Розділ «Радянська держава в 1918-1939 рр.»

У середині 20-х років приблизно довоєнного рівня досягло сільське господарство СРСР. У 1921-1922 рр. держава отримала 233 млн пудів зерна, у 1922-1923 рр. - 429,6 млн, у 1923- 1924 рр. - 397 млн, у 1925-1926 рр. - 496 млн пудів.

У роки здійснення нової економічної політики на її долю випали серйозні випробування. Ціни на промислові товари було штучно завищено, а на сільськогосподарські - заморожено. Утворилися так звані "ножиці цін", в результаті яких селяни, що становили переважну більшість населення, не могли купувати дорогі для них товари народного споживання. Селяни не бажали добровільно продавати хліб державі за низькими цінами, прагнучи продавати його безпосередньо споживачам за цінами вільного ринку, які були значно вищими, ніж державні. Наприкінці 1923 р. селянське повстання спалахнуло в Амурській області, а влітку наступного року - в Грузії. Виникали хлібозаготівельні труднощі, які особливо дали про себе знати у 1925-1926 та 1927-1928 рр.

Держава змушена була знизити ціни на промислові товари, особливо на продукцію легкої промисловості та сільськогосподарський реманент. Одночасно підвищувалися закупівельні ціни на продукцію сільського господарства і було організовано кредит для селян. Кризу збуту вдалося подолати, але повністю нееквівалентний обмін ліквідувати не вдалося.

Головним наслідком непу було швидке відродження економіки.

Неп на практиці засвідчив свою життєздатність. Конкуренція між державним (мав 86,4 % потужностей), кооперативним (7 %) і приватним (5,7%) секторами забезпечила високу ефективність виробництва. Дрібна промисловість майже вся була приватною.

Неп сприяв зрушенням у суспільно-політичному житті:

o припинилися масові розстріли;

o було оголошено амністію повстанцям;

o політичній еміграції гарантувалося вільне повернення;

o правлячий режим досягнув політичної стабільності в суспільстві.

Однак, незважаючи на цілком реальні позитивні зрушення, неп наприкінці 20-х років було згорнуто.

Використавши розвиток ринку для стабілізації радянської влади у першій половині 20-х років, партія завершує відступ і переходить до його поступового згортання.

o встановлення плану хлібозаготівель за кожною губернією, а потім і за округом;

o підвищення ставок податків на приватне підприємництво як у селі, так і у місті;

o вгортання грошового і товарного кредитування приватного сектору господарства;

o введення карткової системи розподілу харчових продуктів і прийняття першого п'ятирічного плану поклали край ринковим відносинам і приватному підприємництву.

Неп не став шляхом до раціональної й ефективної економіки. Директивна економіка виявилася органічною складовою тоталітарного режиму. Правляча партія повернулася до реалізації комуністичної доктрини. У1929 р. більшовицьке керівництво вирішило здійснити "великий перелом" і відкинути неп.

Отже, за непу було досягнуто найвищих темпів розвитку країни за всі 70 років радянської влади, у найкоротші терміни відновлено господарство країни, різко зріс життєвий рівень населення. Однак неп не міг бути тривалим, оскільки базувався на двох несумісних основах: в економіці панували ринкові відносини, а в політиці - командно-адміністративна система, яка звикла підпорядковувати економіку своїм політичним цілям. Реформи в економіці не доповнювались реформами в політичній сфері, а незалежними власниками було важко управляти.

СРСР наприкінці 20-х - у 30-ті роки

Межею переходу до нового курсу в політиці більшовицького режиму став 1928 р. Попереднє десятиліття характеризувалося як соціалістичне будівництво в мирних умовах, коли основним було здійснити політику непу, у результаті чого було відбудоване народне господарство: за рівнем споживання харчових продуктів, електроенергії, видобутком нафти, вугілля, виробництва металорізальних станків Радянська Росія перевершила рівень дореволюційної Росії.