Розділ «Історія стародавнього світу»

Одним із найвидатніших здобутків культури архаїчного періоду стали поеми легендарного Гомера "Іліада" та "Одіссея", присвячені Троянській війні та одному з її героїв. Ці твори вивчалися у школах, їх знав кожний грек, вони були своєрідним кодексом античної моралі.

Гомер - поет, котрий стояв біля витоків грецької і європейської літератури. Його вважають автором найвидатніших героїчних епосів - "Іліади" та "Одіссеї", які стали своєрідним еталоном за оцінювання будь-якої поеми античності, дали поштовх усій наступній художній словесності. Про Гомера не збереглося жодних достовірних даних. Ім'я його, як вважають, загальне (заручник, сліпий), але називалося і справжнє ім'я - Мелесіген. Жив він, можливо, в IX ст. до н. е. З міст, які претендували на право називатися його батьківщиною, найбільш обґрунтованими вважають домагання Смірни в Іонічній Малій Азії. У1795р. німецький філолог Ф. Вольф заперечував авторство Гомера щодо "Іліади" та "Одіссеї". Так виникло "Гомерівське питання" - наукові дискусії про авторство та обставини виникнення гомерівського епосу. Стан сучасних досліджень із високою достовірністю дає можливість вважати саме Гомера автором обох епічних поем.

У VH-VI ст. до н. е. виникла грецька лірика, вершиною якої була творчість Алкея і Сапфо з о. Лесбос.

Бурхливий розвиток міст сприяв розвиткові архітектури. У V ст. до н. е. споруджували будівлі з каменю, переважно храми. У грецькій архітектурі сформувалися три основні архітектурні ордери: доричний, іонічний, коринфський. Першому були притаманні простота і суворість, другому - легкість, декоративність і стрункість, третьому - надзвичайна витонченість. Не дивно, що колони доричного ордера порівнювали з воїном, а іонічного - з дівчиною.

Скульптурі цього періоду властиве зображення людини, відтворення правильної форми побудови тіла, особливо в русі. У живописі панував чорнофігурний розпис - на жовтій поверхні чорним лаком зображували фігури. У VI ст. до н. е. виник червонофігурний розпис, коли фігури були кольору глини, а фон - чорнолаковий.

Прагнення узагальнити знання про навколишній світ стало основою розвитку філософії. Головним питанням, яке турбувало тогочасних філософів, було з'ясування першопричин світу. Засновник мілетської філософської школи Фалес стверджував, що першоосновою світу є вода, з якої виникає все і на яку все перетворюється. Геракліт Ефеський вважав, що світ не створив ніхто - ні боги, ні люди. Він був, є і вічно буде живим вогнем, який закономірно спалахує і закономірно згасає.

Філософ і математик Піфагор заснував філософську школу, представники якої доводили, що світ складається з кількісних закономірностей. Заслугою піфагорійців є розробка математичних теорем, теорії музики, побудованої на числових співвідношеннях, встановлення низки кількісних закономірностей у світі.

Перемога греків над персами сприяла розвитку всіх галузей культури. У класичний період значно розвинулися драматургія і театр. Виникнення театру було пов'язане зі святами на честь бога виноробства Діоніса. З часом для вистав почали споруджувати відкриті амфітеатри зі сценами - театри.

"Батьком" грецької трагедії вважається Есхіл. Йому приписували створення 90 трагедій, з яких збереглося сім. У своїх творах він уславляв полісні порядки та ідеологію, мужність, патріотизм греків, протиставляючи їм зарозумілість та пихатість східного деспота Ксеркса. Для Есхіла вільне життя можливе тільки в полісному колективі, де діють справедливі закони. Молодшим сучасником Есхіла був Софокл, який написав 120-140 драматичних творів. Блискучим автором комедійного жанру був Арістофан.

Серед філософських проблем у класичний період найважливішою залишалася проблема з'ясування сутності та місця людини у світі, продовжується розробка проблем буття. Демокріт висунув матеріалістичне трактування першооснови світу. Він розробив послідовне та цілісне атомістичне вчення.

Великий філософ Сократ вважав засобом досягнення істини самопізнання. Найпривабливішими рисами його вчення були заклики до морального самовдосконалення, віра в силу розуму, вроджену шляхетність людини.

Одним з найвизначніших філософів був Платон. Згідно з його вченням, божий розум, що існує вічно, створює гармонійний, ідеальний світ, який не залежить від людини. Він складається не з матеріальних речей, а з ідей, які існують самостійно. Його учень

Арістотель займався глибокими дослідженнями в галузі фізики, астрономії, медицини, зоології і створив власну філософську систему. На його думку, основою світу є матеріальне начало, але матерія е пасивним елементом. Для того, щоб перетворитися на різноманітний світ, їй потрібен зовнішній поштовх і божий розум.

Грецька філософія V-IV ст. до н. е. заклала основи багатьох філософських напрямів у майбутньому.

Класичний період був часом розквіту грецької архітектури і скульптури. Розвиток архітектури тісно пов'язаний зі станом теорії та практики містобудування. Вищим досягненням грецького містобудування стало спорудження за продуманим, заснованим на принципах раціонального благоустрою, планом.

Показником зрілості грецької архітектури є створення складних, художньо врівноважених архітектурних ансамблів: афінський Акрополь, спортивно-храмовий округ Альтис, храмовий комплекс у Дельфах. Центром Акрополя був величний Парфенон.

Прекрасний природничо-архітектурний ансамбль було побудовано у священному окрузі Олімпія, де проводилися Олімпійські ігри. Всі споруди прикрашалися витонченими скульптурами. Одна з найкращих робіт Фідія - статуя Афіни, виготовлена зі слонової кістки і золота, - прикрашала храм Парфенон. Статуя Зевса Олімпійського вражала величністю царя богів, зображеного на розкішному троні, зі статуеткою богині перемоги Ніки - у правій і з жезлом - у лівій руці. Призначення скульптур було різним: релігійним, естетичним, ідеологічним.

Наступний елліністичний період в історії грецької культури розпочався з походу Александра Македонського (334 р. н. е.) в Персію і закінчився завоюванням Римом Єгипту. У цей час розширилися взаємозв'язки і взаємовпливи грецької та східних культур. Грецька культура запозичувала східні елементи і збагачувала східні культури.

Виникли нові філософські школи. Особливого значення набули вчення стоїків та філософія Епікура. Згідно зі стоїцизмом, знання є лише засобом для надбання мудрості, вміння правильно жити. Щастя полягає у свободі від пристрастей, у спокої душі, оскільки все у світі закономірне і необхідне. Епіку р доводив, що людина не є рабом своєї долі, а мудрість, активність можуть допомогти їй у досягненні щастя.

Значними центрами науки і культури цього періоду стали Александрія, Сиракузи, Пергам, Антіохія. Так, в Александрії було засновано бібліотеку на 700 тис. папірусних сувоїв.