Розділ «Нова історія»

Тридцятилітня війна була першим загальноєвропейським конфліктом за участю більшості держав тодішньої Європи: Габсбурзького блоку разом з Ватиканом, з одного боку, і Франції, Швеції, Нідерландів - з другого. Фактично це була війна між католицизмом і протестантизмом (абсолютистська Франція, однак, пристала до другого табору). Причинами війни були внутрішні суперечності в німецькому світі, суперництво європейських держав, зокрема Франції з австрійськими та іспанськими Габсбургами.

Габсбурги - династія, яка правила так званою Священною Римською імперією німецької нації (до 1806р.), Іспанією (1616-1700), Австрійською імперією (формально з 1804р.) та Австро-Угорщиною (1867-1918). Своє ім'я династія отримала від назви замку Габсбург, побудованого 1027р. на р.Ааре у Швейцарії. Спочатку Габсбургам належало ландграфство Верхнього Ельзасу та деякі землі в Люцерні. Фрідріх І дещо розширив ці володіння, а за правління його онука Габсбурги дістали також графство Ааргау, В першій половині XIII ст. володіння графа Рудольфа поділили його сини Альбрехт Мудрий і Рудольф. Рудольф заснував так звану Лауффенбурзьку лінію Габсбургів, яка у свою чергу розпалася ще на дві, але в 1415 р. припинила існування. Альбрехт Мудрий став родоначальником головної лінії династії. Його син - перший імператор з династії Габсбургів Рудольф І (1273-1291) - протягом 1276-1278рр. відвоював у Чехії Австрію, Штирію, Каринтію та Крайку, створивши ядро володінь Габсбургів. 31438р. і аж до ліквідації Священної Римської імперії німецький трон фактично був спадковим у династії Габсбургів. За сина Фрідріха III (1440-1498) Максиміліана І (1493-1519) до австрійських володінь династії було приєднано Нідерланди. За Карла V ( 1519-1556) Габсбурги об'єднали під своєю владою Німеччину, Австрію, Іспанію, Нідерланди, частину Італії та американські колонії Іспанії. Після зречення Карла V Іспанія з її володіннями в Старому та Новому світі перейшла до його сина Філіппа II - засновника іспанського відгалуження Габсбургів, а Австрія з імператорським титулом - до його брата Фердинанда І (1556-1564). У результаті війни за Іспанську спадщину (1701-1714), яка спалахнула після смерті останнього іспанського короля з династії Карла II (1665- 1700), австрійські Габсбурги оволоділи іспанськими Нідерландами та Італією. Як лише номінальні правителі Німеччини Габсбурги прагнули закріпитися в Австрії та інших підвладних їм областях, встановлюючи абсолютистські режими. Від шлюбу Марії Терези (1740-1780) з лотаринзьким герцогом Францем Стефаном народилися Йосиф II (помер 1790р.) і Леопольд II - родоначальник останнього коліна династії, що правила в Австро-Угорщині. В результаті революції 1848-1849рр. Фердинанд І (1885-1848) був змушений зректися австрійського трону на користь свого племінника Франца Иосифа І (1848-1916), котрий у грудні 1867р. санкціонував австроугорську домовленість про утворення дуалістичної Австро-Угорської монархії. Останній представник правлячої династії Габсбургів Карл І (1916-1918) зрікся престолу після поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні 1914-1918 рр.

Німецькі протестантські князі для захисту своїх прав об'єдналися в союз - Унію. Незабаром католики у відповідь утворили своє об'єднання - Лігу. Обидві сторони готувалися до збройної боротьби. Франція будь-якими засобами намагалася не допустити посилення впливу Габсбургів у німецькому світі та підтримувала князів-протестантів. Вона сподівалася приєднати Ельзас і Лотарингію. З Іспанією Франція конфліктувала через Південні Нідерланди та Північну Італію.

Воєнні дії розпочалися під час правління цісаря Матіса, який намагався примирити протестантів і католиків. Одного разу на скаргу чеських протестантів він відмовився покарати католиків. Це дуже роздратувало протестантів Чехії. 1618 р. з вікон Празького замку чехи викинули трьох урядовців, які управляли країною від імені цісаря. А згодом чехи повстали проти Габсбургів, що, власне, і стало початком Тридцятилітньої війни (1618- 1648).

Історики поділяють Тридцятилітню війну на кілька періодів: чеський, датський, шведський і франко-шведський.

Чеський період (1618-1620).

Після подій у Празькому замку чехи-дворяни створили тимчасовий уряд, організували чеську армію, вигнали всіх єзуїтів і найвищих осіб католицької церкви, проголосили про вихід з-під влади Габсбургів та утворили самостійну державу. Своїм королем вони обрали Фрідріха, курфюрста Пфальцського, керівника Унії. Разом зі пфальцським військом чеські загони рушили на Австрію і 1618 р. досягли Відня. Це стурбувало весь католицький світ. Австрію підтримали Іспанія, Річ Посполита, Ліга під проводом баварського князя Максимі ліана. До того ж у таборі повстанців не було одностайності. Військо цісаря на чолі з полководцем Тіллі швидко перейшло у наступ і згодом вступило на територію Чехії. 1620 р. відбулася вирішальна битва під Білою Горою, в якій чеське і пфальцське війська зазнали поразки.

У Чехії розпочалися розправи над протестантами. У Празі було прилюдно страчено 27 керівників чеського повстання. Багато повстанців ув'язнено, решта - змушена емігрувати з країни. У Чехії відновили католицьку церкву. Повсюдно знищувалася гуситська і протестантська література. Із самостійної держави Чехія знову на тривалий час перетворилася на німецьку провінцію. Протестантські князі, налякані рішучістю цісаря, спочатку розгубилися, але потім повстали проти нього, їх підтримали Англія, Голландія, Франція і Данія.

Датський період (1625-1629).

Шведський період (1630-1635).

Франко-шведський період (1635-1648).