Розділ «Історія стародавнього світу»

Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, батьки якого мали громадянські права, а його ім'я було занесено до особливих списків. У такі списки заносились імена юнаків та дівчат з 18 років, які впродовж року проходили спеціальне військово-тренувальне навчання і рік були охоронцями державних кордонів. Тільки в 20 років вони ставали повноправними громадянами.

Громадянство передбачало певні права й обов'язки. Серед перших - право на свободу, особисту недоторканність, на землю, на участь у виборних органах тощо, других - обов'язок берегти своє майно, працювати на землі, захищати рідний поліс, дотримуватися законів тощо.

Головним органом влади в Афінах були народні збори, на які збиралися усі громадяни. Жінки не мали права брати участь у політичному і громадському житті. На зборах приймалися закони, оголошувалися війни й укладався мир, затверджувалися посадові особи, ратифікувалися міжнародні договори тощо. Важливою справою зборів було затвердження бюджету, наділення правами громадянина Афін іноземців, тобто їх повноваження охоплювали всі сфери життя Афін.

Діяльність зборів впродовж року була поділена на десять циклів, кожен з яких тривав 36 днів, а збори відбувалися один раз на дев'ять днів. Кожний громадянин мав право на виступ і внесення законопроекту. Збори заслуховували звіти найвищих посадових осіб. Проте не всі громадяни могли засідати цілими днями. Із 30-40 тис. громадян Афін на засіданнях були присутні 3-5 тис. осіб.

Робочим органом народних зборів була Рада п'ятисот, члени якої обирались від кожної із десяти адміністративних одиниць (філ) на один рік (по 50 членів). Головними завданнями Ради були підготовка зборів і виконання їх функцій між засіданнями. Рада засідала щоденно, а її члени одержували плату.

Паралельно з Радою п'ятисот існував і ареопаг - орган влади, що здійснював державний контроль, суд та інші функції (60- 70 осіб). Його члени із середовища афінських аристократів кооптувалися на довічний термін. Вожді афінської демократії не насмілювалися скасувати ареопаг як орган влади, але зуміли обмежити його компетенцію і фактично звели його функції до повноважень судової інстанції.

Афіни були гегемоном союзу грецьких міст. Тому виникало чимало проблем з управлінням, що здійснювалося виборними магістратами, та організацією адміністративного апарату. Діяльність магістратів контролювала Рада п'ятисот. Вищими магістратами були колегії архонтів і стратегів. 10 архонтів мали великий вплив на військові структури, розглядали порядок слухання судових справ тощо. 10 стратегів очолювали військову організацію держави, проводили набір до війська, були командувачами під час воєнних дій.

Серед органів афінського управління значне місце посідали численні колегії, що наглядали за ринковою торгівлею, дотриманням порядку і чистоти тощо. Існувала колегія з поліцейськими функціями. Ці колегії, до яких обирали лише на один рік, були не бюрократичними, а надзвичайно діловими і працездатними органами.

Одним із важливих органів афінської демократії був громадський суд геліея. Він обирався в кількості 6 тис. громадян (з 30 років). Це був найвищий судовий орган, який розглядав як приватні, так і державні справи, контролював діяльність найвищих посадових осіб, затверджував закони, ухвалені на народних зборах. Судовий процес відбувався за принципом змагання: обвинувач наводив докази вини, відповідач їх спростовував.

Крім судових справ на геліею було покладено відповідальність за охорону всієї системи афінської демократії. Ще одним засобом охорони демократичного устрою було існування системи постійної та суворої звітності практично всіх посадових осіб. Навіть знаменитий Перікл, перший стратег держави, ретельно готувався до звіту перед громадянами.

Демократичний устрій Афін передбачав участь в управлінні державою всіх категорій афінських громадян. Проте, щоб забезпечити реальну участь у суспільному житті середніх і навіть нижчих верств афінського громадянства, було розроблено відповідну соціальну програму, якою передбачалися посадова плата, плата за участь у роботі народних зборів, Раді п'ятисот, геліеї тощо.

Держава стежила за тим, щоб не скорочувалась чисельність землевласників, наглядала за торгівлею, запобігала підвищенню цін і спекуляції.

Афінська держава піклувалася про освіту і виховання громадян, розвиток мистецтва і театру.

Афінська демократія стала великим завоюванням політичної думки і практики Стародавньої Греції. Проте її не варто ідеалізувати. Вона забезпечувала політичну участь лише громадян, а їх в Афінах налічувалося 30-40 тис. із 250-300 тис. афінського населення. Не користувалися громадянськими правами жінки, а також особи неафінського походження. Насамперед, афінська демократія була демократією рабовласницькою. Незважаючи на велике досягнення в організації державної влади, вона, однак, залишилася обмеженою і замкнутою політичною системою.

Тріумф грецької культури

В історії культури Греції виокремлюється кілька періодів: егейський, або крито-мікенський (від XVII-XVI до X ст. до н. е.), "геометричного стилю" (від X-IX до УП ст. до н. е.), архаїчний (VII-VI ст. до н. е.), класичний (550-350 рр. до н. е.), елліністичний (350-31 рр. до н. е.) та римський.

Грецька культура створювалася насамперед на основі передового способу виробництва, а також рабства класичного типу. Значну роль у створенні культурних цінностей відігравали соціальна активність, високий рівень освіченості та виховання громадян, демократичний устрій грецьких полісів. Естетизм грецької культури значною мірою зумовлювався красою навколишньої природи.

Однією з найдавніших цивілізацій Східного Середземномор'я була егейська (крито-мікенська) культура, що розвинулась на островах Егейського моря, узбережжі Малої Азії та Балканського півострова. її центром був острів Крит. Ця культура зазнала великого впливу давніх культур Єгипту та Передньої Азії, проте принципово відрізнялася від культури Стародавнього Сходу. Якщо монументальне мистецтво Єгипту, Вави лону, Ассирії прославляло необмежену владу царів і фараонів, божественність і грізну могутність богів, то пам'ятки егейського мистецтва відтворюють красу людини і природи, звеличують людську силу і волелюбність.

У XII-X ст. до н. е. на розвитку культури негативно позначилася необхідність боротьби проти зовнішніх ворогів. Проте згодом сталося нове піднесення в усіх сферах культурного життя: активізується будівництво храмів, палаців. У X-IX ст. до н. е. розвивався героїчний епос, безпосередньо пов'язаний з міфологією та релігійними уявленнями.

Греки поклонялися божествам, які уособлювали різні сили природи, суспільні явища і сили, героїв тощо. Згідно з міфами, всіма справами на землі управляють олімпійські боги-небожителі на чолі з Зевсом. Його дружина Гера - богиня неба, Посейдон - бог морів, Деметра - покровителька землеробства, Діоніс - бог виноградарства і виноробства. Найбільше вшановувався син Зевса Геракл, який нібито звільнив землю від чудовиськ. Грецька міфологія стала найважливішим елементом культури, на основі якої пізніше розвинулися література, наука, філософія.