Розділ «Нова історія»

Наслідки такої політики були досить сумні. Країна була розділена на дві частини: "опричнинський" особливий уділ, у межах якого влада Івана IV була абсолютною, та "земщину", що формально була передана під опіку Боярської думи, але тут також порядкували опричники, виконуючи накази царя. Серед опричників були представники знаті, зубожілих вотчинників та ін., віддані цареві. Розпочався жорстокий терор: масова конфіскація вотчин, церковних земель, знущання над монахами і священиками. Занепадали господарства і знаті, і малоземельних дворян, яких переселяли в інші місця, "очищаючи" землі для опричників. Це, безумовно, згубно позначилося і на селянстві.

Неврожаї та епідемії 60-70-х рр. лише загострили ситуацію. Все це призвело до цілковитого запустіння країни, втеч селян на Дон, грабіжництва і розбоїв. У 1572 р. опричнина втратила своє первісне ім'я і почала називатися двором зі збереженням терору.

Не сприяла опричнина і перемозі у Лівонській війні. Сили противників переважали. 1569 р. Польща і Литва об'єдналися в одну державу - Річ Посполиту. До того ж кримський хан 1571 р. вторгся з півдня і спалив Москву.

Зазнавши поразки від польського короля Стефана Баторія, Росія 1582 р. змушена була укласти перемир'я терміном на 10 років, згідно з яким країна поступалася Польщі всіма своїми володіннями в Лівонії, зокрема фортецею Юр'їв. Польща повертала Росії завойовані нею фортеці: Великі Луки, Холм, Ревель, Веліж і Псковські передмістя, але утримала за собою Полоцьк.

Наступного року згідно з перемир'ям зі Швецією шведи одержували всі захоплені ними російські міста - Корелу, Івангород, Ям, Копор'є з повітами. Росія зберігала невеличку ділянку узбережжя Фінської затоки з гирлом Неви. Через рік після перемир'я зі Швецією, 1584 р., Іван IV помер.

Поразка у Лівонській війні, розорення часів опричнини, голод і епідемії другої половини XVI ст. спричинили винятково тяжке становище держави.

Англійський посол Джільс Флетчер, що відвідав Росію у 80-х рр. XVI ст., писав, що політика Івана IV "так розпалила загальне невдоволення і непримириму ненависть, що це повинно закінчитися не інакше як громадянською пожежею". Слова Флетчера справді були пророчими.

Московська держава в XVII ст.

Після смерті царя Івана IV у Московській державі тривалий час панували внутрішній неспокій і господарський занепад. Під загрозою виявилося її подальше існування.

За царювання Федора Івановича (1584-1598), середнього сина Івана IV, фактичним правителем країни став Борис Годунов - брат дружини царя Ірини.

Коли бездітний Федір Іванович помер, Земський собор новим царем обрав саме Бориса Годунова (1598-1605). Щоб подолати затяжну господарську розруху, він удався до жорстокої кріпосницької політики. Тим часом несприятливі кліматичні умови спричинили голод. Народ був невдоволений. Повстали холопи під проводом Хлопка Косолапа. Хоча уряд і придушив повстання, саме воно було початком громадянської війни у Московській державі.

У цей час несподівано з'явився чоловік, який заявив, що він - Дмитро - син Івана Грозного. Він ніби втік від убивць, найманих Годуновим, жив у Польщі і з допомогою польських магнатів хоче відновити справедливість і сісти на престол. Насправді син Івана IV ще 1591р. загинув за загадкових обставин. Ймовірно, що його ім'ям назвався дрібний галицький дворянин Григорій Отреп'єв.

1604 р. загін самозванця вступив у межі Московської держави і попрямував до столиці. До нього приєднувався народ. Спочатку все сприяло здійсненню мети: у Москві раптово помер цар Борис, а його син став царем Федором II. Бояри організували змову проти Годунових. Увірвавшись до царських палат, вони вбили Федора та його рідних.

Самозванець тріумфально вступив у Москву і був проголошений царем, пізніше названим Лжедмитрієм І (1605-1606). Проте грабежі та зневажання національної гідності з боку польських найманців обурили москвичів, які повстали і вбили самозванця. Владу захопили бояри, котрі обрали царем Василя Шуйського (1606-1610).

Влітку 1606 р. у районі Путивля спалахнуло повстання під проводом Івана Болотникова. У ньому брали участь селяни, холопи, козаки, посадські люди, дрібні дворяни. Народна армія оточила Москву. На бік повсталих перейшло багато міст. Облога столиці тривала два місяці. Проте у вирішальну мить зрадили дворянські загони, що призвело до поразки. Болотников змушений був відступити спочатку до Калуги, а потім до Тули.

Чотири місяці царські війська не могли здобути Тули. Тоді за наказом царя річку, що протікала містом, перекрили греблею, і вода затопила місто. Повстанцям обіцяли зберегти життя, якщо вони відчинять браму міста. Проте, коли це сталося, Василь Шуйський наказав перебити бунтівників. Болотникова схопили, осліпили, а потім утопили.

1607 р. з'явився ще один самозванець, який називав себе царевичем Дмитрієм, що зміг врятуватися від розправи. Незважаючи на безліч версій, походження Лжедмитрія II досі не з'ясоване. Він закликав до повалення "боярського царя" і пішов походом на столицю. Його підтримували не лише магнати Речі Посполитої, а й сам Пала Римський. Лжедмитрій II підійшов до Москви, але захопити її не зміг і розташувався табором у Тушині (у зв'язку з цим його назвали "тушинським злодієм"). Загони Лжедмитрія II нападали на містечка і села, грабуючи й утискаючи місцеве населення.

Василь Шуйський звернувся за допомогою до шведського короля Карла IX і 1609 р. уклав з ним Виборзький договір. В обмін на загони шведських найманців Московська держава відмовлялася від своїх претензій на Балтійське узбережжя, віддавала Швеції м. Корелу з повітом і дозволяла вільний обіг шведської монети на своїй території.

Однак у зв'язку з тим, що Польща перебувала у стані війни зі Швецією, це дало їй привід до відкритої інтервенції проти Московської держави.

Наприкінці літа 1609 р. війська польського короля Сигізмунда III вторглися в Московську державу. Поляки підійшли до Смоленська, населення якого впродовж двадцяти місяців мужньо відбивало їхні напади. Туди поспішили і шляхтичі з Тушина, залишивши Лжедмитрія II напризволяще. Він таємно втік у Калугу, де невдовзі був убитий.