жертви і матеріальні втрати. Гасло "єдиної і неподільної" Росії, яке сповідував білий рух, суперечило сподіванням народів колишньої Російської імперії здобути державну незалежність.
Радянська держава в період непу
1921 р. партія більшовиків відмовилася від основних принципів "воєнного комунізму" і перейшла до нової економічної політики (непу).
Причини її запровадження такі.
o Повна руйнація економіки внаслідок громадянської війни та запровадження "воєнного комунізму". Наприкінці 1920 р. продукція металообробних підприємств становила лише 7 % від рівня 1913 р., а виробництво чавуну - трохи більше 2 %. Унаслідок браку палива і сировини більшість підприємств припинили роботу; залізниці виконували не більше 12 % обсягу перевезень 1913 р. Практично не працювали пошта і телеграф. Особливо важкими були людські втрати. Впродовж 1917-1920 рр. вони, за різними оцінками, становили від 10 до 15 млн осіб. Особливо багато загинуло чоловіків - їх чисельність зменшилася на третину. Понад 4 млн осіб стали інвалідами.
o Велика хвиля антибільшовицьких повстань у країні. Головними вимогами повсталих стало усунення більшовиків від влади. Справді, на межі 1920-1921 рр. загрозливі розміри економічної кризи викликали в Західному Сибіру, на Північному Кавказі, в Україні, на Дону і Поволжі нову хвилю селянських повстань. Селянські повстання, які були останньою спробою опору більшовицькій владі і які остання розглядала як політичний або куркульський бандитизм, за характером були не стільки антирадянські, скільки антибільшовицькі. В їх основі лежало незадоволення ставленням правлячої партії до селянства і важкими наслідками політики "воєнного комунізму". Насамперед селяни протестували проти примусового вилучення продовольства (продрозкладки) і пов'язаної з ним заборони торгівлі.
Найбільш масовим селянським виступом, який спалахнув ще влітку 1920 р., було повстання селян Тамбовської і кількох сусідніх губерній. Його очолив О. Антонов, який з 1906 р. належав до есерівської партії, поділяючи і підтримуючи її основні програмні положення. Повстанці висунули низку демократичних, економічних і політичних вимог, у тому числі скликання Установчих зборів, дозвіл на участь російського й іноземного капіталу у відбудові господарства, проведення часткової денаціоналізації, розвиток кооперації тощо. Повстанська армія, чисельність якої сягнула 50 тис. осіб, змогла захопити кілька повітів, на території яких була створена своєрідна "селянська республіка". Повсталі селяни стратили близько 2 тис. партійних і радянських працівників.
Придушення селянського виступу на Тамбовщині здійснювалося з винятковою жорстокістю. Командувачу військ у губернії
М. Тухачевському у квітні 1921 р. було поставлено завдання впродовж місяця повністю ліквідувати повстання. Для цього задіяли 100 тис. червоноармійців, яких підтримувала артилерія, броньовики та літаки. Бойові дії частин РСЧА проти повстанців супроводжувалися масовими розстрілами, знищенням селянських господарств, використанням хімічної зброї (отруйних газів "для викурювання бандитів із лісів"), створенням мережі концтаборів. Лише на початку літа повсталі селяни припинили опір. Тамбовське повстання, яке тривало з літа 1920 до літа 1921 р. і забрало близько 50 тис. життів селян і червоноармійців, найяскравіше продемонструвало банкрутство політики "воєнного комунізму".
Крім повстання на Тамбовщині, спалахнуло повстання в Західному Сибіру, яке охопило всю Тюменську і частину Омської, Челябінської та Єкатеринбурзької губерній. Воно також перетворилося на справжню війну селян-партизанів з військовими з'єднаннями РСЧА. Загальна чисельність повсталих досягала 60 тис. осіб. їм удалося проголосити Тобольську федерацію, створити Тимчасову міську раду на чолі з есером О. Коряковим. Повстанці анулювали всі радянські закони, у Тобольському та інших повітах здійснили денаціоналізацію торгівлі та промисловості, повернули селянам конфісковані радянською владою землі. Лише у червні 1921 р. ціною великих зусиль і жертв західносибірське повстання вдалося придушити.
Спільним для селянських повстань кінця 1920 - початку 1921 р. було те, що гасло свободи ринку, яке в роки громадянської війни висувала заможна частина села, тепер об'єднувало все селянство. Водночас насильство і свавілля, що приховувалися за революційною фразою, докорінно змінили ставлення населення в усіх радянських республіках до більшовицької партії, зумовили появу спільного для всіх незадоволених гасла "Ради без комуністів".
Навесні 1921 р, вибухонебезпечною стає ситуація і в містах. Голод, який охопив країну, став безпосередньою причиною масових страйків у багатьох промислових центрах Росії, зокрема у Петрограді, де було оголошено про закриття з 1 березня 93 підприємств, Москві, Тулі. 25 лютого у Петрограді було оголошено військовий стан і створено Комітет оборони міста, натовпи незадоволених більшовицькою політикою жителів розганялися червоними курсантами.
Кульмінацією всеосяжної кризи більшовиків стало повстання моряків у Кронштадті (28 лютого -18 березня 1921 р.). Початок йому поклало прийняття 28 лютого екіпажами лінкорів "Петропавловська і "Севастополь" відозви із закликом до уряду дотримуватися прав і свобод, проголошених у жовтні 1917 р. Заклику до повалення влади рад ця резолюція не містила, але була спрямована проти всевладдя більшовицької партії.
Учасники повстання ухвалили резолюцію з вимогами негайних перевиборів рад як таких, що не відповідають волевиявленню робітників і селян, свободи слова і друку для трудящих, свободи зборів, звільнення всіх політв'язнів, дозволу на вільне кустарне виробництво власною працею. Було створено Тимчасовий революційний комітет (ТРК), який очолив старший писар лінкора "Пет-ропавловськ" С. Петриченко. На його бік перейшла частина більшовицької організації фортеці на чолі з Ф. Первушиним. Влада у місті без жодного пострілу перейшла до ревкому. У дні повстання близько 300 комуністів було взято під варту. Гаслами повсталих моряків стали "Влада Радам, а не партіям", "Геть контрреволюцію справа і зліва" тощо. Повсталі сподівалися на мирну "перебудову радянського ладу".
Для безпосереднього керівництва придушенням повстання РНК направила до Петрограда Л. Троцького, С. Каменева, М. Ту-хачевського, П. Дибенка та інших більшовицьких лідерів.
Проти 28-тисячного гарнізону Кронштадта було кинуто близько 50 тис. солдатів. 18 березня Кронштадт захопили частини РСЧА. Близько 8 тис. оборонців міста знайшли порятунок у сусідній Фінляндії. До літа 1921 р. за участь у Кронштадтському повстанні, за неповними даними, до розстрілу було присуджено понад 2,1 тис. осіб, а близько 6,5 тис. отримали різні терміни ув'язнення.
Масові селянські повстання весни 1921 р. та кронштадтські події, значно прискорили прийняття радянським керівництвом рішення про кардинальну зміну економічної політики.
15 березня 1921 р. X з'їзд РКП(б) ухвалив постанову "Про заміну розкладки натуральним податком", що стала початком переходу до непу.
Суть непу становили:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Всесвітня історія» автора Алексєєв Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Радянська держава в 1918-1939 рр.“ на сторінці 4. Приємного читання.