Розділ «Нова історія»

Генеральні штати - 1) у Франції в XIV-XVIII ст. найвища станово-представницька установа, яка складалася з депутатів від духівництва, дворян, заможних верств городян. Скликалися королем головним чином для отримання від них згоди на збирання податків. Перші Генеральні штати скликав у 1302р. король Філіпп IV під час боротьби з Папою Римським Воніфацієм VIII. Із середини XV ст. у зв'язку з переходом від станової монархи до абсолютної значення Генеральних штатів зменшилося. Депутати від третього стану Генеральних штатів 1789 р. проголосили себе Національними зборами! 2) у Нідерландах збори представників станів усіх провінцій, які вперше було скликані у 1463р. Під час Нідерландської буржуазної революції XVI ст. - центр буржуазно-дворянської опозиції. 31814 р. - назва парламенту Нідерландського королівства.

На початку XVI ст. у Францію проникли ідеї Реформації. Король деякий час мирився з її поширенням у країні, але згодом почав переслідування протестантів. 1540 р. у Франції було запроваджено інквізицію.

Проте каральні акції не спинили впевненої ходи реформаційного руху. На півдні країни виникла церковна організація, що сповідувала кальвіністське вчення. її прихильників почали називати гугенотами. їхніми ватажками з часом стали близькі родичі правлячої династії Валуа - Антуан Бурбон і його брат принц Конде, а також адмірал Гаспар де Коліньї.

Наступником Франциска І був його син Генріх II (1547- 1559), який розширив кордони країни, зокрема відвоював у Англії порт Кале. Цей король загинув під час одного а турнірів, як власне, і пророкував відомий тогочасний провидець Нострадамус.

Після смерті Генріха II Францією правили по черзі три його сини. Вагомий вплив на їхню політику справляла мати - Катерина Медічі.

1562 р. у містечку Вассі на гугенотів під час їхнього богослужіння напали католики з оточення герцога Гіза - затятого католика. Цей збройний конфлікт був початком громадянських війн у Франції, що тривали 36 років (1562-1598) і в історії отримали назву гугенотських. Умовно їх поділяють на три періоди.

Перший період характеризувався постійними воєнними сутичками. Гугенотів підтримували Англія та протестантські князі Німеччини, а католикам суттєву допомогу надавала Іспанія. Проте сторони вирішили примиритися. У Сен-Жермені було укладено мир, за яким гугенотам дозволялося богослужіння в усій Франції, надано право обіймати найвищі державні посади, володіти чотирма фортецями, зокрема фортецею Ла-Рошель. Після загибелі їх ватажка Антуана Бурбона місце батька посів його син Генріх Наваррський. На остаточне примирення гугеноти розраховували після здійснення плану адмірала Коліньї, який передбачав укладення династичного шлюбу Генріха Наваррського і Маргарити Валуа, сестри короля Карла IX,

Другий період спровокували трагічні події Варфоломіївської ночі 24 серпня 1572 р. Тоді за планом Катерини Медичі католики на чолі з Генріхом Гізом убили у Парижі понад 2 тис. гугенотів, які з'їхалися на весілля Генріха Наваррського і Маргарити - дочки Катерини Медічі. Було вбито й адмірала Коліньї. У відповідь гугеноти створили на півдні свою державу, на чолі якої став Генріх Наваррський.

Варфоломіївська ніч - масове знищення французьких протестантів (гугенотів) католиками, яке почалося в Парижі в ніч на свято св. Варфоломія 24 серпня 1672р. Масові вбивства гугенотів відбулися після цього і в провінціях Франції: Ліоні, Орлеані, Руані, Труа та ін. містах. За декілька днів було вбито близько 30 тис. людей, у тому числі лідера "протестантської партії" адмірала Г. де Коліньї. Варфоломіївську ніч організували королева-матір Катерина Медічі і раніше близькі до двору керівники "католицької парти'' Гізи, що скористалися приїздом гугенотского провінційного дворянства в столицю на весілля одного з лідерів гугенотів - Генріха Бурбона, короля Наваррського (майбутнього короля Франції Генріха IV), і сестри французького короля Маргарити Валуа. Кривавими репресіями хотіли залякати і знекровити гугенотский рух. Після Варфоломіївської ночі відновилися релігійні війни, в результаті яких міста Півдня і Південно-Західної Франції, що утворювали базу гугенотського руху, сформували протестантську, незалежну від центральної королівської влади конфедерацію.

Третій період розпочався війною трьох Генріхів - Генріха III, Генріха Наваррського і Генріха Гіза. Ще 1576 р. прихильники непримиренного супротивника гугенотів Генріха Гіза заснували так звану Католицьку лігу. Вони зневажали короля Генріха III за його спроби домовитися з гугенотами, а Гіза вважали претендентом на трон Франції.

1588 р. Ліга організувала повстання парижан проти короля. Генріх Гіз відверто заявив про свої права на королівський трон. Генріх III втік, а згодом скликав у містечку Влуа Генеральні штати. Проте вони підтримали саме Гіза. Тоді король наказав охороні вбити небезпечного конкурента, що обурило жителів столиці і вони відмовилися підкорятися королівській владі.

