Розділ «Нова історія»

Кальвіністська церква сформувалася у Швейцарії, а згодом поширилася в інших країнах (Нідерландах, Франції, Шотландії тощо). її засновником був француз Жан Кальвін, мешканець Женеви. 1536 р. видано його книжку "Повчання в християнській вірі", в якій систематично викладено основи протестантизму. Кальвіністська церква була також "дешевою", але вона виправдовувала нагромадження багатств, лихварство, рабство в колоніях. Прихильників цієї церкви почали називати кальвіністами.

В Англії, Данії та Швеції відбулася королівська Реформація, ініціаторами якої були королі цих держав, які одночасно очолювали і реформаційну церкву. Значну частину земель, що раніше належали католицькій церкві, одержали дворяни.

Контрреформація

Єзуїти

Єзуїти (Товариство Ісуса) - члени найбільш впливового католицького чернечого ордену, який був заснований у 1534 р. іспанцем Ігнаціем Лойолою у Парижі й затверджений Папою Римським Павлом ПІ 27 вересня 1540 р.

Головна мета ордену - захист інтересів папства, боротьба з єресями, місіонерська діяльність. Із середини XVI ст. орден розпочав енергійну боротьбу з Реформацією. Члени Товариства Ісуса долучилися до руху Контрреформації, яким католицька церква намагалася протистояти поширенню протестантизму по всій Європі.

Члени ордену рекрутувалися за принципом фізичного, розумового й класового відбору - приймалися люди фізично здорові, з гарними розумовими здібностями, енергійні й по можливості "гарного походження". Зовсім не приймалися до ордену колишні єретики, а також жінки.

XVI-XVII ст. були епохою розквіту могутності й багатства ордену. Він володів багатими маєтками, великою кількістю мануфактур. Із головного догмата про непогрішність папи і його необмеженої влади єзуїти виводили низку положень про необхідність непокори світським государям, законам і навіть "тирановбивство".

Суворо централізований орден очолював довічно обраний генерал - "чорний папа", якому належала вся повнота влади. Резиденція генерала була в Римі. Організаційні принципи ордену будувалися на основі суворої дисципліни, безумовного підпорядкування лише генералові ордену або Папі Римському. Члени ордену мали право ходити у цивільному одязі, відмовлятися від клятв і здійснювати будь-які дії, що йшли на користь католицької церкви. Деякі принципи діяльності єзуїтів, якими вони користувалися для досягнення своєї мети, дали підставу приписати їм девіз "Мета виправдовує засоби".

Намагаючись поширити свій вплив, єзуїти діяли в багатьох країнах світу. В XVI ст. єзуїти утвердилися не тільки в європейських державах. Великого успіху вони досягли в Азії, зокрема в Індії (з 1542 р.), Японії (з 1549 р.), Китаї (з 1563 р.), на Філіппінах (з 1594 р.). Єзуїти з'явилися також у Конго, Ефіопії, Північній та Південній Америці. Багато з них намагалися допомогти американським індіанцям, які зазнавали тиску з боку європейських колонізаторів. У Парагваї у 1610 р. була створена "Єзуїтська держава", яка існувала близько 160 років.

Перші спроби проникнення єзуїтів у Росію були зроблені під час Лівонської війни (1558--1583). У 1581 р. у Росію прибув папський посол - єзуїт Антоній Поссевіно, який виконував роль посередника між двома воюючими державами - Річчю Посполитою і Росією. Поссевіно почав безуспішні переговори щодо одержання дозволу на будівництво католицьких церков у Росії. На початку ХУП ст. єзуїти брали активну участь в організації польсько-шведської інтервенції, але навіть підтриманий ними Лжедмитрій І, опинившись на російському престолі, не впустив єзуїтів у Росію. Тільки на початку XVIII ст. єзуїти разом із багатьма іншими іноземцями зуміли проникнути в Росію, однак указом Петра І від 18 квітня 1719 р. були вигнані за межі держави. Після першого поділу Речі Посполитої (1772) єзуїти знову з'явилися в Росії. За ревну службу царському уряду імператриця Катерина II залишила організації єзуїтів у Росії. В середині XVI ст. єзуїти поширили свій вплив і на українські землі.

Для проповідування ідей християнства і виховання своїх прихильників створювалися єзуїтські школи, які характеризувалися високим рівнем викладання.

Протягом першого століття свого існування товариство набуло значного розвитку, зокрема в галузях науки і освіти. Збільшилася кількість колегій. Єзуїти створили розгалужену систему середньої освіти для юнацтва. їхні коледжі стали вважатися зразковими незалежно від того, яку кар'єру збирався обрати вихованець. У XVII ст. єзуїти заснували 24 університети й близько 600 колегіумів. До середини XVIII ст. Товариство Ісуса нараховувало близько 23 тне. членів.

Спроби єзуїтів активно впливати на політичне життя європейських країн призвели до заборони їх діяльності у Португалії, Франції, Іспанії, Неаполітанському королівстві і Пармі та формальної ліквідації ордену папою Климентом XIV у 1773 р. (у 1814 р. орден відновив папа Пій VII). Єзуїтська власність була здебільшого конфіскована й перейшла до рук місцевої влади або церкви. Товариство Ісуса продовжувало існувати тільки в Пруссії та Російській імперії, де Катерина II не дала дозволу на опублікування папської булли.

Нідерландська революція

У другій половині XVI ст. Нідерланди складалися з 17 провінцій (Голландія, Брабант, Фландрія, Люксембург, Утрехт та ін.). Населення становило близько 3 млн осіб.

З часом Нідерланди стали однією з найрозвинутіших країн Європи. На півночі країни населення займалося хліборобством, розведенням худоби, рибальством. На півдні інтенсивно розвивалася промисловість. Фландрія уславилася своїм сукном, що продавалося по всій Європі, полотном, килимами, шовковими виробами.

Причинами швидкого розвитку капіталістичного виробництва Нідерландів насамперед були: сприятливе географічне розташування країни, розвиток міст - торговельно-ремісничих центрів, пожвавлення морської торгівлі після Великих географічних відкриттів (згадайте про центр світової торгівлі Антверпен), поява мануфактур, занепад цехового ремесла, використання найманої праці у промисловості та сільському господарстві.

Політично Нідерланди були залежні від Іспанського королівства, а їхньому розвитку заважали високі податки, що призводило до скорочення виробництва товарів, збереження феодальних відносин на півдні країни, експлуатації феодалами залежних селян. Гноблення іспанського абсолютизму особливо стало нестерпним за короля Філіппа II (з 1566 р.): було запроваджено мито на іспанську вовну, нідерландським купцям заборонено торгувати в іспанських колоніях, у Нідерландах розміщено іспанські війська.

Така політика іспанського уряду згубно вплинула на економічний розвиток країни. Наявні порядки не вдовольняли буржуазію, частину дворянства, широкі народні маси.