Генріх ІІІ був змушений укласти союз з Генріхом Наваррським, проголосивши його своїм наступником. їхні війська увійшли до Парижа. Незабаром якийсь фанатичний католик вбив короля Генріха III. З його смертю закінчилося правління династії Валуа. Генріх Наваррський став королем Франції Генріхом IV (1589- 1610) і розпочалося правління нової династії Бурбонів.

Католики не визнали королем ватажка гугенотів. їм на допомогу вирушило іспанське військо. Але того часу у Франції розгорнувся широкий селянський рух проти податків і свавілля дворянства. Це змусило католиків піти на компроміс із Генріхом IV, але за умови, що він перейде у католицтво. "Париж вартий меси!"- промовив той і погодився. 1594 р. після коронації Генріх IV в'їхав у Париж.

1598 р. Генріх IV видав Нантський едикт, що означало завершення тривалої внутрішньої боротьби в країні. Цей документ був яскравим прикладом релігійної віротерпимості бо нарешті, хоч і на деякий час, визнав кальвіністів і примирив їх із католиками.

У XVI - першій половиш XVII ст. політичний устрій Франції набув форми класичного абсолютизму.

Абсолютизм (від лат. absolutus - необмежений) - форма правління державою, за якої верховна влада належить одній особі (царю, імператору, королю). Процес становлення абсолютизму - тривалий і складний. Розклад середньовічних феодальних станів, ослаблення їх політичної ролі, міжстанова і внутрішньостанова та класова боротьба були передумовами його виникнення. Франція в Європі та Японія в Азії - ті країни, де абсолютизм виявився в класичній форми В Росії перехідним етапом до абсолютизму була станово-представницька монархія (середина XVІ - друга половина ХУІІ ст.). У першій чверті XVIII ст. у Росії було створено централізовану державну систему, яка існувала до другої половини XIX ст. Основні принципи ідеології абсолютизму в Західній Європі набули теоретичного оформлення в політичній концепції Томаса Гоббса. В Росії ідеологія абсолютизму найповніше відобразилася у творах Ф. Прокоповича ("Правда о воли монаршей", "Духовный регламент"). Основні риси абсолютизму: уявлення про монархічну державу як найвищий етап політичної організації суспільства, за якої лише і можливий повний добробут усіх підданих незалежно від їх суспільного становища; ототожнення держави з верховною владою, з монархом, влада якого не може і не повинна ніким і нічим обмежуватися; віра у всемогутність монарха та його законодавчу діяльність. Утвердження цих принципів як панівної системи поглядів призвело до нетерпимості до вільнодумців, введення одноманітності в системі державних органів. Усе це спричинило те, що держава намагалася регламентувати побут, звичаї, все суспільне життя і культуру. Характерну рису абсолютизму становила політика національного гноблення народів, що входили до багатонаціональних абсолютистських держав. Негативні риси абсолютизму особливо яскраво виявилися в період кризи феодалізму. В Англії, Франції абсолютизм було знищено в процесі буржуазних революцій; у Німеччині та Австрії відбудувалася поступова еволюція феодально-абсолютистської монархії в буржуазно-поміщицьку. В Росії абсолютну монархію було знищено лише в 1917 р. під час Лютневої революції.

Король Генріх IV користувався загальною симпатією французів. Він дуже рідко скликав Генеральні штати, але ніхто не виступав проти такої політики. Дорадником і головним міністром короля був князь Сюллі (гугенот). Разом з ним король здійснив внутрішні реформи, спрямовані на відродження сільського господарства, підтримку вітчизняної промисловості та торгівлі. Зокрема було запроваджено суворий нагляд за збиранням податків, що значно поповнило державну скарбницю. 1604 р. французи заснували свою першу колонію.

У зовнішній політиці Генріх IV виступав проти австрійських та іспанських Габсбургів і готувався до війни з ними. Він сподівався утворити проти них коаліцію у складі Франції, Англії, Голландії, протестантських князів Німеччини, Скандинавських країн і Швейцарії. Але 1610 р. він був убитий католиком-фанатиком.

Наступним французьким королем у дев'ятирічному віці став син Генріха IV Людовік XIII (1610-1643). Деякий час країною управляла його мати Маргарита Медічі. Саме тоді в державі виникли передумови до нової громадянської війни. Проте конфлікту запобіг кардинал Рішелье, який а 1624 до 1642 р. обіймав посаду першого міністра і фактично вирішував усі державні справи.

Армай Жон дю Плессі Рішелье (1585-1642) - французький державний діяч. Кардинал (з 1622), глава королівської ради (з 1624), фактичний правитель Франції за Людовіка XIII. Сприяв зміцненню абсолютизму, формуванню французької нації. Позбавив гугенотів політичних прав, здійснив адміністративні, фінансові та військові реформи, стримував діяльність інквізиції на території Франції. За його розпорядженням було зруйновано дворянські замки (крім прикордонних), заборонено дуелі. В 1635р. втягнув Францію у Тридцятилітню війну (1618-1648). Перебуваючи при владі, Рішельє мав чимало противників і постійно був об'єктом змов і замахів. Для захисту його життя було створено спеціальну охорону ~ гвардію кардинала. У своєму "Політичному заповіті" виклав основні принципи французького абсолютизму.